Тетяна Василівна, якраз прибирала в будинку, коли пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв якийсь хлопчина з величезним кошиком всіляких продуктів – фрукти, овочі, сир. – Це вам подарунок, – сказав хлопчина. Він вручив здивованій жінці кошик і просто пішов. Ніякої записки від кого це все не було. А ввечері до них раптом приїхали гості – дочка Іра і якийсь бородатий чоловік років п’ятдесяти

Весілля Катерини було не дуже веселим. Точніше, молодь веселилася, а батьки нареченого зберігали дружелюбний спокій.

А на дальньому кінці столу сиділи батьки Каті та її старша сестра Ірина. Вони з тужливим виглядом поглядали на всі боки.

Причиною їхнього такого настрою було те, що молодша дочка виходила заміж раніше за старшу.

І шлюб вдалий, і наречений багатий, і батьки нареченого з хорошим достатком. Пощастило.

А ось Ірина була обділена всім цим. У неї взагалі не було ніякого нареченого.

І маму Тетяну Василівну з татом Петром Івановичем це хвилювало.

Сестри росли і виховувалися однаково, жодних переваг молодшій Катерині не було. Але за характером вони були різні. Та і на вигляд теж.

Катя з дитинства була мила, жива, товариська. Волосся кучеряве, на щоках ямочки.

А Ірина похмура і нескладна.

Ну то вже природа розпорядилася: одній все, інший нічого.

Ірину старалися і одягати добре, не гірше за Катю, і в перукарню її мама завжди водила, хоча Каті рідко випадало таке щастя. Проте дівчаток було не порівняти.

Одне добре, що Ірина не мала нехорошого характеру і добре ставилася до сестри.

А якщо й заздрила їй, куди ж без цього, то мовчки, не показуючи виду.

Вони були подружками, тільки у Каті їх було ще кілька, а ось у Іри тільки вона одна.

Коли дівчата подорослішали, у Каті почали з’являтися хлопці, а в Ірини ні. Вона замкнулася в собі і нарешті зрозуміла, що сестру їй не наздогнати.

Після школи Іра вступила до коледжу, а Катя через два роки до університету.

Їхні дороги розійшлися остаточно.

І тепер молодша виходить заміж, а старша все одна. Не було їй пари. Колектив на роботі був переважно жіночий, знову не на її користь. Та й зарплата така собі.

Минуло два роки. Катя з чоловіком процвітали. І квартиру купили і ремонт зробили. Старша дочка, як і раніше, жила з батьками, змирившись зі своєю безрадісною жіночою долею.

Але коли вона отримала посаду повище, і зарплата побільшала, Іра вирішила орендувати собі квартиру неподалік від роботи.
Все сімейство допомагало з переїздом. Батьки трохи хвилювалися за Іру, а Катя сказала:

-Та це для її ж користі. Своє особисте життя влаштує. Двадцять вісім, куди тягнути?

Але мати махнула рукою, впевнена в тому, що це Ірині не світить: несучасна вона якась самотня, та й непоказна, за собою не стежить. Точніше, за модою.

-Ти б їй хоч трохи речей давала, Катю! Ну що вона всі свої старі сукні та спідниці доношує! Молода жінка, а виглядає, як бабуся. Ні каблуків, ні зачіски…

Тоді Катя привезла сестрі цілу сумку своїх майже нових речей та кілька пар туфель, добре, що розмір однаковий.

Ірина не відмовилась. Вони разом все переміряли, відібрали гардероб для роботи, а дещо – на вихід. Ну, там, до батьків, або до них у гості.

А на день народження сестра з чоловіком подарували Ірі коротеньку шубку. Та зніяковіла, але подарунок прийняла з подякою. Але ось із нареченими справи поки були не дуже.

Аж раптом на загальний подив виявилося, що Іра вагітна! Ця новина буквально приголомшила всю родину, не кажучи вже про колег.

Справа в тому, що імʼя батька дитини – залишалося таємницею, й Іра не хотіла її розкривати ні матері, ні сестрі, як вони не намагалися дізнатися.

-Ніякого штучного, не вигадуйте! – відповіла їм Іра. – Батько є справжній. А хто сказати не можу. Не допитуйтеся.

І всі відступили. Мати з батьком були раді в глибині душі: онук, чи онука скоро з’явиться, та й Іра все ж таки не самотня тепер.

Катя їхнього захоплення не поділяла, але сприйняла цю новину спокійно, хоча сама все тягла з малюком.

Кар’єра, робота, поїздки – не до дитини поки що.

Навесні в Іри народився синочок. Вона назвала його Артуром, і сімейство знову було спантеличене: чому таке ім’я? Але Іра лише знизувала плечима: ім’я як ім’я, нічого, мовляв, дивного.

І раптом у молодої мами зненацька з’являється нова квартира, та ще й автомобіль на додачу! Тут рідні вже не витримали! Зібрали сімейну раду і наполягли почснити, що це означає, від кого дари і навіщо їй машина не маючи прав?

Але виявилося, що права у Іри є, минулого року ще зробила, просто не говорила про це. А подарунки – це синові від батька.

Подальше мовчання Іри ставало образливим для сім’ї.

Катя відсторонилася з розпитуваннями, іноді відвідувала племінника, приносячи гарні іграшки. Нова бабуся переживала мовчки, а дід постійно бурчав, що Іра наробила справ і приховує правду від батьків. Не діло це.

Одного разу Тетяна Василівна, якраз прибирала у будинку, коли пролунав дзвінок у двері.

Вона здивовано пішла відчиняти. На порозі стояв якийсь хлопчина з величезним кошиком всіляких продуктів: фрукти, овочі, м’ясо, сир. Все свіже, добірне.

-Це вам подарунок, – сказав хлопчина.

Він вручив здивованій жінці кошик і просто пішов.

Ні записки, ні повідомлення, від кого цей подарунок не було.

Тетяна Василівна зателефонувала Каті, але та теж була не в курсі.

До Іри вона не могла додзвонитися, і батьки вирішили, що це якась помилка, скоро приїдуть і заберуть назад.

Але ввечері до них приїхали гості: старша дочка з онуком і чоловік років п’ятдесяти. Смаглявий, темноволосий, бородатий.

Іра в шубці, він у дублянці, веселий, усміхнений.

-Ось, матуся і татусю, познайомтеся. Це Вартан.

-А це мій син Артур, – закінчив чоловік і вказав на синочка.

Той захникав, але чоловік ніжно обняв його. Батьки здивовано дивилися на цю ідилію, не знаходячи слів.

Але нарешті всі пройшли до вітальні, мама заметушилася на кухні, Іра стала їй допомагати, залишивши чоловіків одних. А за чаєм уже розговорилися.

Вартан був директором ринку. Він не був красенем. Вже у віці, волосся хоч і густе, але з сивиною. Але очі добрі і дружелюбна посмішка.

Раніше він був одружений, теж на українці, але її не стало два роки тому. Дітей не було. Пізніше він зустрів Іру.

-Вона у вас особлива, – сказав Вартан, з ніжністю дивлячись на почервонілу жінку, яка навіть якось змінилася і подобрішала.

-Ми кохаємо одне одного, син у нас. Тільки заміж за мене не хоче Іра йти. Каже, батьки не пустять за вірменина.

Іра ще більше почервоніла, а батьки збентежилися.

-Та ми й не знали ніколи, Іра нам не говорила, хто батько Артура, – сказала мама.

-Я знаю. Вмовляв її скільки, щоби розповісти вам і познайомитися нарешті. Ледве вмовив, – сказав Вартан, обіймаючи Іру і посміхаючись.

Вартан батькам сподобався. Такий, відкритий, добродушний. До Вірменії повертатись він не збирався, прижився тут.

А заради майбутньої дружини та сина все зробить, щоб вони були щасливими.

І свого слова він дотримався. Після весілля вони переїхали до нього у великий та красивий будинок із садом

Вартан дуже подружився із Катею та її чоловіком. І їх, і батьків забезпечував свіжими продуктами, а дружину і сині дуже любив.

-Дочекалася донька свого щастя, – говорила мама зі сльозами на очах.

І батько полюбив зятя за його відкриту вдачу і добрий характер. От тільки у шахи йому весь час програвав. Тому сердився. А Вартан реготав від душі:

-Піддаватися не буду, батьку! Хоч Іра і свариться на мене.

І це була найбільша неприємність у їхніх стосунках. У всьому іншому велика та дружна сім’я була щаслива!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.