Сімейне життя Тетяня було спокійним, але в одну мить все змінилося. Чоловік Вадим переконаний, що вона його зрадила. Довіряти дружині чоловік більше не може, а зрозуміти причину її поведінки він просто не в змозі.
Тетяна мала улюблену бабусю по батькові. Мама давно з ним розлучилася, але спілкуванню дочки зі свекрухою не перешкоджала.
У дитинстві Таня часто гостювала у бабусі, а коли підросла, стала її єдиною опорою. Особливо після того, як не стало батька, п’ять років тому.
Бабуся пережилa сина на два роки. Розуміючи, що вона довго не протягне, бабуся оформила свою квартиру на Тетяну. Не хотіла, щоб численні родичі, які жодного разу про неї не згадали, ділили між собою її однокімнатну квартиру. Таня завжди допомагала, купувала продукти, відвідувала. І хоча бабуся до останнього сама себе обслуговувала, присутність рідної людини втішала, надавала життю якогось сенсу.
Словом, кілька років тому, ставши господаркою квартири, Таня вирішила її здавати. Чоловікові про спадок нічого не сказала, щиро вважаючи, що подарунок бабусі належить лише їй.
Великих грошей у Тетяни ніколи не було. З раннього дитинства вона звикла, що суконь має бути дві: повсякденне та на вихід, по одній парі взуття на сезон та одне пальто на п’ять років. Так і жила. Працювала. Марнотраткою не була. Усі премії та підробітки – у сім’ю.
Тому гроші, які почали збиратися із оплати за подаровану квартиру, жінка вирішила збирати на чорний день.
Тим більше, що коштів, які заробляли Таня з чоловіком, цілком вистачало на поточні витрати.
Жили вони у квартирі Вадима. Синові – десять років. Таня акуратно господарювала, вміла економити. Подружжя навіть примудрялося регулярно поповнювати загальний рахунок: збирали гроші на майбутнє житло для сина.
Рік тому Вадим хотів купити машину, але грошей не вистачило. Про свої гроші з орендни Тетяна розповідати не стала. В результаті, покупку машини відклали на невизначений час. Вадим, звичайно, засмутився. Автомобіль, хай невеликий і навіть не новий, був його давньою мрією.
– Нічого, – заспокоювала Тетяна, – накопичемо ще трохи і обов’язково посадимо тебе на колеса.
– Сподіваюся, – буркнув чоловік, – набридло важкі сумки з дачі в руках носити.
“З дачі” – це, звичайно, сильно сказано. Була в сім’ї ділянка землі недалеко від міста, яка ставала суттєвою підмогою для бюджету сім’ї і взимку, і влітку.
Так і жили. Ніщо не віщувало біди, поки одного разу Вадим не знайшов у поштовій скриньці листа з податкової інспекції на ім’я своєї дружини! Тетяна просто забула сплатити податок на нерухомість.
Увечері, коли Таня увійшла до квартири, Вадим зустрів її з порога:
– Це що таке? – Чоловік розмахував розкритим конвертом. – Як це розуміти? Звідки ти взяла цю квартиру?
Тетяні довелося все розповісти.
– І стільки часу ти ховала її від мене? Як ти могла?
– Пробач милий. Але це моя квартира. Чому я мала про неї говорити всім?
– Всім? – Вадим не знаходив місця від обурення, – значить, я для тебе “всі”?! Я взагалі твій чоловік! Чи ти забула?
– Нічого я не забула. Але ця квартира – моя спадщина! Моя! І я не зобов’язана її ні з ким ділити.
– Так? А як же тоді моя квартира? Ми у ній живемо. Разом за неї платимо. То може ти платитимеш мені за неї, як за орендоване житло? Вона ж не твоя! А моя зарплатня? Вона більша за твою! На якій підставі ти нею розпоряджаєшся? З якого дива? Живи на свою!
– Не пересмикуйте, Вадиме. Ми – сім’я, і у нас все спільне, – втрачаючи впевненість у своїй правоті, парирувала Тетяна.
– Ось – спільне! А якщо у тебе з’явилася «своя» власність, значить, у нас вже не сім’я. А так зжитий проект. Так?
– Ні! Спадщини це не стосується!
– Невже? – Усміхнувся Вадим, – подумай сама: завтра я отримаю у спадок мільйон. Сховаю. Не скажу тобі жодного слова. Тобі сподобається? А коли тобі знадобляться гроші, я не скажу, що вони в мене є. Знаєш, як це називається?
– Як?
– Зрада! Виходить, що ми зовсім не близькі люди, сім’я. А просто знайомі. Як ти цього не розумієш?
– Це ти мене не розумієш! – вигукнула Тетяна і заплакала. – Я ж для нас гроші збирала.
– Таємно? Значить, ти мені не довіряєш? Гарне кохання! – Вадим не став заспокоювати дружину і голосно закривши двері, пішов з дому.
Тепер він із Тетяною просто не розмовляє. Що в нього на думці – одному Богові відомо. Таня переживає, не знає, як підступитись до чоловіка, примиритися.
Нещодавно запропонувала додати грошей на машину.
Вадим глянув на неї і процідив:
– Не потрібні мені твої гроші!
Що тепер робити, Тетяна не знає, але досі вважає, що чоловік не має рації: своєю спадщиною кожен може розпоряджатися як хоче. Адже вона передається конкретній людині, а не всій її родині.