-Фух … Ну ще трохи залишилося … Давай, Таня, ти зможеш.
Молода, тендітна дівчина опустила на підлогу важку коробку і втомлено зітхнула. Вона обвела поглядом свою нову квартиру. Дві просторі кімнати, великі вікна та багато сонячного світла. Тут все було зроблено за її бажанням, кольори ніжні та затишні. Залишилося тільки завезти меблі та придбати дрібниці. І вона нарешті зможе з’їхати з ненависної орендованої квартирки і жити сама. Одна!
-Нарешті, ля-ля-ля… – заспівала собі під ніс Таня. Вона була у чудовому настрої.
Внизу на неї чекав ще десяток коробок, які треба було підняти на четвертий поверх. Ліфта в будинку не було, але це не турбувало. Вона готова була всю ніч мотатися туди-сюди. Адже вона це робила для себе.
Зрештою, всі речі було перенесено. У квартирі, звичайно, треба було чимало роботи. Але найскладніше було зроблено.
…Таня народилася у малозабезпеченій родині. Батько покинув її матір, коли дівчинка була зовсім маленькою. Таня не пам’ятає тата, але зовсім за ним не нудьгує. Мати приділяла дівчинці мало уваги. Все своє кохання Валентина Дмитрівна віддала старшому синові Михайлу. А Таня росла жвавою та самостійною дівчинкою. Ось тільки мати цього бачити не хотіла. Вона вічно намагалася приструнити дочку:
– Ти маєш уміти готувати, шити, прибирати. Це головне! Інакше заміж не вийдеш. Тому йди, приберись у кімнаті Михайла. Він чоловік – голова родини.
Дівчинка закривала очі на несправедливе ставлення. Вона знала, що після закінчення школи поїде з дому, навіть якщо не вступить до інституту. Але її праця дала плоди. Закінчивши школу, вона почала вчитися на бухгалтера, вступивши на бюджет. Мати у студентські роки не допомагала. Тому Таня проводила весь вільний час на підробітках та за підручниками, ледве вириваючи за добу кілька годин для сну.
Проте після випуску вона влаштувалася на добру роботу. І вже за два роки накопичила на перший внесок за іпотеку. І ось довгоочікувані ключі у неї в руках, як і мрія. Таня провела ніч на підлозі. Вона не мала меблів, техніки. Але її це не хвилювало. Все буде, Таня була в цьому певна. Вона досягне всього, про що мріє.
За тиждень вона вирушила в гості до мами. Валентина Дмитрівна запросила дочку випити чаю із домашніми булочками. А там і розмова почалася:
– Ти знаєш, Оленка на дитину чекає, – почала Валентина Дмитрівна розповідати про дівчину брата. – Спеціалісти кажуть, що все добре.
– Рада за них, – просто відповіла Таня.
З братом у неї так і не налагодилися стосунки. Та й бачилися вони дуже рідко.
– Шкода тільки, що вони живуть на орендованій квартирі. Із дитиною буде складно. А своєї квартири їм не бачити поки що, це непідйомно.
– А Михайло так і не знайшов роботу? – Запитала Таня.
– Та знайшов, але вже звільнився. Там платили дуже мало.
Таня не хотіла говорити про брата, тож плавно перевела тему. А за годину вже збиралася додому. Сьогодні їй мали доставити частину меблів. І велике ліжко з ортопедичним матрацом! І чарівний кавовий столик! Тому вона перебувала в хорошому настрої.
– А ти чого така задоволена? Залицяльник завівся? – лукаво підморгнула мати.
– Та який залицяльник. У мене робота замість особистого життя, – спокійно відповіла дівчина.
Вона поки що не розповідала сім’ї, що обзавелася власним житлом. Хотілося довести квартиру до пуття, а потім запрошувати їх у гості.
– Дивись, залишишся у дівках. Ще років п’ять і все – поїзд твій поїхав. Так і сидітимеш до старості – робота і будинок, будинок і робота.
Таня вирішила промовчати. Її дратував той факт, що мати вважала шлюб найголовнішим досягненням для дівчини. І Валентину Дмитрівну навіть не бентежило те, що вона сама багато років була одна.
Тихо та мирно пройшов майже рік. Олена народила здорового хлопчика Андрійка. А мати якось між іншим по телефону розповіла Тані, що вони переїхали до неї. Вона вже давно була на пенсії та допомагала їм з дитиною. І на житлі молоді батьки могли заощадити.
Таня лише підтакувала. Вона врахувала минулі помилки і більше не лізла у стосунки матері та Михайла. Там вона завжди була зайвою.
Зрештою, дівчина закінчила ремонт у квартирі. Можна було запрошувати родину на новосілля.
Таня купила в магазині тортик та фрукти, а потім вирушила в гості до мами. З порога її зустріла неприємна картина. Вдома був безлад, по кімнаті валялися речі, плакав малюк. Із зали долинала сварка Олени та Михайла.
– Я втомилася цілими днями з дитиною сидіти! Я до Марії хочу сходити на день народження! Невже я прошу чогось неможливого?
– Іди до Марії. Тільки грошей нема! Все на дитину йде! І на харчування!
– То знайди роботу, щоби гроші були! Чи ти не чоловік? – голос Олени перейшов на тон вище.
– Ходімо на кухню, Таня. – Мама повела її на кухню.
Коли мати і дочка вмостилися за столом, дівчина не витримала і запитала:
– Мамо, що у вас відбувається? Вони завжди так?
– Ой, Таня, просто не передати що діється. Михайла знову звільнили, він вже місяць нову роботу знайти не може. Оленка знову вагітна. Скоро тут ще одна дитина з’явиться. Я навіть не уявляю, як ми будемо розміщуватись. І взагалі як житимемо…
– І Михайло планує цю проблему якось вирішувати?
– Він намагається просто зараз знайти роботу дуже складно, сама розумієш.
– Ну так, – втомлено промовила Таня, – Мамо, я чого прийшла. Хотіла вас на новосілля запросити. Та ось тепер не знаю, чи доречно…
– На новосілля? Ти квартиру винайняла іншу?
– Ні, взяла квартиру в іпотеку. От тільки облаштувалася, – відповіла Таня.
– Нічого собі… Це чудова новина. Ми обов’язково прийдемо. Якраз і молодь відволічеться.
Таня із хвилюванням чекала наступних вихідних. Вона сподівалася, що обійдеться без сварок. І вечір справді пройшов спокійно. Якщо не брати до уваги косих поглядів, які на неї кидали Михайло та Олена.
– І як ти так швидко зібрала на перший внесок, – з відвертою заздрістю простягла Олена, оглядаючи кімнати.
– Працювала без відпустки, брала підробітки. Було складно, але я впоралася, – Таня намагалася говорити доброзичливо, не помічаючи братової дружини.
– Звичайно, без дітей збирати легше, так, Михайле?
– Ну так. Їй же нікуди гроші дівати, – дивлячись на Таню з-під лоба, буркнув брат.
Випроводивши гостей, Таня почала упорядковувати квартиру. Вона втомилася, але була задоволена. Вони не посварилися, не образили одне одного. Не наговорили нічого. А до постійного невдоволення брата дівчина вже звикла.
За місяць до неї раптово прийшла в гості мама. Валентина Дмитрівна заявилася рано-вранці, коли Таня збиралася на роботу.
– Привіт, дочко. Можна я в тебе відпочину пару годин? Вдома так втомилася, там спокою не дають. Сил немає просто…
– Звісно, мамо. Тільки я на роботу йду, нічого?
– Ні що ти. Іди. Мені просто треба у тиші полежати. Заспокоїтися…
З того часу так і повелося. Мама часом заскакувала до дочки, щоб перевести дух. Таня навіть подумала, що їм удалося налагодити стосунки. Вони багато говорили, обговорювали проблеми, чаювали і згадували минуле…
Але якось Валентина Дмитрівна ніби випадково промовила:
– У цій квартирі Олена з Михайлом та дітьми чудово б розмістилися. Тут просторо та багато світла. А ми могли б і в моїй квартирі пожити, – з обличчя Валентини Дмитрівни не сходила посмішка. – Ми з тобою незаміжні, нам і так піде, га?
– Мамо, про що ти говориш. Це моя квартира.
Таня поспішила змінити тему, їй ця розмова зовсім не подобалася. А через тиждень, повертаючись із роботи, дівчина побачила картину, яка вразила її до глибини душі. У її квартирі працювали вантажники, вони заносили якісь речі, меблі. Таня на мить застигла, але потім її осяяло. Її знову використала родина. Як завжди… Дівчина стомлено зітхнула і вийшла надвір. Спочатку вона зателефонувала до дільничого, а потім зробила ще один дзвінок.
На свій поверх вона вже піднімалася не одна. У квартиру увійшов дільничий і суворо запитав:
– Документи на квартиру надайте будь ласка.
– Це ще навіщо? – На зустріч їм вийшла мати Тані.
– Господиня стверджує, що тут перебувають сторонні.
– Та яка вона господиня. Я її мати, то моя квартира.
– За документами Тетяна Мельник – єдина власниця. Решту попрошу на вихід. А вам, пані, раджу змінити замки.
Після цих слів у квартирі почалася метушня. Вантажники намагалися швидко винести речі назад. А Валентина Дмитрівна сварила Таню та говорила, що невдячна донька зіпсувала їм усім життя.
-Ах ти ж … Слів немає! І не соромно, га? У брата рідного незабаром друга дитина народиться, а ти квартиру пошкодувала! Квартиру! Для брата! Він же рідна людина, а ти… Ех… Знати тебе більше не хочу! Вважай, немає в тебе більше родичів. Ось тобі моя батьківська відповідь!
Та Таня ніби не чула. Всередині її обірвалась остання нитка, що зв’язує її з матір’ю та братом. Вона розуміла, що після того, що сталося, вона просто не зможе з ними спілкуватися. Не зможе прямо дивитися в очі та довіряти… Надто серйозно вони її образили…