Уляна прийшла на роботу. Був понеділок і жінки, як завжди обговорювали минулі вихідні. – А ми у моєї прабабусі день народження святкували, – сказала Уляна. – Ти хотіла сказати у твоєї бабусі. – Ні! Прабабусі. Моїм дітям вона прапрабабуся. – Нічого собі, у такому віці ще прабабусю маєш. – О, ти ще не бачила скільки у мене рідні

Сьогодні у старої Пелагеї день народження. Дев’яносто один рік вже виповнився. Дата, звичайно, не кругла – це не минулий день народження. Тоді в її будинок вся рідня з усієї України зібралася. Але і сьогодні їй захотілося, щоб всі покоління на дні народження були присутні.

Вони і зібралися. Дочка Рита з зятем Семеном – це само собою – вони поруч живуть. Внучка Тетяна зі своїм чоловіком Федором з міста приїхала. А правнучка Уляна і чоловіка свого Едуарда, і праправнуків привезла. У баби Палажки вже і праправнуки великі. Юра у третій клас перейшов, а Христина вже в п’ятий.

Подумати тільки: п’ять поколінь зібралися в її будинку. Мужики все на телефони знімали ці п’ять поколінь жінок. А сама господиня, як задоволена! Вона ще цілком жвава бабуся і обід сама зварить і курей з поросям нагодує. Дочка, звичайно, приходить, допомагає. Але і дочці самій вже сімдесят.

До вечора гуляли в будинку у старої Пелагеї. Але все, колись закінчується. Пообіцяли гості і на наступний рік у неї зібратися. І розійшлися.

Зранку Уляна, як і в будь-який робочий день зі своїм сімейством розбірки влаштовувала. Зараз-то “розбиратися” легко – синові десять, доньці вже дванадцять.

-Юра, залишаєшся один! Христина до подруги на весь день пішла. Котлети і макарони в холодильнику. Розігрієш в мікрохвильовці…

-Мама, ну, що я маленький чи що? Ти кожен день одне і теж саме говориш.

-Ти минулого тижня цукерок наївся…

-Мама, це не через цукерки.

-Гаразд, я побігла.

Юра зачинив за матір’ю двері. Налив чаю з цукром, зробив бутерброд з ковбасою і сів за комп’ютер.

Години через три друг подзвонив:

-Юра, виходь на вулицю!

-Зараз! Ігор, ти де?

-На лавочці біля твого під’їзду сиджу.

Хвилин через п’ять він вже сидів поруч з одним. Той відразу запитав:

-Ти, куди вчора зник?

-У селі був.

-А що не відповідав.

-У них там зв’язок такий, – посміхнувся Юрій.

-Що ти там робив?

-Там у якоїсь моєї старої-престарої бабусі день народження був.

-Ну, і що там цікавого було?

-Нудьга – поговорити ні з ким. Тато з мамою старі – їм уже по тридцять років, а решта – люди старезні, древні.

-І чим ти там займався?

-Полуницю їв. Уявляєш, вона там прямо на грядці росте, велика.

-Гаразд, Юра, пішли інших покличемо, на річку сходимо.

Уляна прийшла на роботу. Як і в будь-якому відділі в понеділок жінки стали обговорювати минулі вихідні.

-Ми у прабабусі день народження справляли, – розповідала Уляна.

-В сенсі у твоєї бабусі.

-Прабабусі. Моїм дітям вона прапрабабуся.

-І скільки її років?

-Дев’яносто один рік.

-Ну, і хто там був? – продовжувала розпитувати цікава подруга.

-З молодих тільки ми з чоловіком. Моїх дітей, малявок, я не рахую. Мої літні батьки, їм вже п’ятдесят. Бабуся з дідусем, вони старі. Ну, і сама прабабуся.

-Ой, яке у вас сімейство величезне! – похитала головою подруга.

-Це ще далеко не всі зібралися. Ти подивилася б у минулому році. Коли їй дев’яносто років справляли. Більше тридцяти чоловік приїхали.

Тетяна Антонівна працювала головбухом на завод. Чоловік працював тут же начальником цеху.

У себе в відділі з ранку вона пила чай зі своїми співробітницями і ділилася враженнями від проведених вихідних:

-Ми у моєї бабусі день народження справляли.

Вона гордо оглянула своїх співробітниць, мовляв, я ще настільки молода! Молоді співробітниці здивовано переглянулися і одна не витримала:

-Тетяна Антонівна, у вас ще бабуся жива?!

-Жива. Їй дев’яносто один рік. До ста збирається дожити. Всі п’ять поколінь зібралися. З дорослих тільки ми з Федором. Моя юна дочка з дітьми. Мої батьки, вони вже немолоді, їм сімдесят. Ну і моя старенька бабуся.

-Тетяна Антонівна, ви дуже молодо виглядаєте, – намагаючись говорити серйозно, зробила їй комплемент молода співробітниця.

-Дякую, Віка! – розцвіла начальниця.

-Семен, що ти крекчеш? – пробурчала Маргарита на чоловіка.

-Рита, мені вже сімдесят два. Це ти в мене молода, всього сімдесят.

-Ну, вже не така руїна, як ти, – вона глянула у вікно. – Ой, Галина, йде!

-Що ж, ця сусідка завжди невчасно. Чай попити не дасть.

-Іди в гараж, – махнула рукою дружина.

-Все, зрозумів, йду! – радісно сказав чоловік, адже в гаражі льох, а там дещо цікавіше за чай є.

Сусідка зайшла і відразу питання:

-Як там Пелагея?

-Моя літня мама ще в нормі.

-Подумати тільки, дев’яносто один рік, а сама все по дому намагається робити.

-Ой, Галя, нам би до таких років дожити.

-Рита доживемо! – і відразу питання, що цікавить задала. – Хто на дні народження-то був?

-З дорослих тільки ми з Семеном, – в її очах промайнула завзята іскорка і вона продовжила. – Моя літня мама. Їй хоч і дев’яносто з гаком, але старою вона себе не вважає. Ну, і інша молодь.

-А Танька твоя зараз, де працює?

-У місті на заводі. Вони там з чоловіком якісь начальники.

-Їм до пенсії ще довго?

-Так я говорю, молоді вони. Їм до пенсії ще десять років працювати.

Бабуся Пелагея сиділа за столом і згадувала свій день народження:

-Дев’яносто один вже, – загадково посміхнулася. – Але я не стара. Літня – згодна, але не стара. Я ще до ста років доживу. Ось тоді обов’язково всіх родичів зберу!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.