Оксана була чудовою дитиною, яка ніколи не доставляла серйозних проблем. З раннього дитинства вона була спокійною: малювала, грала в ляльки, танцювала, допомагала мамі по господарству, а коли пішла до школи, добре навчалася, брала участь у всіх шкільних заходах. Загалом, це була така дитина, яку в народі називають “подарунком”, і Тетяна, її мама, завжди вважала, що з донькою їй неймовірно пощастило.
Тетяна вийшла заміж з великого кохання і, хоча в її чоловіка, як і в будь-якої людини, були свої недоліки, за дев’ятнадцять років шлюбу її кохання нікуди не поділося. Тетяна ніколи нікому на чоловіка не скаржилася, не обговорювала ні його самого, ні його дій, не плакалася подружкам, якщо в сім’ї сталася сварка, мабуть, бо була просто щаслива.
Так, Тетяні можна було б позаздрити – коханий чоловік, чудова донька-красуня, матеріальний добробут, улюблена робота, можливість займатися в’язанням – хобі, яке вимагало часу. “У тебе ідеальна сім’я” – захоплювалися подружки, а Тетяна лише усміхалася. Але на жаль, ця ідилія тривала недовго.
Чоловікові було під п’ятдесят, коли трапилося те саме “сивина в бороду”. На конференції він познайомився з колегою з іншої організації та… закохався. Дівчина була майже на двадцять років молодшою – практично ровесниця Оксани. Вона була така молода, така життєрадісна, така весела, що чоловік Тетяни знову відчув себе молодим. А це дорогого варте! Друга молодість.
Він водив свою даму по ресторанах, витрачав гроші, дарував їй подарунки і навіть відвіз відпочивати. Звісно, Тетяна про все дізналася. А дізнавшись, попросила як слід подумати та визначитися.
Так, їй важко. Важко так, що, здається, вона не витримає. Але вона все розуміє. Правда, розуміє. І готова пробачити, якщо чоловік покінчить зі своєю пасією та пообіцяє, що подібне надалі не повториться. А якщо та, інша, йому дорожче за сім’ю — що ж… І таке буває. Це життя. Тетяна любить чоловіка і відпустить його, якщо там він буде щасливий. Але він має ухвалити рішення. Далі так продовжуватись не може.
Чоловік знизав плечима, погодився, що йому треба подумати, що про своє рішення він повідомить трохи згодом, а поки що – тільки щоб визначитися і вибрати оптимальний варіант! – Він поживе у своєї коханої. Декілька місяців. Може, півроку. І подумає. Порівняє. Він зібрав речі та пішов. А Тетяна, вирішивши, що він зробив свій вибір, подала на розлучення.
Оксана тоді дуже переживала. Вона любила тата, і маму, і не хотіла миритися з тим, що сім’ї більше немає. Тата вона сварила, що довів до такого, а маму – що зробила не подумавши. Адже тато не визначився остаточно! А раптом би повернувся?.. Проте минув рік, і Оксана змирилася. Тим більше, що і тато, і мама, як і раніше, любили її, незважаючи на те, що розлучилися. Тим більше, що в неї розпочався роман із Андрієм, однокурсником.
Дівчина була щаслива – вона по-справжньому закохалася вперше у житті. Так, так уже вийшло, що за всі дев’ятнадцять років свого життя вона жодного разу не мала серйозних стосунків з хлопцем. Подружки сміялися над нею в голос – вони самі “гуляли” мало не з п’ятнадцяти-шістнадцяти років, а Оксана… Оксана чекала на своє кохання. Справжне кохання. І зустріла Андрія.
У молодих все було більш ніж серйозно. У них не було тієї простоти та квапливості, з якою майже всі зараз кидаються у стосунки, ні. Майже два місяці вони просто гуляли ” за ручку ” і сиділи поруч на парах. Потім Андрій познайомив з Оксаною своїх батьків, і лише потім у них почалася “романтика”. А ще за три місяці Андрій зробив Оксані пропозицію.
– Оксано, чи не занадто ви поспішайте? – переживала Тетяна.
– Мамо, ти ж сама казала, що тобі не подобається, як зараз відбувається – люди живуть роками і навіть не думають одружуватися. А у Андрія все серйозно. Він, знаєш який?.. Дуже дорослий і дуже відповідальний. Серйозний. Дорослий. Хоча ми ровесники, і батьки у нього чудові, правда, дуже строгі, але я їм подобаюся, вони сказали, що дуже добре, що Андрій у мене перший, інакше вони б не дозволили нам зустрічатися, а так обіцяли, що весілля за свій рахунок організують. І грошима нам спочатку допомагатимуть, – раділа Оксана.
-Але… Як же, – розгубилася Тетяна. – Навіщо так поспішати?.. Та й потім… Ну якщо вже весілля – може, варто було б і батькам познайомитися між собою? Начебто, так прийнято, – казала Тетяна.
– Ой, мамо! – скривилася Оксана. – Не вигадуй! Нічого не прийнято! Тобі це дуже треба? Вони класні, мене люблять, готові допомогти. Що ще потрібно?
– Не знаю… Якось не по-людськи це… Ми ж тепер ріднею будемо.
– Все, мамо! Познайомитеся з часом! – Закінчила розмову Оксана, а у Тетяни залишився якийсь осад, ніби донька щось приховує або недомовляє.
– Нічого, на весіллі познайомимося! – Вирішила Тетяна і стала думати, як зібрати гроші. Чи мало, що там батьки Андрія обіцяли – це ж її донька виходить заміж! Відмовляться батьки, отже, молодим подарунок зробить. І треба колишньому чоловікові зателефонувати, може, і він захоче доньці на весілля подарунок зробити.
Оксану закрутив вихор приємного клопоту: день весілля був усе ближче, залишалося менше місяця.
– Дочко, а чому ти мені нічого не розповідаєш? Чи батьки Андрія сюрприз хочуть вам зробити? Що у вас буде? І де? Мені ж теж треба підготуватися. Сукню купити хоча б… У ресторані? За містом? Де? – розпитувала Тетяна у дочки.
– Мамо, – Оксана посадила Тетяну в крісло, і сама сіла в сусіднє. – Не метушись. Та й навіщо тобі це все? І взагалі. Я давно хотіла тебе попросити, але не знала, як краще сказати… Т тільки не ображайся , будь ласка! Загалом… Ти, будь ласка, не приходь на весілля, – сказала Оксана.
– Це як? – здивувалася Тетяна.
– Ну… так. Просто не приходь. Ми краще потім з Андрієм до тебе приїдемо, посидимо тихо. Може, і тато приїде…
– Оксано, я нічого не розумію… Що сталося?
– Бачиш, – Оксана зам’ялася. – Я ж говорила, що у Андрія батьки дуже строгі? Ну ось. Вони дізналися, що ти в розлученні. І що ти сама на розлучення подала. А вони такі – для них це неприпустимо… Для них жінка, яка не вберегла сім’ю, – ну… погана, загалом… Непорядна… Ні, вони знають, що дочка за матір не відповідає, тому весілля не скасували.
Тетяна застигла від почутого. Вона – “непорядна”? Вона «не вберегла сім’ю»? Її провина така велика, що вона недостойна прийти до єдиної доньки на весілля? Та що це таке? І Оксана… Ну вона чому за матір не заступилася? Та хіба так можна?.. Сльози потекли по щоках наче самі собою, і Тетяна, нічого не кажучи, підвелася і пішла до своєї кімнати.
– Мамо, ти тільки не ображайся, гаразд? – вигукнула їй услід Оксана.
…Весілля дочки Тетяна бачила за фотографіями та відеозаписами. Оксана з Андрійом, як і обіцяли, за тиждень приїхали до неї і привезли тортик – відзначити весілля.
– Ви б хоч попередили, – сплеснула руками Тетяна, – я б приготувала чогось смачненького!
– Мамо, та не варто! Мама Олена і тато Толік нас і так балують різними смаколиками постійно, – засміялася Оксана, навіть не помічаючи, як важко Тетяні чути це “мама Олена” та “тато Толік”.
– Ми ж до тебе так…Чисто символічно. Поїсти ми і вдома можемо! – Тетяна кивнула і пішла ставити чайник.
Оксана та Андрій закінчували інститут. Вони, як і раніше, жили у його батьків, які їх всіляко підтримували. Ні в грошах, ні в увазі молодим відмови не було. Господарство вела Олена, Оксана тільки прибирала в них з Андрійом кімнаті і трохи допомагала з приготуванням – от і всі побутові проблеми молодої дружини.
– Поживіть собі, – казали їй батьки Андрія. – Але з малюком не затягуйте! Ми хочемо онуків! – І відправляли молодих відпочити на море.
З Тетяною свати, як і раніше, не хотіли спілкуватися. Оксана зрідка прибігала, з винним виглядом сиділа півгодинки і знову бігла туди – до мами Олени та тата Толіка. А Тетяна плакала і дивилася дитячі альбоми доньки, згадуючи, якою чудовою дитиною була Оксана.
– Мамо, у нас буде дитина – вигукнула Оксана по телефону незадовго до захисту диплома. – Бачиш, які ми з Андрійом молодці? Я диплом захищу… Захищу… Ну, в сенсі, захист пройде, і я відразу в декрет. Здоров, так? Ти бабусею будеш! – вона весело засміялася і відключилася.
І знову Тетяну не пускали у життя сім’ї. Свати закуповували для Оксани вітаміни та фрукти, берегли її, і всіляко допомагали. А Тетяна знову задовольнялася фотографіями та рідкісними візитами доньки.
Треба сказати, що вагітність Оксані дуже личила. Вона розцвіла і покращала ще дужче, а її очі просто світилися щастям. Напевно, це і зіграло з нею поганий жарт: Андрій почав її ревнувати. Молоді стали сваритися – спочатку зрідка, а потім він не стримався… Він, звичайно, просив вибачити його і подарував їй величезний букет троянд, а за два тижні все повторилося: Оксана при ньому розмовляла по телефону з науковим керівником диплома, і Андрію здалося, що вона надто багато сміється і навіть фліртує.
Цього Оксана вибачити не змогла.
– Кожна людина може помилитися, – заявила вона чоловікові. – Я тобі дала другий шанс. Ти обіцяв, що більше це ніколи не повториться. Вибач, другого шансу в тебе не буде, – і того ж дня пішла до матері.
Молоді таки помирилися, Оксана не змогла ось так закінчити стосунки, хоч і була сильно ображена на чоловіка. Вона повернулась. А за місяць Андрій затіяв сварку і сказав, що Оксана спеціально тоді поїхала до матері, щоб було зручніше “гуляти”.
– Ось тепер – точно все! – спокійно сказала Оксана і подала на розлучення.
– Яблучко від яблуні недалеко падає, – єхидно сказали мама Олена та тато Толік. – Але ми надіялися… Даремно… Даремно очікувати, що дочка непорядної жінки виявиться хорошою… Май на увазі, люба, ти нам ніхто і звати тебе “ніяк”.
Не смій нам дзвонити чи приходити – ми тебе не знаємо. І навіть не думай, що Андрій братиме участь у вихованні дитини.