Довгі роки Лариса Аркадіївна була впевнена, що їй вдалося змінити долю, яка затьмарила її юність сумними подіями, і «самій зробити себе».
Вона знала, що ровесниці-подруги ставлять її в приклад своїм донькам, кажучи: «Ось бачиш, не в мужиках щастя».
Лариса Аркадіївна мала свій бізнес – кілька процвітаючих салонів краси.
Відповідно, і вона сама виглядала як пані з фотографії у глянцевому журналі.
У місті вона мала чотирикімнатну квартиру в елітному будинку.
Прийшовши в гості, знайомі озиралися з заздрістю і говорили щось на кшталт: «Та в тебе кухня більше, аніж вся моя двокімнатна…».
А коли вони бачили камін і фонтан…
А ось мандрувати Ларисі Аркадіївні не дуже подобалося, хоча можливість побачити світ була.
Але володіти бізнесом – справа клопітна, у відпустці хотілося тиші й спокою. Тому жінка воліла виїхати на дачу.
Ось туди вона когось запрошувала рідко – надто любила свій будинок біля озера, тишу, можливість гуляти лісом, не поспішаючи пити зелений чай, і спати – скільки хочеться і коли хочеться.
Але головною цінністю у житті Лариси Аркадіївни був син Микола. Юнак втілював у собі все, що хотіла бачити матір у найближчій їй людині. Гарний, обдарований, дбайливий…
Жінка хотіла, щоб, закінчивши школу, Микола вступив на навчання у Європу. Чехія, Польща, Фінляндія – вона придивлялася країну.
Але син відмовився:
– Мамо, ти тоді залишишся тут зовсім одна!
Ларису Аркадіївну це зворушило до глибини душі. Сьогодні, коли гроші можуть вирішити майже всі питання, син зрозумів, що вона ретельно від усіх приховувала. Це був страх.
Вона боялася, бо благополуччя маленької сім’ї залежало тільки від неї, все поки що було на її плечах.
А якщо вона занедужає? Якщо з якоїсь причини зникне її бізнес?
За зовнішніми манерами жорсткої ділової жінки ховалася все та ж не надто впевнена в собі Лариса, яка змушена була колись почати заробляти, щоб утримувати себе та сина.
Микола розумів, як мати втомилася за довгі роки, й казав:
– Коли я закінчу інститут – продавай свої салони і відпочивай. Ти заслужила!
Але мріям сина не судилося втілитись у життя. Миколи не стало, коли він навчався на третьому курсі інституту. Друг підвозив Миколу додому, відволікся, не помітив зустрічну машину…
На поминках Ларису Аркадіївну знайомі не впізнавали.
Схудла, стала якоюсь маленькою, жінка, вся в чорному, у великих темних окулярах, щоб не було видно червоних від сліз очей…
Вона не могла навіть приймати співчуття.
До роботи жінка змогла повернутися через місяць, і все одно колишньої вона не стала.
Часто йшла в себе, поринала в невеселі думки. Навіщо їй тепер ті великі гроші, які вона так намагалася заробити?
Все було заради сина. І виглядати вона старалася добре, щоб Микола відчував гордість за свою матір.
Він і сам був красенем – високим, видним… Як рано закінчилося його життя і нічого не залишилося. Тільки хрест і пам’ятник, який вона поставить йому через рік, коли осяде земля…
Але на Ларису Аркадіївну чекав сюрприз.
Одного вечора у двері подзвонили. На порозі її квартири стояла тендітна дівчинка, на вигляд – юна студентка.
А в руках вона тримала якийсь згорток.
Лариса Аркадіївна глянула на згорток, потім на гостю і застигла від несподіваної здогадки.
Так, на руках дівчини було немовля.
– Вибачте… Я все-таки зважилася… Вам, мабуть, Микола про мене нічого не розповідав, – лепетала дівчина.
Господиня так і остовпіла від почутого.
Вона зробила знак незнайомці запрошуючи її пройти на кухню. Чаю непроханої гості не запропонувала. На щастя, малюк спав, тож дівчина змогла розповісти свою історію…
…Виявилося, що Оля – ровесниця Миколи, закінчила курси перукарів, працює у салоні. Із сином Лариси Аркадіївни познайомилася приблизно рік тому. Молоді люди покохали один одного. Але якщо сім’я Олі не заперечувала проти їхніх стосунків, то Микола довгий час не міг наважитись розповісти все матері.
Він знав, що вона бачить його майбутнє іншим. Не раннє одруження, а кар’єра. І, звичайно, мама хотіла б, щоб він одружився з дівчиною, яка «на коні» – тобто з досить забезпеченою.
Лариса Аркадіївна пам’ятала, як вона казала синові:
– Якщо ти візьмеш за дружину бідну, подальша історія буде передбачуваною. Вона в тебе вчепиться, швидко народить парочку дітей, щоб тобі не буде куди подітися. А потім, як будь-яка, яка мріє про розкішне життя, почне тягнути з тебе гроші. Ти махнеш рукою на себе і почнеш заробляти на її бажання, як золота рибка, всі забаганки виконувати…
І, схоже, прогноз справджувався.
– Микола казав, що коли дитина народиться – ми купимо ігристе, торт і приїдемо до вас – знайомитись. А потім житимемо разом. Він вірив, що ви полюбите онука, – несміливо казала Оля.
Лариса Аркадіївна помовчала, а коли заговорила – у її тоні з’явилися ті жорсткі нотки, які колись відрізняли бізнес-леді:
– Я думаю, що не ти одна. Зараз можуть з’явитися й інші пройдисвітки з дітьми. І всі припишуть батьківство Миколі. Тому що з його матері можна буде тягнути і тягнути гроші.
Я розумію, як ви – ти, і такі як ти, міркуєте. У цієї старої недолугої таке лихо трапилося – сина не стало. Вона побачить немовля, пожаліє, почне допомагати.
Гарний план!
Лариса Аркадіївна побарабанила пальцями по столу.
– Дорогенька, без тесту ДНК я з тобою розмовляти не бажаю. Зрозуміла? Тільки якщо мені наука підтвердить, що ти сказала правду.
На її подив, дівчина, хоч і зашарілася, але дрібно закивала головою.
Вона була згодна зробити тест!
Після її відходу Лариса Аркадіївна не могла заснути. Вона згадувала свою молодість.
Жінка знала – звідки у неї в характері та сама жорсткість. Такими були її батьки.
Ларису виховували строго. Навчалася вона тільки на «п’ятірки», ходила у музичну школу, мала здібності і до гри на фортепіано, і до вокалу.
За задумом батьків вона мала вступити у консерваторію.
Але відразу після закінчення школи Лариса закохалася у свого ровесника і зазбиралася заміж.
Звичайно, батько з матір’ю їй би цього не дозволили, і тоді вона зважилася на найсміливіший вчинок у своєму житті – розписалася з Борисом потайки.
Якийсь час вони жили порізно, тільки зустрічалися. Батькам Лариса все зважилася розповісти, будучи на п’ятому місяці вагітності.
Ох, що її чекало! Вона вже навчалася на першому курсі. Але робити щось на такому терміні було пізно.
Спочатку батьки наполягли, щоб молоді жили в них. Потім вони почали створювати Борису нестерпне життя.
Реагували на найменші промахи, при цьому робили зауваження з крижаною ввічливістю.
Боря, зовсім ще хлопчик, не витримав.
– Ти ж бачиш, вони мене не терплять, – сказав він Ларисі. – Або винаймаємо житло, або розлучаємося.
Піти зі своєї родини Лариса не змогла і Борис пішов. Батьки тріумфували.
Батько говорив:
– Переконалася, як іти наперекір старшим? Зробила висновки? А тепер що – хочеш бути самотньою матір’ю? Псувати собі життя? Краще взяти себе в руки і почати все спочатку.
Коли у Лариси народилася донька, батьки наполягли, щоб молода мати відмовилася від неї, залишила дитину в пологовому будинку. І повернулася до навчання.
Дівчина не посміла не послухатися…
Але вона й уявити не могла, що скоро залишиться зовсім одна. Коли батько зліг, і його не стало, мати звинувачувала в цьому Ларису – мовляв, не пошкодувала найдорожчу людину, йому стільки останнім часом довелося пережити через тебе.
А потім зовсім несподівано не стало й матері. Пила чай, побіліла, випустила чашку…
Лікарі швидкої допомогти не змогли.
Поховавши близьких, Лариса спробувала знайти доньку, повернути її собі. Але виявилося, що малечу вже взяли в сім’ю.
І тоді молода жінка у сльозах дала собі слово, що справді почне все з чистого аркуша.
Вона покинула училище, розуміючи, що викладачка музики все життя зможе розраховувати лише на скромну зарплатню.
Лариса вивчилася на косметолога, попутно осягала основи бізнесу. Вона продала машину, дачу батьків, обміняла трикімнатну квартиру на двокімнатну і всі гроші вклала у свій перший салон.
Але вона знала, що змінити своє життя – це ще не все, треба змінити себе.
Тоді й виникла у її характері ця жорсткість, уміння обстоювати свої інтереси.
Коли бізнес почав приносити прибуток – вона всиновила дитину з дитбудинку.
Хотіла взяти дівчинку, схожу на її доньку, але в душу несподівано запав маленький Микола.
Лариса зазирнула в ці очі – волосся у Миколи було світле, а очі – величезні, чорні – і все. Ні про яке інше маля вона вже не думала.
Ще кілька років їй було важко. Микола часто був слабий, а бізнес вимагав усіх сил і уваги.
Турбота про сина, домашні справи, робота – Лариса з раннього ранку і до пізньої ночі не належала собі.
Їй і на думку не спадало, що вона може знову вийти заміж, перекласти частину цього вантажу за чоловіка, нового супутника життя. Вона нікому більше не вірила.
І тільки коли Микола став підлітком – все змінилося на краще.
Хлопчик уже не вимагав стільки турбот, бізнес став приносити стабільний добрий дохід, можна було перевести подих. Тоді Лариса й купила цю дачу за містом – куди вивозила сина влітку на свіже повітря, де сама відпочивала душею. Тут не було ні конкурентів, ні бухгалтерії, ні примхливих клієнтів – гуляй собі сосновим лісом, дихай чистим повітрям.
Лариса Аркадіївна мріяла, що колись, коли син у матеріальному плані встане на свої ноги, вона справді відійде від справ, житиме на дачі, Микола привозитиме їй онуків.
І ось, місяць тому все звалилося, тепер Лариса Аркадіївна не знала – як їй жити далі. Та й навіщо?
…Наступного дня Оля знову з’явилася на порозі з малюком, щоб скласти тест на встановлення родинних зв’язків.
Лариса Аркадіївна викликала фахівця для збору матеріалу додому.
Чекати довелося кілька годин, доки привезли конверт із результатом. Лариса Аркадіївна простягла конверт дівчині, обдарувавши її гордовитим поглядом. Вона була певна, що результат буде негативним.
Але Оля, відкривши конверт тремтячими руками, витягла звідти білий аркуш і прочитала… Потім усміхнулася і тихо промовила:
– Позитивний! Ви рідна бабуся Мишка!
Жінка, не вірячи власним вухам, вихопила з рук Олі папір і кілька разів пробігла поглядом по надрукованих рядках. Сумнівів не було, спорідненість справді визначена. Але як?!
Спершу жінка не могла навіть знайти слів. Вона була більш ніж впевнена, що результат буде негативним, адже вона не є рідною матір’ю Миколі, отже, не може бути бабусею малюка, навіть якщо Микола справді його батько.
Але звинувачувати дівчину у підкупі вона теж не могла – клініку вибирала вона сама, власником клініки була її подруга, медпрацівник приїжджав перевірений. Тут підробка була виключена…
Лариса Аркадіївна вирішила розібратися у всьому, а поки що сама не зрозуміла, як з язика зійшло:
– Якщо хочеш, переїдь до мене, займай кімнату Миколі. Там вам із малюком буде зручно, – запропонувала вона.
Але Оля відмовилася. Вона сказала, що зараз доглядає батька.
Той лежав у лікарні, зараз виписали. Але більшу частину дня батько проводить у ліжку, сидіти йому не можна, ходити він може тільки трохи. Ні, їй ніяк не можна їхати з дому.
Лариса Аркадіївна запропонувала дівчині каву і, не знаючи, про що говорити, дістала альбоми з фотографіями. Вона хотіла показати Олі фотографії Миколи, коли він був дитиною, підлітком.
Жінка перегортала сторінки, коли Оля раптом неймовірно здивувалася:
– А чому мій тато на фото з вами?!
І тицьнула пальцем в єдину фотографію, що збереглася, на якій були зафіксовані Борис і Лариса.
– Коли ти народилася? – спитала побіліла Лариса Аркадіївна.
Оля назвала дату і була приголомшена, коли жінка раптом міцно пригорнула її до себе.
– Я маю поговорити з твоїм батьком, – сказала Лариса Аркадіївна. – Негайно.
– То давайте поїдемо до нас,– запропонувала Оля. – Я вже збиралася додому. Мишко ось, якраз, прокидається…
Лариса Аркадіївна квапливо кинула у сумочку ключі від машини.
Оля з батьком жили на околиці міста, у скромній квартирці. Борис, звичайно, дуже змінився, схуд, виглядав блідим.
Нарешті вирішилися всі загадки.
Залишивши вагітну Ларису, Борис все ж таки стежив за тим, як складається її життя.
Дізнавшись, що вона народила дівчинку і залишила її в пологовому будинку, він поговорив зі своєю матір’ю, і за її згодою забрав дитину.
Мати, доки була жива, допомагала йому виховувати Олю. Тепер йому було не до Лариси, він повністю присвятив своє життя дочці, про матір дівчинка ніколи чомусь не питала, а він і не хотів про це говорити.
Але Борис навіть уявити не міг, що його дочка колись зустрінеться з матір’ю, та ще й таким чином.
Лариса Аркадіївна негайно взялася до справи. Вона влаштувала Бориса у дорогий санаторій, де лікарі склали для нього програму процедур. А Олю та онука забрала до себе.
Вона не переставала вибачатися перед донькою. За те, що колись, піддавшись умовлянням батьків, вирішила відмовитися від малечі.
За те, що не впізнала рідну дочку з першої хвилини, коли Оля з’явилася на порозі її будинку. Порахувала шахрайкою, сказала складати ці тести.
Тепер у Лариси Аркадіївни наче гора з плеч зійшла. Вона знала, що пройде трохи часу – і вона передасть бізнес дочці, а сама разом з Борисом і маленьким Мишком багато часу проводитиме на природі, гулятиме біля озера, слухатиме, як шумлять дерева…
– Моя сім’я, – тихо повторювала жінка, і посмішка мимоволі ковзала по її губах…