– Я на заробітки поїду, Тетянко, ти хоч чекатимеш на мене? – запитав Микола. – Далеко поїду…
Він провів травинкою по щоці Тетяні.
Вона щойно викупалася в річці і краплі води ще не висохли на шкірі.
– А хочеш, я на тебе чекатиму? – раптом запропонувала Наталка.
Вони дружили вчотирьох. І коли навчалися в одному класі, і тепер.
Вважалося, що Микола з Тетяною пара, а Наталя з Олегом.
Але Наталя Олегу постійно давала відкоша, а з Миколою загравала…
– А хочеш, з тобою поїду, якщо Тетянка така цяця, що навчання на такого хлопця проміняла? Все, все, жартую я! – Наталка побачила, як на неї всі подивилися, і розреготалася в голос. – Ну що ви такі нудні, навіть пожартувати не можна!
…Через тиждень Тетяна поїхала проводжати Миколу.
– Я приїду, й одразу напишу, ти не сумуй, – сказав Микола й поїхав у далекі краї…
….Звичайно, якби мама Миколи не вийшла заміж, він не поїхав би, вони разом хотіли вступати на навчання.
Але у Миколи з вітчимом стосунки не склалися. Петро Іванович не злюбив пасинка одразу.
Примружившись, виказував, чого це він такого дорослого хлопа повинен годувати. Ну яке тут навчання?
Мама мовчала. У них із Петром була спільна донька Настуня.
Петро на базарі одягом торгує, без нього їй доньку не виховати, часи важкі.
– Ти б мʼякіший був з батьком. Петро, він би може тебе до себе в бізнес узяв, – просила вона сина, опустивши очі.
Микола від цих слів був сам не свій.
– Мамо, він мені не батько, не було в мене батька, а такого вже не треба, без нього розберуся!
Коли Микола вирішив поїхати на заробітки, мати особливо не відмовляла.
Навіть не зважаючи на те, що це було дуже далеко.
Знайомий Миколи десь там десь працював. Схоже, вона навіть рада була…
Мати допомогла йому зібратися і дала грошей, які приховала від чоловіка. Соромилася, не знаючи, як треба вчинити.
Тетяна щодня бігала до поштової скриньки. Телефонів ще так не було у всіх. Перший лист прийшов незабаром, Микола писав, що влаштувався і все добре, але коротко.
А потім листи й зовсім перестали приходити.
Восени Тетяна поїхала на навчання, і коли дзвонила додому, то питала, чи є листи, але Микола більше не писав.
На канікулах, приїхавши додому, вона навіть до його мами ходила, але натрапила на вітчима.
Той тільки й сказав, що у Миколі все добре, і що він поки що не збирається повертатися.
Через рік від знайомих Тетяна дізналася, що Микола одружився з Наталкою! Оце справи!
З Наталкою Тетяна давно не спілкувалася. Микола поїхав на заробітки, Тетяна на навчання і їхня компанія розпалася.
Але такої подвійної зради Тетяна ніяк не очікувала. Нишком, нічого не сказавши, обоє виставили її зі свого життя.
Ну що ж, розбиратися з ними – себе не поважати.
І Тетяна теж викреслила з пам’яті Миколу і Наталю, наче їх і не було…
В інституті Тетяні подобалося. На курсі їй багато хлопців симпатизували, але Тетяну окрім навчання нічого не цікавило. Роботу вона отримала чудову – в обласній лікарні рідного міста.
І Тетяна з радістю повернулася у рідні краї.
– Твої ровесниці всі вже заміж вискочили, діток виховують, а в тебе, Тетянко, все життя в роботі! – засмучувалася мама. – Забудь ти цього Миколу, скільки років минуло!
Тетяна кивала.
– Звісно, мамо, ну просто мені не щастить, ніхто заміж не пропонує.
Але Тетяна лукавила – на неї, як і раніше, звертали увагу, та й Микола давно їй був байдужий.
Просто переживала знову полюбити, а потім втратити, от і закрила своє серце на замок до певного часу.
…Років п’ять відпрацювала Тетяна у лікарні, перш ніж у них з’явився новий завідувач відділення.
Як потім вона дізналася – вдівець, один сина виховує. І у Тетяні стрепенулося серце. Сама вона не знала чому, але цього разу вона не помилилася.
Через пів року вони з Андрієм одружилися. Син Андрія Славко материнської ласки не знав і було видно, що він радий, що тепер має маму Тетяну.
А Тетяна його полюбила, немов саме їх двох, Андрія та Славка, вона й чекала так довго.
І минуле розчинилося, відпливло далеко-далеко, пішли образи та розчарування – Тетяна тепер щаслива жінка, для чого пам’ятати старе?
І Миколу з Наталею тепер Тетяна навіть не згадувала…
…Тетяна прийшла на роботу раненько. Вона заварила собі кави і взялася до праці.
– Ну що тут у нас сьогодні, – пробурмотіла вона, уважно розглядаючи папери. – Так, новеньких пацієнтів трохи прибуло…
Тетяна далі переглядала картки, як раптом застигла від несподіванки. Вона навіть не одразу зрозуміла, що це за прізвище.
Тетяна перечитала дані двічі – рік і дату народження, прізвище…
– Наталя Борисівна Хоменко… Треба ж, день народження, як у Наталі, але прізвище інше… –
А потім до Тетяні нарешті дійшло.
– Господи, ну звісно, я знаю це прізвище… – ахнула жінка. – Це прізвище Миколи!
Тетяна подивилася, чому занедужала жінка й оторопіла від побаченого…
– Як же ж так! Адже це вже не… Та як це вона так? Ох, Наталко…
…У жінці з косинкою на голові Тетяна спершу й не впізнала колишню шкільну подругу.
А Наталя побачивши і впізнавши Тетяну, розплакалася,
– Ну що, так мені й треба? – запитала вона. – Ти так вважаєш?
А потім раптом почала говорити, ніби їй треба було встигнути розповісти Тетяні, як усе було.
Наталя одразу зізналася, що забирала листи з поштової скриньки у Тетяні, та їх там і було небагато.
Їй здавалося, що кращого за Миколу немає нікого, чому він повинен дістатись Тетяні?
Ось Наталя б за ним одразу поїхала, їй ніяке навчання не потрібне, тільки Микола!
І вона йому невдовзі написала, що Тетяні він не потрібен, що в Тетяни інший хлопець на навчанні, що Тетяна їй адресу Миколи сама дала через непотрібність.
– Хочеш, приїду до тебе? – запропонувала Наталка.
І Микола раптом їй відповів,
– Приїжджай!
Добре було недовго, а потім все пішло шкереберть.
Микола виявився слабий до біленької, та й до жінок. Докоряв Наталці, що вона причарувала його, що він з нею нещасливий, от якби поряд була Тетяна, тоді він був би іншим!
Наталя довго боролася за сім’ю, доньку виховує фактично одна, добре хоч мама допомагає.
А останнім часом Микола зовсім вже почав виробляти. Пропадав десь, ночами не приходив, роботу покинув.
Одним словом, вони розлучилися. Наталя його виставила до матері, у неї сил не було ще й його, гульвісу, виходжувати.
Сама вона себе давно недобре почувала, та так, що все ж таки довелося до лікаря піти. Тут і з’ясувалося, що справи її погані…
Процедури їй призначили, але вони не допомагали.
Якось Наталя їхала до лікаря і біля вокзалу до неї підійшла якась жінка з дитиною на руках, попросила у неї на молоко і хліб для хлопчика.
– Ясно що бреше, – подумала вона.
Але Наталці дитина сподобалася. Хлопчик ручками обіймав жінку, очі розумні, веселі!
– Може й справді її дитина? Може й справді грошей немає на їжу, всяке буває, – вирішила Наталка.
Вона дістала гаманець, відкрила і вигребла майже все, хоча й було не так багато.
Жінка здивувалася, але прийняла, подякувала, а потім раптом запитала:
– Хочеш скажу, чому ти слаба, а чоловіка втратила?
Наталя спочатку здивувалася, а потім кивнула байдуже.
Їй було недобре, та й було майже все одно, втомилася вона від невдач і життя такого, що не складається ніяк.
Та й що нового скаже їй ця жінка, ніколи у ворожіння всілякі Наталя не вірила.
Жінка взяла її руку, і одразу глянула їй в очі – Наталя одразу стрепенулася.
– Долею не свою ти живеш, забрала, позаздрила, а доля ж була не позаздриш, як виявилося, так?
Наталя кивнула, подумала, що видно випадково жінка втрапила пальцем у небо, але та продовжила:
– Листи забирала? Хлопця у подруги відвела? Ось і покарала сама себе, а їй, навпаки, життя полегшила. Знайди її, покайся, і повернеться все до тебе, буде так, як мало бути…
У Наталки голова закружляла від почутого, очі не бачать, відчуває, що хтось її за руку взяв, та й на лавку посадив.
Ледь отямилася, очі розплющила – поруч уже й немає нікого.
А в її руці якийсь папірець, розгорнула – номер телефону й ім’я жінки – Марина.
І три слова: «Буду потрібна – дзвони!»
Вона намагалася шукати Тетяну, та скільки років уже минуло, хіба знайдеш?
У старій квартирі інші люди живуть.
Поки шукала, їй все ставало гірше і гірше…
І ось Наталці порадили одну лікарню. Там нові методики – це її остання надія. Якщо і це не допоможе, то тоді закінчене її життя безглузде…
З цими думками Наталка лягла в цю лікарню на обстеження. І раптом її лікарка – Тетяна, ось диво ж яке!
Тетяна обійняла подругу
– Що ж ти так поникла?
– Тетяно, ну ти ж знаєш, що я за Миколу вийшла, до нього поїхала. Та тільки мені це щастя не дало. Ти пробач мені, я підлість зробила, погналася за чужим нареченим, повела його в тебе!
– Справа вже минула, Наталю, та й знаєш, думаю, якби Микола мене любив, його б ніхто так легко не обманув і не повів. Я тоді звичайно плакала, а потім вирішила – все, годі, значить не для мене це, значить не мій Микола чоловік.
А коли Андрія зустріла, зрозуміла, що таке кохання справжнє. Одразу і чоловіка, і сина знайшла, Андрій був удівець, дружини його не стало, сам сина виховував.
Значить, все в мене добре! Ну, а тепер давай з тобою розбиратися, зараз намітимо план процедур.
Після першого ж курсу процедур почали дивитися результати – а нічого наче й не було!
Лікарі ахнули – що за несподіванка, нереально дивовижний результат!
Перевірили ще раз – все добре, диво просто якесь.
Наталя ледь повірила в те, що з нею все гаразд.
Але її здоров’я це цілком підтверджувало. Добре, що вона не викинула той зім’ятий папірець, сховала у надійному місці.
Наталя подзвонила Марині.
– Дякую, Марино! Не знаю як тобі й дякувати, у мене і справді життя налагоджується, я здорова!
– А я чекала, знала, що ти подзвониш, Наталко! Я ще на весіллі твоєму погуляю! – розсміялася Марина. – Не забудь покликати!
І треба ж, ці слова Марини теж правдою виявилися – поки лежала Наталя у відділенні, познайомилася з фельдшером.
Степан від неї не відходив, спочатку втішав, що все буде добре. А коли стало ясно, що Наталя почала одужувати, раптом запропонував:
– Виходь за мене, Наталко! Без тебе мені життя нема, вперше таку жінку зустрів! Тільки не відмовляй мені, присягаюся ти будеш зі мною щаслива!
На весіллі зібралося багато людей – донька Наталі, її мама та старша сестра Алла із сім’єю приїхала з іншого міста. Ну і звісно Тетяна та її родина. А з боку Степана скільки прийшло гостей!
У розпал веселощів у зал ресторану зайшла й Марина…
У Наталі почалося нове життя, її власна доля тепер була головною, і вона щаслива і ніколи в житті більше на чуже не подивиться.
Адже якби Наталя не забрала тоді чужу долю, таку нещасливу, все життя її склалося б зовсім інакшим…