Валентина Георгіївна готувалася до свого сімдесятирічного ювілею.
Бенкет вирішила влаштувати вдома через матір, яка жила з нею. Вона була зовсім старенька – дев’яносто два роки. А тата не стало всього рік тому в такому ж віці…
Це була родина справжніх довгожителів. До самої старості дідусі не скаржилися на здоров’я, трьох дітей виростили: Валю, Світлану та Ігоря.
В усіх, крім Валентини, були свої сім’ї, діти. А ось іменинниці не пощастило в сімейному житті.
Чоловіка вона поховала уже років десять тому, а дітей у них не було. Ну, так склалося, проблеми у чоловіка були.
Він пропонував взяти дитинку з дитбудинку, але не зважилися вони. Валя до останнього сподівалася на диво, якого так і не сталося. Тепер вона жила з мамою.
Та й із племінниками вистачало радості. У Світлани донька Настя, одружена вже, дитинку чекають.
А в Ігоря син за кордоном. Дружина і двоє діток. Все у всіх добре. Живуть дружно, і всі запрошені у гості: сестра Світлана з чоловіком Віктором, племінниця Настя з Олегом і брат Ігор з дружиною Наталією.
Для свого ювілею Валентина замовила сукню у знайомої кравчині. Фігура у неї була нестандартна: талія вузька, а стегна широкі. Коли працювала, була трохи худша, купувала собі речі. А з деяких пір шити доводилося. Але кравчиня свою справу добре знала.
Ось і цього разу вона пошила їй сукню з бузкового крепу. Виріз човником, талія підкреслена, а спідниця м’якими фалдами. Дуже гарно вийшло! А ще вона зробила собі подарунок: купила сережки. Такі гарні, очей не відвести.
Зачесалася вона сама. Це вона вміла. Волосся не втратило своєї густоти. А легку сивину вона не зафарбовувала. Навіщо? Валентині здавалося, що це надає шляхетність їй, солідній пані.
Сестра Світлана була на сім років молодша, а здавалося, що вони ровесниці. Її чоловік Віктор уже сивий. Та й Світлана теж рано посивіла. Жили вони непогано, але не дуже весело. Домашні дуже були.
Настя вийшла заміж і до чоловіка переїхала. Світлана сумувала за дочкою, майже щодня відвідувала молодих і не могла дочекатися онука, чи онучку. Тоді, певно, зовсім до них перебереться…
…Наближався час прийому гостей. Валентина вбрала маму в її улюблену сукню з тонкої вовни кавового кольору з оксамитовим комірцем, вбралася сама. Стіл був гарно накритий. У повітрі чувся аромат випічки та огіркової свіжості салатів. Мама вже сиділа на чолі столу, а Валентина робила останні приготування, щоб нічого не забути.
Ось нарешті всі й зібралися, окрім Насті з Олегом. Вони обоє працювали, і в Насті якраз сьогодні прийом у поліклініці, але після цього вони з Олегом приїдуть, сказали, щоб на них не чекали, починали без них.
Світлана з Віктором урочисто вручили іменинниці мельхіорову тацю, неймовірно красиву. Вона сяяла, як дзеркало, з крученими ручками та гронами винограду по краях.
– Будеш частування гостям подавати, – сказала Світлана.
Ігор з Наталією подарували хустку ручної роботи. Про таку Валя давно мріяла.
Усі розсілися по місцях і святкування почалося. Були і побажання, і компліменти з боку чоловіків на адресу іменинниці. Наталя теж похвалила і сукню, і сережки.
До того ж сказала, що Валя для неї завжди приклад жіночності та елегантності. При цьому Світлана підібгала губи, а обличчя її набуло незадоволеного виразу.
Валентина це помітила, але вигляду не подала. Сестра завжди була така: як їй щось не до вподоби, так замкнеться в собі і слова з неї не витягнеш. Проте за столом було багато розмов, спогадів, жартів та сміху.
На Світлану ніхто особливої уваги не звертав. Більше на стареньку маму, яка посміхалася, дивлячись на доньку та радіючи дружній сімейній компанії.
Але нарешті вона втомилась і попросила відвести її у спальню відпочити. Валентина акуратно допомогла їй підвестися і повела до кімнати, поклала на ліжко і сказала, що покличе, коли Настя з чоловіком прийдуть.
Чоловіки вийшли на балкон, а Світлана з Наталією вже прибрали зайве зі столу та прибирали на кухні.
Валя вирішила допомогти, підійшла до дверей і раптом почула слова своєї сестри. Вона говорили явно про неї!
– І навіщо так виряджатися було? – казала сестра. – Сукня на замовлення, сережки дорогі. Восьмий десяток пішов. Я й то вже себе обновками не балую. Те, що є доносити б встигнути. Стара рахуй вже, а все туди ж…
Валентина застигла від несподіванки. Вона не вірила, що це відбувається насправді…
– Світлано! – сказала Наталя. – Ти вибач, але тут я тебе не підтримаю! Треба стежити за собою, люба моя. А ти прийшла і без зачіски, і у штанах, як на город. А Валя молодець, їй сімдесят років не даси!
– Ти на що натякаєш?! – обурилося Світлана. – Що мені даси, чи що? А викаблучуватися я ніколи не любила. І я до родини прийшла, а не в ресторан на прийом. Захисниця знайшлася!
Валя не стала дослуховувати цієї розмови.
Вона повернулася до старенької мами, яка вже задрімала і згадала, як вона завжди привчала дочок до гарного одягу, хай не дорогого, але чистого, охайного.
Вони ніколи не носили старомодних речей, і Світлані ніколи не діставалися сукні пальта чи взуття після старшої сестри. Завжди купувалися нові.
Чому вона так сказала? Так, вони не були великими подружками і через різницю у віці, і через інтереси. Валя любила спорт, коли була молода, а Світлана книжки, вдома просиджувала вечорами, не любила компанії друзів, куди Валя охоче ходила.
Потім чоловіки зʼявилися, сім’ї. Валя любила няньчитися з племінницею. Світлана народила Настю пізно, майже сорок було. І яка це була радість! І у брата Ігоря був син.
Тітка часто забирала їх на вихідні то в парк, то в кіно, то до себе приведе, пирогами нагодує. Адже все було добре. Звідки в Світлани ця ворожість раптом?
Прокинулася мама від легкої дрімоти, і вони знову повернулися до столу. Але чомусь Валентину вже не тішила ні нова сукня, ні сережки… На душі було якось погано… Вона мовчки допомагала мамі.
Та й розмова за столом не клеїлася. Світлана сиділа так само з кам’яним обличчям, мовчки їла Наталя. І тільки чоловіки балагурили, згадуючи якусь невдалу рибалку.
Слово взяла мама, розповіла, як народилася Валя, згадали про батька, згадали його і підняла келих за батьків. І тут Валя мало не розплакалася. Так їй стало сумно! Ну і навіщо вона почула ці слова сестри?!
Усі помітили її настрій і почали підбадьорювати. Ювілей все ж таки, не час сумувати.
– Давай, сестро! За тебе! Будь завжди такою ошатною, років своїх не рахуй, рівняйся он на маму нашу, – сказала Світлана, піднявши келих.
Але в її словах не було ані теплоти, ані щирості… Гості, правда, підтримали цей тост на різні лади й замовкли.
І тут дзвінок у двері! Прийшли Настя з Олегом. Вони привіталися зі Світланою, вибачившись за запізнення, а потім попросили хвилинку уваги. Олег урочисто підніс Валентині букет троянд і голосно й виразно сказав:
– Невловимий біг років зупинити ми не владні. Але нехай буде так завжди – чим більше років, тим більше щастя!
А потім до Валі підійшла сяюча Настя.
– Тітонько, люба моя, з днем народження вас. Ви така чарівна сьогодні! Дозвольте подарувати вам подарунок.
І вони з Олегом простягли їй оксамитову довгу коробочку, в якій лежало намисто з перлів.
Валентина розплакалася, а племінниця швидко одягла його їй на шию і поцілувала.
Потім вони знову взяли слово і сказали, що саме сьогодні вони обрали ім’я дитині.
– Ми поки що не знаємо, хлопчик це, чи дівчинка. Але в будь-якому разі назвемо малюка Валентином, чи Валентиною, на честь нашої улюбленої тітоньки!
Ось воно щастя! На обличчях гостей з’явилися усмішки, щирі, радісні…
Настя обійняла бабусю, маму. Від неї виходило стільки душевного тепла, що у всіх піднявся настрій, навіть у Світлани.
Знов задзвеніли келихи, полилася дружня бесіда, а погляди були звернені на рожевощоку, усміхнену іменинницю, якій сьогодні виповнилося всього сімдесят років!
Ще жити й радіти! Що б там Світлана не казала…