– Ти пам’ятаєш Риту, – запитав у товариша Владислав, – ну, ту, яка бігала за тобою в школі?
– Пам’ятаю, звичайно, – посміхнувся Ігор, – як таку забути, а що?
– Та так, нічого, – продовжив Владислав, – Маринка писала, що вона питала про тебе.
– О, – здивувався Ігор, – любов не ржавіє?
Хлопці засміялися.
****
– Ти готова, – запитала Марина, – виходиш?
Незграбно відсунувши штору в примірочній і, підібравши низ сукні, Рита зробила крок на невеликий подіум.
– Ось, – розвела вона руками, – мені подобається!
– А мені ні, – зморщила ніс подруга, – а ви що скажіть тітка Настя?
Мама Рити встала, обійшла подіум, оглянула плаття і сказала: – Давай подивимося ще, не заперечуєш?. Рита погодилася.
****
Ігор поправив зачіску біля дзеркала, хмикнув і вийшов з квартири.
– Йдемо на полювання, – сміючись, запитав Владислав, – загадав ім’я?
Ігор кивнув.
– І, – запитав друг, – яке саме ім’я?
– Не скажу, – розреготався Ігор, – сьогодні це секрет!
У двох давніх друзів була традиція, один з них загадував ім’я жінки і повинен був її знайти в клубі і провести з нею ніч.
Молодь збиралася в клубі, грала приємна музика. Раптом Владиславу хтось ззаду закрив очі руками.
– Досить, – грайливо сказав він, – все одно не вгадаю!
– Привіт, – виглянувши з-за спини брата, сказала Марина, – ось я вас і знайшла!
– Вечір зіпсований, – сумно сказав Ігор, – все, я поза грою!
– Ха, – засміявся Владислав, – ти ім’я Марина загадав, чи що?
Ігор кивнув.
– Так вам і треба, – єхидно сказала Марина, – охотнічкі теж мені.
– Марин, – звернувся Ігор, – а що там Рита про мене дізнатися хотіла?
– Та нічого особливого, – відповіла вона, – просто ми дивилися старі фото, коли вона прилетіла і про кожного говорили, ось і до тебе черга дійшла.
– А я вже подумав, – загадково сказав Ігор, – що любов не ржавіє.
Марина пильно подивилася на нього і сказала: – Мда, роки йдуть, а ти все такий же, яким Нарцисом був, таким і залишився …
Ігор легенько ляснув Марину по плечу і підморгнув.
– Ти хоч пам’ятаєш, – запитала Марина, – скільки років ви не бачилися?
– Ні, – однозначно відповів Ігор, – а що?
– Та так, – посміхнулася Марина, – нічого!
Недалеко від місця, де вони стояли, на Марину дивилася і махала рукою красива білява дівчина. Ігор посміхнувся і сказав їй: – Здається, тебе кличуть? Вона посміхнулася і жестом покликала її до себе.
– Привіт, хлопці, – сказала вона, – ну, що Марин, йдемо?
– Так, звичайно, – швидко відповіла Марина, – йдемо Рита!
– Рита, – здивувався Ігор, – це ти?
– Я, – спокійно відповіла вона, – а що не так?
– Я тебе не впізнав, – здивовано промовив він, – ти так змінилася, такою красунею стала, треба ж?
– Час змінює всіх, – відповіла Рита, – шкода, що не впізнав.
– Та що ти, – взявши її за руку, сказав Ігор, – залишайся, погуляємо!
Марина глянула на Риту.
– Я не можу, – звільняючи руку, сказала Рита, – справ багато.
Провівши подруг поглядом, Ігор посмутнів.
– Хто б міг подумати, – сміявся Владислав, – як може змінитися жінка!
– Помовч, – розсердився Ігор, – без тебе на душі коти скребуть.
– Зараз би ти таку не пропустив, – продовжував кепкувати товариш, – сто відсотків!
– А ти чому мене не попередив, – різко запитав Ігор, – що вона так змінилася?
– А я її хіба бачив, – здивувався запитанню Владислав, – я Маринку-то бачу два – три рази на рік, сам розумієш?
Вечір не вдався і Ігор пішов з клубу. У свої двадцять дев’ять він жодного разу не був одружений, та й не прагнув цього. – «Рано, – говорив він собі, – їх багато, а я один!» А зараз, якась швидка зустріч з однокласницею, занурила його в глибокі роздуми, що було на нього абсолютно не схоже. Він ішов по набережній, намагаючись ні про що не думати, але цього у нього не виходило. Ігор зупинився біля води, присів на сходи і подумав: – «Може, даремно я тоді насміхався над нею? Вона любила, а я знyщaвcя. А вона взяла і поїхала в інше місто після дев’ятого класу, я і не думав навіть її шукати, та й навіщо?»
– Що ти тут робиш, – пролунав за спиною знайомий голос, – а як же клуб і дівчатка?
Ігор озирнувся: – Рита? А що тут робиш ти?
– Просто гуляю, – спокійно відповіла вона, – чудова ніч.
– Складеш мені компанію, – обережно запитав Ігор, – якщо, хочеш, звичайно?
– Добре, – погодилася Ріта, – з радістю!
Він зняв куртку, постелив на сходинки, і вона присіла поруч з ним. Повисла пауза. Повз по річці пройшов пароплав, на якому грала музика, проїжджаючі мимо люди, вітали їх. Рита і Ігор помахали їм у відповідь, потім Ігор подивився на Риту і посміхнувся. Помовчавши деякий час, він обережно обняв її. Вона поклала голову йому на плече і закрила очі.
– Чому ми такі жорстокі, – почав Ігор, – коли вчимося в школі?
Рита підняла голову і запитливо подивилася на нього.
– Побачив тебе сьогодні, – щиро сказав він, – і обімлів, як я міг тебе кривдити?
– Зараз у тебе це точно не вийде, – засміялася Рита, – немає тієї дівчинки більше і того хлопчика теж, навіщо про це згадувати?
Ігор полегшено видихнув. Він взяв її за руку і притиснув до себе.
– Я радий, – почав Ігор, – що ми зустрілися сьогодні, правда!
– Підемо гуляти, – перервала його Рита, – туди, уздовж річки, пам’ятаєш, як у школі?
– Де я вперше тебе поцілував, – уточнив Ігор, – хочеш туди?
– Хочу, – відповіла Рита, – саме туди!
Вони йшли поруч, згадуючи дитячі витівки, голосно сміялися і копіювали настанови вчителів. І якось було все настільки просто і легко, що, здавалося, ніби не було цих довгих років розлуки, зовсім іншого дорослого життя і всього того, що могло перешкодити зараз їх маленькому щастю …
– Ми прийшли, – сказав Ігор, – ласкаво просимо!
Рита спустилася до річки, доторкнулася до кожного дерева, присіла на лавочку і зробила глибокий вдих.
– Мабуть, кажуть, – сказала вона, – тілом відпочити можна де завгодно, а душею, – тільки вдома!
Ігор встав ззаду і поклав їй руки на плечі, вона доторкнулася до нього, він розвернув її і спробував поцілувати, але вона відвернулася.
Не треба Ігор, – ласкаво сказала вона, – це зайве.
Він мовчки сів поруч, взяв її за руку. Вони насолоджувалися цією тишею. Світанок прийшов занадто швидко, і потрібно було повертатися додому.
Ігор не хотів розлучатися з Ритою, він подивився їй в очі і сказав:
– Я такий радий, що знайшов тебе, що ми провели цю ніч разом, я не хочу розлучатися. Коли я тебе знову побачу?
– Знайшов, – здивувалася Ріта, – як це?
– Знайшов для себе, для свого серця, для своєї душі, – квапливо пояснював Ігор, – з мільйона дівчат, які можуть бути в моєму житті, я, нарешті, зрозумів, хто мені потрібен!
Рита опустила очі. Ігор продовжував:
– Чому ти мовчиш? Я ніколи і нікому не вірив, що можна просто мовчати, перебуваючи поруч з людиною і, бути щасливим! Я, який знаю тебе стільки років, тільки що зрозумів, яка ти справжня, тому і сказав, що я тебе знайшов!
Рита підняла на Ігора очі і сказала:
– Через чотири години прилітає мій наречений, а в наступну суботу, я виходжу заміж. Після банкету ми переїжджаємо в інше місто і більше не побачимося …
Ігору здалося, що це все не з ним, що сказане було не для нього і не про його життя. Він притиснув до себе Риту, поцілував її в лоб і подумав: – «Напевно, я все це заслужив».
Рита обняла його, поцілувала в щоку і зібралася йти.
– Щастя тобі, – сумно сказав Ігор, – а мені сил забути ту, кого я знайшов і відразу втратив …