Тетяна отримала у спадок квартиру своєї бабусі.
Батька дівчини не стало два роки тому, а його мати – бабуся Тетяни, пішла через півтора роки після сина.
Заповіт було написано давно. Бабуся не надто довіряла синові, і все одразу вирішила на онучку оформити. Син один, хоч і недолугий, жив із нею. З матір’ю Тетяні вони були розлучені. Та й онука одна. Хоч би заповіту й не було, все б Тетяні дісталися, але ж бабуся не думала, що переживе сина…
Чоловік почав гульбанити після розлучення, та й мати з ним потроху втяглася.
У результаті їх не стало.
Тетяна одразу все оформила, щойно настав термін вступу у спадок.
Дівчина ще не була одружена, але зустрічалася з хлопцем. Власна квартира це добре, це не кімната в батьків.
Залучати свого молодика до ремонту не стала, якось соромно за такий безлад було. Та й не чоловік він їй іще…
– Батько твій був не дуже хорошим, правда про покійних погано не говорять, але хоч квартиру залишив. А ось Алліі і сподіватися нема на що. У її бабусі, моєї матері, вже все родичі розтягли.
– Мамо, я ж пам’ятаю. Але гроші дісталися. Адже я теж її внучка була.
– А ми жили за ці гроші, вас виховували.
– Ми? Ти ж тоді Аллі купувала все, я вже вчилася, і зауваж, сама заробляла. Ви з вітчимом як сказали? Повнолітня, значить сама заробляй. Аллі телефон останньої моделі, комп’ютер, сукню на випускний, а могли б залишити їй на навчання або навіть на квартиру.
– То навіщо ж квартира, у тебе тепер є, сестру сподіваюсь не залишиш без житла.
– А якщо я вийду заміж? Ось зараз.
– Але ж ти не вийдеш. Спочатку допоможи сестрі з інститутом, а потім виходь скільки хочеш. Роби ремонт, вона до тебе переїде.
– Я мушу стільки чекати?!
– Але ж ти знаєш якісь умови в гуртожитку.
– Нормальні. Я там жила.
– Ти не мала вибору.
– Добре. Але житиме вона за моїми правилами. Прибирати, готувати, приходити не пізніше дев’ятої вечора. Гостей не приводити. Сама їй усе й скажи. Якщо її влаштує, то хай живе.
Тетяна піддалася на умовляння – сестра є сестра. Хоч вони були не дуже дружні, але спілкувалися. Мати сказати молодшій дочці про все забула.
Квартира була у дуже поганому стані. Міняти довелося абсолютно все. Спершу винести, вигребти, а потім робити ремонт. Зайвих грошей не було, Тетяні довелося взяти кредит.
Дівчина знайшла, кому віддати меблі, старі, але знайшлися і на них охочі.
Самі винесли, вивезли, і на цьому спасибі.
Усі килими, а вони лежали всюди, довелося самій виносити до контейнерів для сміття. Під одним із великих килимів Тетяна навіть знайшла гроші. Схованка була швидше за все батька, коли він не гульбанив, а заробляв добре.
Але варто було погуляти раз і гроші закінчувалися миттєво.
Трохи грошей знайшлося і в бабусі під матрацом, напевно ховала поки син був живий.
Залишати собі з їхніх речей Тетяна нічого не планувала. Посуд був старий, надщерблений і брудний.
Весь одяг і речі вона теж забрала до контейнерів у великих мішках. Заодно від мотлоху вирішила очистити і лоджію.
Саморобні шафки вже майже розвалилися, і особливих труднощів відірвати їх не склало. За однією з них була невелика ніша розміром із цеглину. Там лежав невеликий згорток. Тетяна дістала його одразу.
Газета 2008 року.
– Батько тоді ще їздив у відрядження. Вони тільки-но розлучилися з мамою, подумала Тетяна. Той рік вона пам’ятала добре. Батько пішов, а мати одразу привела вітчима.
Минуло вже тринадцять років. Тоді і з’ясувалося, що Алла дочка вітчима, і що мати гуляла з ним уже давно.
Тетяна стояла з пакунком у руках, навіть сльози пішли з очей. Образа за батька. Адже тоді мати намагалася саме його звинуватити у всьому, а він зібрав речі й пішов.
Її, Тетяну, налаштовувала проти батька та бабусі. Але Тетяна, коли вступила в інститут, таємно від матері відвідувала їх, намагалася допомагати, але тим, хто гульбанить, допомога потрібна в іншому…
Дівчина розгорнула ту газету й застигла від побаченого.
Пачка грошей у банківській упаковці! Нові купюри.
«Тетянці» – було написано на упаковці рукою батька.
Його почерк вона не сплутала б. Чому вони збереглися, чому їх батько не прогуляв? Забув? Або це було дуже важливо для нього залишити дочці? А може, просто не встиг віддати?
– Це стільки ж, як і Аллі дісталося, – подумала Тетяна.
Тетяна зробила хороший ремонт, купила меблі, закрила кредит…
…– На які такі гроші ти зробила такий ремонт? – поцікавилася мати, коли привезла Аллу та її речі. – Тобі батько ще й грошей залишив?
– Чому ще, тільки квартиру. Весь ремонт і меблі в кредит, – злукавила Тетяна.
– Кредит? То ти не зможеш платити за Аллу?
– Що платити?
– Як що? За навчання! Вона ж не змогла вступити на бюджет, у вас тут тільки по знайомству.
– А я по вашому з ким була знайома? – засміялася Тетяна. – Ви за Аллу платите самі, у неї батько є. Тарілку супу для неї знайду, а на більше не розраховуйте.
– Він сказав, як і тобі! Вісімнадцять є – йди працюй!
– І в чому справа? Я ж не пропала.
– Це що, у мене й кишенькових грошей не буде? – раптом сказала Алла. – А як я в клуби ходитиму?
– Ти вчитись, чи до клубів?
– Я ж студентка!
– Я теж була студенткою, а ще посуд мила, підлогу, офіціанткою була, кур’єркою. Де знаходила роботу, там і була.
– Мамо, зроби щось! – Алла вже мало не плакала.
– А що я зроблю? Батько тобі сказав. Сестра відмовилася тебе утримувати.
– Візьми кредит!
– Батько дізнається, мені дістанеться за це. Та й хто мені дасть?
– Іди в училище. Вчитися менше й платити не треба. Та й з клубами можна потерпіти, – сказала Тетяна.
У неї було ще трохи грошей, та й зі своєю зарплатою вона могла б оплатити навчання сестри, але гроші були б викинуті на вітер. Алла вчитися не любила, інститут для неї був би розвагою. Клуби – все, що її цікавило.
За пів року Тетяна вийшла заміж.
Алла вступила до училища у рідному місті, жити залишилася з батьками.
Через рік вискочила заміж і покинула навчання. Чоловіка вона зібралася привести до батьків, тільки от її батько був проти. Мати доньку захищала, навіть намагалася сказати, що це її квартира, а не чоловіка. Сварки наростали. Мати кидалася від дочки до чоловіка.
У результаті чоловік покинув матір дівчат. Він давно шукав привід піти і поїхати в село. Виявилося, що він мав будинок, а ще першу дружину, яка стала вдовою.
Алла з чоловіком почали жити у матері. Зять працював. Мамі не було коли плакати про минуле, попереду її чекали онуки.
– Я вагітна. Ми чекаємо двійнят, – повідомила Тетяна.
– Та куди ж мені стільки онуків одразу? Я ж не впораюся!
– Насамперед, це наші діти. А ти радіти маєш. Вони ще не народилися.
– Та я тішуся. Тільки все так несподівано, одразу. Я радію…
– Мамо, ти що, плачеш? Що трапилося?
– Від радості. Від радості, дочко. Від того, що добре все у вас…
– Все добре буде…