У Ольги не стало чоловіка. Провести, в останню путь, прийшли тільки найближчі. Після прощання Ольга прийшла додому з своєю подругою Яною. Вона не захотіла залишати Ольгу саму у такий момент. Жінки сиділи на кухні і згадували життя.
– Все-таки гарною людиною був мій Віктор, добрим, дбайливим. Рано пішов. П’ятдесят років, жити б і жити. Жаль, звичайно, що своїх дітей не нажили. Спочатку він все казав, що треба почекати, бізнес розкрутити, а потім у мене проблеми виникли так і не змогла народити. Ось ти молодець, народила сина, хоч і без чоловіка. Але тепер не одна. А Вітя мій твого Андрійка любив, я навіть ревнувала свого часу. А потім заспокоїлася, сама не змогла народити, то хай хоч твого сина любить. А тепер у мене залишилися тільки ви з Андрійком. Добре, що Віктор заповів половину свого бізнесу твоєму синові. Я ж у цьому нічого не розумію, та й мені багато не треба, – говорила Ольга.
Яна її не зупиняла, розуміла, що подрузі так легше, хай каже. Ольга справді залишилася сама. Яна поклала подругу спати, вирішила залишитися ночувати з нею.
Ольга заснула швидко, а Яні не спалося, вона згадувала.
Ольга з Яною дружили зі школи, обидві були з небагатих сімей. Та раніше хто був багатий? Усі жили однаково рівно. У обох подружок батьки любили «загуляти», а матері були постійно зайняті. Обом хотілося гарного життя. Закінчивши школу, подружки поїхали до великого міста. Спочатку було дуже важко, але потім якось пристосувалися. Подружки трималися один за одного.
Ольга познайомилася із Віктором. Яні він спочатку не сподобався, але він, справді, виявився гарною людиною, цілеспрямованою.
Ольга з Віктором побралися. Віктор організував свій бізнес, і якось у нього все добре стало виходити.
І Яна стала заздрити Ользі.
– Але чому їй все, а мені трапляються одні негідники? – думала Яна.
Жінка, навіть, перестала спілкуватися із Ольгою. Зідзвонювалися іноді. Ольга запрошувала у гості, а Яна завжди знаходила привід не йти до них.
Якось Ольга зателефонувала Яні, у слухавці телефону чувся лише плач. І Яна кинула всі справи, помчала до подруги. Виявилося, що Ользі, після огляду, повідомили, що жінка не зможе народити.
Яні стало шкода подруги, і заздрість кудись пішла. Значить, не все добре.
– До тридцяти років у мене немає чоловіка, а в неї немає і не буде дітей. Мені більше пощастило. Я ще можу народити, – думала Яна.
Того дня Яна також вклала Ольгу спати і вирішила дочекатися Віктора, щоб не залишати подругу одну.
Коли Віктор прийшов, вони з Яною сиділи на кухні, розмовляли на різні теми. А потім сталося те, що сталося.
Через місяць Яна «порадувала» Віктора, новиною про вагітністю. Цю новину він сприйняв, м’яко кажучи, не радісно:
– Мені не потрібна від тебе дитина. І не дай Боже, щоб про це дізналася Ольга! Ти зрозуміла?
Яна не чекала від нього такої реакції.
– На що я розраховувала? Що Віктор покине свою дружину і одружується зі мною? Ну так, хіба йому не потрібний спадкоємець? Мабуть, не потрібний, – думала Яна.
Жінка вирішила послухати Віктора, але в останній момент передумала:
– Чому я його слухаю? Йому не потрібна дитина, а мені потрібна. По-перше, мені нема про кого піклуватися. По-друге, нехай тепер Ольга заздрить.
Яна знову перестала ходити в гості до подруги, зустрічалися з Ольгою лише на нейтральній території. Якщо Ольга й заздрила, то тільки з доброго. Вона була рада за подругу. А Яна на запитання про батька, жартувала: «Вітром надуло!»
Коли Андрійку виповнилося три роки, у гості разом із Ольгою прийшов і Віктор. Батько побачив сина вперше, побачив та полюбив.
З того часу Віктор допомагав матеріально, вони разом із Ольгою брали Андрійка у відпустку. Віктор оплачував навчання сина у престижній гімназії та у вузі. Після закінчення університету взяв сина у свою фірму на роботу.
Ольга теж любила Андрійка. Син виріс розумною, самостійною, цілеспрямованою, дбайливою людиною. Загалом, весь у батька.
Вже під ранок Яна подумала: «Може, сказати Ользі, що Андрійко син її чоловіка? Чи нехай живе у щасливому незнанні?»
Та жінка так і не вирішила, як вчинити.