– Ти маєш запам’ятати, що ти будеш частиною сім’ї, в якій ми всі один одному допомагаємо. Як із притчі – якщо прутики віника знаходяться в одній зв’язці, то цей віник не переламати, – так повчала майбутня свекруха Тетяну за першого знайомства. – У важку хвилину ти знатимеш, до кого звернутися і будеш впевнена, що одна в біді не залишишся. Уся сім’я допоможе.
На чолі столу сиділа мати двох синів Наталя Петрівна і говорила, почергово дивлячись на всіх, хто сидів за столом. Її старший син Вадим, який сидів праворуч матері, давно не прислухався до цих вже набридлих слів. Він з сумом на обличчі щось дивився у своєму мобільному телефоні.
Ліворуч від Наталії Петрівни сидів її молодший син Сергій. Він теж неуважно слухав свою матір. Він поглядав на свою наречену Тетяну, намагаючись підбадьорити її поглядом. Тетяна з цікавістю розглядала кожного члена сім’ї. Та тут, я дивлюся, панує справжній матріархат, поки ще з усмішкою думала вона. Зважаючи на все, спадкоємець – це старший син, вирішила вона.
Одне тішить, що ми з Сергієм житимемо окремо. Напевно, з майбутньою свекрухою зустрічатимемося нечасто, аж надто владний вигляд був у Наталії Петрівни. Тим часом старший син Вадим, якому вже набридло зображати гостинність, відпросився піти. Мати, невдоволено глянувши на нього, проігнорувала прохання. Ласкаво просимо до нашої родини, проводжаючи молодшого сина з нареченою до вхідних дверей, ще раз промовила Наталя Петрівна.
– Ніколи не любив сімейних урочистостей, – з полегшенням зітхнув Сергій, як тільки вони опинилися на вулиці. – Я сподіваюся, моя мама не налякала тебе?
– Коханий, звісно ні, – засміялася у відповідь Таня.
Вони зіграли весілля. Молодята стали жити окремо. Потягнулися сімейні будні. За місяць до них раптом зачастила з візитами свекруха.
– Ось, вирішила відвідати вас і подивитися, чи все у вас гаразд, чи з усім ви справляєтеся. Сину, я хочу подивитися, чи правильно ви плануєте свої витрати. Таня, я все життя пропрацювала бухгалтером і знаю, як звести дебет та кредит. Ви обидва працюєте, отже, частину фінансів ви можете відкладати на спільні потреби сім’ї. – Тут вона побачила незрозумілий погляд Тетяни. – Я попереджала тебе, що ми одна сім’я. У цьому наша сила. Кожен у нашій родині має приносити щось у спільну скарбничку для спільної користі. Тобі треба це пам’ятати.
– На що ви натякаєте, Наталю Петрівно, – перервала монолог свекрухи Тетяна.
– Не натякаю, а прямо говорю. Ви обоє працюєте, дітей у вас поки що немає, значить, частину зароблених вами грошей ви можете виділяти на наші сімейні спільні потреби. Ви вдвох подумайте, яку суму даватимете мені, а я днями ще раз зайду до вас у гості.
Свекруха пішла.
– Це, що, у вас за звичаї такі? – невдоволено засміялася Тетяна. – Сергію, ти можеш мені пояснити, що хотіла сказати твоя мама, натякаючи на спільні сімейні потреби?
Сергій знизав плечима і припустив, що, мабуть, його мати мала на увазі допомогу саме їй. – Я ввечері їй передзвоню, розпитаю докладніше. Я й сам не зрозумів. Вона говорила так розпливчасто.
Увечері Сергій повідомив Тані, що його мама просить допомогти купити посудомийку на кухню, вона скаржиться, що вже не справляється.
– Я зарплату отримаю за тиждень і віддам частину мамі, ти не переживай.
– Так би прямо й сказала, бо я взагалі нічого не зрозуміла з її монологу, – з усмішкою відповіла Таня.
Сергій віддав гроші матері, і питання було закрите. Але наступного місяця вона звернулася до сина знову з проханням про допомогу. – Розумієш, твій брат сплачує іпотеку за квартиру, йому треба допомогти. Ми ж одна сім’я. Сам він не став просити, його дружина розповіла, і я одразу ж звернулася до тебе, – пояснювала Наталя Петрівна молодшому синові. Сергій погодився.
Тетяні він про це прохання матері не став говорити. У черговий візит Наталія Петрівна подякувала синові. – Як я тебе правильно виховала! Пишаюся тобою.
Тетяна здивовано дивилася на обох. Про що вони? Сергій узяв підробіток, і вона не помітила дірки у їхньому бюджеті. Але найцікавіше для молодих було попереду. За місяць Наталя Петрівна зателефонувала Сергію та попередила, що вона приїде до них і все розповість. А по телефону не можна було сказати, вже невдоволено запитала чоловіка Тетяна.
І ось увечері, зручно влаштувавшись у улюбленому кріслі Тетяни, Наталя Петрівна розпочала свій монолог. – Хочу вам повідомити радісну новину. Сьогодні моя невістка Валя була на перевірці. Вона вагітна, – гордо повідомила свекруха. – Це наш перший онук, – і вона поглянула на Таню.
– Вадим стане батьком, – радісно вигукнув Сергій. – Вітаю, чудова новина.
– Я їм, звичайно, говорила, що з дитиною могли б і почекати кілька років, поки вони виплачують іпотеку, але хто ж мене слухає, – із задоволеним виглядом продовжувала свекруха. Було видно, що вона на вершині блаженства від свого нового обов’язку. – Я до вас з якого питання прийшла. Валі доведеться скоро піти у декретну відпустку. Значить, Вадим повинен буде і виплачувати іпотеку, і сім’ю із трьох осіб утримувати на одну зарплату. Так ось, як відповідальні родичі ми всі маємо їм допомогти. Я пропоную вам виплачувати їхню іпотеку. Сину, що скажеш? – Наталя Петрівна поважно подивилася на Сергія.
Тетяна переводила погляд зі свекрухи на чоловіка. Вона це серйозно говорить, відмовлялася розуміти молода жінка. Якісь виробничі збори, а не родина. Сергій змішався під її поглядом і не знав, що відповісти. Тетяна не стала соромитись. – Тобто ви хочете, щоб ми виплачували чужу іпотеку?
– Як це чужу? – Підскочила свекруха. – Я тобі скільки разів вже казала – ми одна сім’я. Потім вони вам допоможуть, якщо настане такий випадок. Ми маємо допомагати один одному.
– А ми де стільки грошей візьмемо? – здивувалася Тетяна. – Чи ви пропонуєте нам затягнути паски для допомоги вашому старшому синові?
– Так що тут такого, все це робиться для дітей. У них народиться малюк, всі разом виплатимо їхню іпотеку, а потім і ви можете народжувати. Тетяно, сподіваюся, ти мене зрозуміла і протягом найближчих трьох років не треба вам планувати дитину. Це дуже ускладнить ситуацію. Я вас прошу – контролюйте себе у цьому питанні, – свекруха серйозно подивилася на Таню, а ту вже розбирав сміх.
Реально, як на зборах каже свекруха. Цікаво, а вона сама себе розуміє? І Тетяна рішуче відмовила матері чоловіка, бо Сергій мовчав.
– Вибачте, звичайно, але у нас і своїх витрат багато. І про дитину ми самі вирішимо без ваших вказівок.
Наталя Петрівна почала її докоряти. Як ти можеш бути такою байдужою, у рідного брата твого чоловіка проблеми. Замість того, щоб допомогти, ти думаєш лише про свій комфорт. Я ж тебе попереджала, що ми тут одна сім’я і всі допомагаємо один одному.
– І я знаю, що в тебе зарплата вища, ніж у Сергія і, по справедливості, саме ти повинна взяти на себе оплату іпотеки Вадима, якщо хочеш бути частиною нашої родини.
Тетяна на хвилину втратила мову, але швидко схаменулась. Їй навіть стало цікаво, що ще вигадає цей бухгалтер на пенсії. Вона ніби розпочала змагання, хто кого здолає.
– А може, ваш син із родиною переїдуть до вас, а свою квартиру здадуть в оренду? Це найвигідніший варіант.
– А про мене ти подумала? Маленька дитина дуже галаслива, а мені переживати не можна. Я не хочу постійно ходити не виспана і втомлена. Сергію, ти що мовчиш? Твоя дружина хоче звести мене на той світ. Сергію, я сподіваюся, ти виконаєш моє прохання. І мені не треба буде за тебе червоніти перед родичами.
І багато в них ще таких родичів, не на жарт запереживала Таня. А раптом це все всерйоз?
– Сергію, а ти не забув, що в тебе вже є своя родина? – Звернулася вона до чоловіка.
Він ніби схаменувся від роздумів: – Мама, чим зможу, допоможу, але іпотека – це вже занадто. Мені здається, Таня запропонувала слушний варіант. Нехай тимчасово переїжджають до тебе, здають у найм свою квартиру, а потім переїдуть назад, – примирливо сказав Сергій.
– Не чекала я від тебе, що ти так швидко зрадиш наші сімейні цінності і, здається, я навіть знаю, кому сказати спасибі, – свекруха дивилася на Тетяну. – Даремно ти так. Так стосунки з нашою родиною не будуються. Тепер, якщо вам знадобиться допомога, навіть не надумайте звертатися до нас. Врахуйте це. – Наталя Петрівна піднялася з-за столу і вийшла, не попрощавшись і насамкінець голосно гримнула вхідними дверима.
– Які цікаві у тебе родичі, – спробувала звернути все на жарт Тетяна. – Ми жодного разу не звернулися до них за допомогою, а вони постійно це робили, а тепер ще начебто відмовляють заздалегідь у тій допомозі, про яку ми навіть не просимо. Я нічого не переплутала?
Сергій згідно кивнув, але в його очах майнув сумнів. Він так звик, що у їхній родині всім заправляє матір. Вона одна виростила їх із братом, і вони завжди стояли горою за неї. Він узяв телефон, пішов у ванну та відкрив воду.
– Вікторе Степановичу, я готовий працювати у дві зміни…