Тетяна була стурбована і причиною був її чоловік Федір, а точніше зміни в його поведінці, на які Тетяна спочатку не звертала уваги.
Занепокоєння наростало з кожним днем, і зрештою жінка, вирішила порадитися зі своєю найближчою подругою Наталею.
– Наталю, мені здається, що у Федька з’явилася жінка…
Подруга подивилася на Тетяну так, ніби та говорила якісь немислимі речі.
– Та ну, Таню, облиш! Федько завжди тебе любив, з чого йому раптом на старості років міняти щось у своєму житті? Чоловіки після п’ятдесяти взагалі лінуються щось робити, а тут, проживши все життя з тобою, раптом іншу шукати? Не вірю!
Тетяні полегшало від слів подруги. Але все одно сумніви не зникли.
– І все ж, скільки є випадків, коли чоловіки кидали своїх дружин заради молодих коханок!
– Вгамуйся, – Наталя тільки рукою махнула. – Це не про твого Федора. Він у тебе правильний і перебірливий. Я взагалі не можу його уявити з якоюсь іншою жінкою.
– А я ось останнім часом тільки про це й думаю, – зізналася Тетяна. – Дивлюся на нього, як він змінився зовнішньо, випростався, зачіску поміняв, став якимось загадковим. Абонемент у спортзал купив, не даремно ж.
– А що він сам каже? – поцікавилася Наталя.
– Каже, що вирішив здоров’ям зайнятися. Нібито багато часу в кріслі сидить, а звідти проблеми зі спиною та іншим.
– А як у вас із особистим життям? – запитала Наталя.
– Ой, з цим біда, – сказала Тетяна. – Мені здається, що я йому не подобаюсь. Останні пів року робиться щось незрозуміле. Може, це я стар вже стала? Мені ж тільки п’ятдесят два…
– Не говори нісенітниць! – сказала Наталя. – Ніяка ти не стара, і перестань вважати себе такою. Ти чудово виглядаєш, на відміну від мене, ти ще й струнка. Сивини у волоссі твоєму я теж не помічаю, а ось звідки стільки невпевненості?
– Напевно, все через Федька, – зітхнула Тетяна. – Все ж чоловіча увага таки важлива для мене. Років десять тому я ще була цікава іншим чоловікам, а тепер власний чоловік наче не помічає…
– А поговорити з ним не пробувала?
– Ти що! – Тетяна ахнула. – А якщо він скаже мені про те, що я вже давно його не приваблюю? Якщо я почую таке, не знаю, що буде.
Наталя розсміялася:
– Та нічого з тобою не буде! Згадай, як мій Ігор сказав мені про те, що я змінилась не в кращу сторону, а потім пішов до тієї молодиці? І що? Щасливий він? Та де там! Дзвонив мені минулого тижня, на вечерю запрошував.
Тетяна знову зітхнула. Наталя не була такою, якою була Тетяна, в неї було стільки впевненості й оптимізму.
– Наталю, що мені робити? – запитала Тетяна.
– Нічого не роби, – знизала плечима та. – А що ти зробиш? Ну пішов чоловік у спортзал, ну зачіску змінив. Що тепер?
– Я відчуваю, що щось не так, – відповіла Тетяна. – Я відчуваю, що у Федора хтось є. Не дарма він так за собою доглядає і не помічає мене по кілька місяців. Значить, він витрачає свої сили десь у іншому місці…
Наталя тільки розвела руками:
– Ну, що я тоді можу сказати? Спробуй перевірити його телефон. Візьми на роботі вихіднй і прослідкуй за ним. Я так свого Бориса на зраді й викрила. Випадково зустріла у місті з іншою. Ну, ти пам’ятаєш цю історію…
– Пам’ятаю, – зітхнувши, відповіла Тетяна.
…Після зустрічі з подругою Тетяна пішла додому. По дорозі вона заскочила в магазин.
Тетяна купила свіжу рибу, приправ, вибрала дорогий китайський рис.
Вона вирішила приготувати коханому чоловікові корисну і смачну вечерю.
Колись вони могли годинами сидіти за столом, вечеряти і говорити, говорити, говорити…
Їм завжди було про що поговорити, а ось останні місяці все так змінилося…
Тетяна відчувала себе зовсім чужою для Федора, а їй так не вистачало його уваги, його ласки й турботи.
Вдома вона витратила більше години на приготування вечері.
Окрім риби й рису, Тетяна встигла приготувати овочевий салат з оливками.
Біля десятої вечора додому повернувся Федір.
– Чим це так пахне? – запитав він з порога.
– А це смачна вечеря! – радісно відповіла Тетяна. – Форель у вершковому соусі. Хочеш їсти?
– Хм, вечеря кажеш, – якось дивно пробурмотів Федір і швидко заскочив у ванну.
Тетяна розгублено стояла в коридорі і не могла зрозуміти, що це таке коїться.
– Чесно кажучи, мені від запаху недобре, – сказав Федір, вийшовши з ванни.
Він сказав це таким незворушним голосом, що Тетяна розгубилася.
– Я ж так старалася, Федоре! – тільки й промовила вона.
Федір похитав головою:
– Вибач, але в мене нема апетиту. Я піду в душ, а потім ляжу. Втомився я…
Чоловік холодно поцілував Тетяну в щоку, а потім пішов у ванну.
Тетяна так і залишилася стояти посеред коридору, ледь стримуючи сльози образи.
Вона так старалася, хотіла порадувати його, згадати минуле, посидіти з Федором за столом, як це було в найщасливіші періоди їхнього спільного життя, але ні, він відмовився…
– Йому недобре! – згадала Тетяна слова чоловіка. – Він більше не любить мене, і я як би я не старалася, нічого вже не буде як раніше.
Коли Тетяна заспокоїлася, Федір уже ліг спати. Жінка зайшла в спальню, побачила чоловіка, який лежав на ліжку, і тихо прилягла поруч.
Потім вона почула звук повідомлення, що прийшло, і стрепенулася.
– На годиннику була дванадцята година ночі, хто міг писати Федору в такий пізній час? – подумала Тетяна.
Обережно, намагаючись не шуміти і в жодному разі не розбудити Федора, вона встала з ліжка і підійшла до тумбочки, що стояла з його боку ліжка.
Вона взяла в руки телефон чоловіка, натиснула на екран і відразу побачила повідомлення:
«Федоре, чекаю завтра як завжди».
Відправником була жінка, якась Поліна Анатоліївна. Тетяна напружила пам’ять, намагаючись згадати колежанок чоловіка з таким ім’ям, але, як не намагалася, згадати якусь Поліну так і не змогла.
Залишалося тільки покласти телефон на місце і знову лягти в ліжко, гублячись у думках.
Вона не знала, де саме Федір збирався зустрічатися з Поліною, тож вирішила обов’язково це з’ясувати.
На серці було неспокійно, Тетяна раз у раз згадувала про те, яке щасливе життя вони прожили з Федором, а тепер усе це залишиться в минулому, а в майбутньому на Тетяну чекатиме лише самотня старість і забуття.
Вона згадала, як сталося їхнє знайомство з Федором. Вони знали один одного з дитинства, жили в сусідніх під’їздах, потім родина Федора перебралася в інший кінець міста, і дружба між сусідськими дітьми закінчилась.
Вони знову зустрілися через десять років у школі, куди перевели Тетяну.
– Які люди! – одразу ж сказав їй Федір, а потім обійняв.
Дівчина здивувалася від такої фамільярності, спробувала вивільнитися з обіймів, але Федір був наполегливий.
З того дня між ними почалося нове спілкування, і це вже не було схоже на дружбу.
Вони одружилися одразу після закінчення школи і почали жити разом у батьківській квартирі Тетяни, а її батьки переїхали на дачу.
Через рік народився син Віктор, потім ще через два роки донька Ольга.
Федір робив кар’єру, а Тетяна займалася будинком.
Коли Віктору виповнилося п’ять років, жінка вийшла на роботу, вирішивши, що хоче працювати з цифрами.
Так Тетяна опинилася на посаді бухгалтера.
Їхньому щастю заздрили всі. Друзі розлучалися, одружувалися знову, потім знову розходилися, а Федір і Тетяна жили разом і ніколи не давали приводів для якихось двозначних чуток.
Тетяна була впевнена у своєму чоловікові, але останні зміни в його зовнішності і поведінці її насторожили.
Залишатися одній і втрачати сімейне щастя їй зовсім не хотілося…
Проблема полягала в тому, що Тетяна взагалі не знала, що робити у випадку, якщо раптом з’ясується, що її чоловік має іншу.
Подавати на розлучення? Влаштовувати сварку? Виставити Федора з дому?
Вони давно жили у спільній квартирі, і чому мав піти Федір, Тетяна не до кінця розуміла.
Основну частину доходу в сім’ю приносив він, на його гроші були куплені квартири для дітей, а Тетяна просто працювала для свого задоволення, не особливо збагачуючи сімейний бюджет.
Якщо тепер з’ясується, що Федір має іншу жінку, на що ж вона житиме?
Питань і сумнівів було багато, але Тетяна вирішила послухати Наталю і простежити за чоловіком.
Тетяна, намагаючись бути непоміченою, йшла за Федором.
Спочатку їй здалося, що чоловік їде до готелю «Вікторія».
Вона напружиласб від усвідомлення того, що мине кілька хвилин, і вона побачить свого чоловіка з іншою.
У готельному номері, чи за столиком у ресторані – це було не так важливо, бо сам факт того, що її чоловік зустрічається з іншою – це вже просто щось немислиме.
Однак Федір не повернув на вулицю, де знаходився готель.
І раптом Тетяна зупинилась. Вона була здивована, бо Федір повернув… До лікарні.
Це був недавно збудований медичний центр. Можливо, ця Поліна працювала в цьому центрі, а Федір мав її забрати?
Федір пішов у бік входу до лікарні. Тетяна трохи почекала, а потім теж пішла за чоловіком.
Вона бачила, як Федір щось уточнив у адміністраторки, а потім пішов до ліфта і зайшов у нього.
Придивившись, Тетяна помітила на електронному табло ліфта, що її чоловік піднявся на третій поверх. З ним у ліфті нікого не було, значить, та людина, до якої він їхав, знаходилася саме на третьому поверсі.
Тетяна попрямувала у бік ліфта і теж піднялася на третій поверх.
Біля кабінетів сиділи люди. Тетяна не побачила серед пацієнтів чоловіка, тож повернулась до ліфта, а потім пішла в інше крило.
Там вона одразу його помітила… Він сидів біля якогось кабінету, напружено поглядаючи на двері.
Тетяна не знала, що їй робити – підійти до чоловіка, чи вдати, що нічого не було і піти?
Вона не встигла вирішити, бо Федір повернув голову і побачив її. Він підвівся зі стільця, але до дружини не зробив жодного кроку. Так і стояв, дивлячись на Тетяну.
Тоді вона сама попрямувала в його бік, усвідомлюючи, що за кілька хвилин дізнається всю правду.
Федір виглядав розгубленим, він не очікував побачити в лікарні свою дружину.
Тетяна наблизилася до чоловіка і раптом все зрозуміла. Вона тільки тепер побачила, яким білим було Федорове обличчя.
– Як ти мене знайшла? – тихо спитав той, дивлячись на дружину.
– Я… Я просто їхала по тебе.
– Тобі хтось розповів? – запитав він.
– Про що, Федоре?!
У цей момент відчинилися двері кабінету, і звідти з’явилася молода жінка в білому халаті.
– Федір Іванович? Прошу, заходьте!
– Мені пора, – сказав Федір, а потім простяг руку дружині. – Ходімо зі мною, якщо вже ти тепер усе знаєш…
Тетяна нерішуче зайшла разом із чоловіком у кабінет лікаря. На бейджику жінки у білому халаті було написано її ім’я: Поліна Анатоліївна. Це і була та сама Поліна, яку Тетяна встигла подумки зробити коханкою чоловіка…
Через пів години стало зрозуміло те, що саме приховував Федір від дружини.
Ще рік тому Федір дуже заслаб. Почалися процедури, але Федір до останнього нічого не казав Тетяні.
– Я не хотів тебе турбувати, – сказав він. – Навіщо тобі нервуватися? Я і вигадав спортзал, а сам їздив на процедури. Змінився зовнішньо ,недобре було… Але я намагався зробити так, щоб ти дізналася про це якомога пізніше.
Тетяна плакала, слухаючи чоловіка.
Вона вигадала собі подружню зраду і самотність, а виявилося, що Федір був дуже слабий і не хотів турбувати її…
Тетяна дивилася на чоловіка і думала, яка ж вона недолуга, бо повірила в те, чого не могло бути.
Не був Федір зрадником, а потребував допомоги та підтримки дружини…
– Я таке собі понавигадувала! – зізналася вона, витираючи сльози. – Вибач мені за те, що я взагалі могла подумати про тебе таке…
Федір обійняв Тетяну і поцілував її.
– Я тебе люблю попри все. Тільки заради тебе я намагаюся триматися… Тепер, коли ти все знаєш, мені буде набагато простіше.
Тетяна витерла сльози й міцніше обійняла свого коханого чоловіка…