Таня одразу відчула, що щось не так, коли Петро в неділю вранці спитав, чи є в них праска. – А тобі навіщо? – подивилася вона на нього підозріло. – Що за безглузді питання? Хочу погладити сорочку! – Яку таку сорочку? У тебе зроду сорочок не було. Ти куди намилився? – Таня не розуміла, що відбувається

Таня одразу відчула, що щось не так, коли Петро в неділю вранці спитав, чи є в них праска.

-А тобі навіщо? – подивилася вона на нього підозріло, а праску прикрила собою, про всяк випадок.

-Яєчню посмажити хочу! – єхидно сказав Петро. – Що за безглузді питання? Хочу погладити сорочку!

-Яку таку сорочку? У тебе зроду сорочок не було. Все життя у своїх майках неоковирних ходив. Ти куди намилився? – уважно подивилась вона нього.

-Відпочивати. Зі мною поїдеш? Двічі не пропоную, – заявив він на весь голос, немов кидаючи виклик і не припиняючи пошуки праски.

-Відпочивати?! А чи не рано тобі на відпочинок? Ти мені новий карниз почепив? А ручку у туалеті зробив?

-Та ну його все! – махнув він рукою. – І карниз і ручку і… І все на світі.

-Та-а-ак, гаразд. Ну і куди відпочивати ти зібрався? Знову до свого друга Толіка? Весь день гульбанити будете і скаржитися один одному на життя?

-До біса! – сказав Петро і заглянув під ліжко, шукаючи праску, але знайшов лише давно загублені капці. – Я поїду на море! Ти зі мною?! – глянув він на дружину так серйозно, що вона гикнула.

-Ха! Смішно! Яке тобі море!

-Середземне! – гаркнув він. – Грецьке! Золоті піски! Мене мій друг армійський запросив, він там мешкає вже п’ятнадцять років!

-Друг? Армійський? Ти служив ще, мабуть, за царя Гороха, які ще друзі? Над тобою хтось пожартував, а ти й не зрозумів, бідолашний!

-Ні! Я, може, й однією ногою на пенсії, але з головою у мене все гаразд, я Дімку одразу впізнав. Він мені в інтернеті написав.

-Ти що зовсім? – дружина вже починала справді нервувати, бачачи його настрій, – нам водонагрівач треба міняти!

-У тазику воду погрієш. Я втомився! Чуєш? Втомився я!

Петро не брехав. Відколи він в молодості прийшов з армії, він тільки й робив, що працював. Спочатку двох дітей вигодував до віку підлітків, яких потім забрала колишня дружина та пішла від нього.

Потім зустрів дружину нинішню, теж із двома малими дітьми. Сорок років він майже жив у будівельному вагончику, будував по всій країні, накопичив грошей. У вільний від будівництва та відряджень час Петро будував будинок власний. На гроші, що залишилися, дружина купувала собі і дітям все необхідне і «обхідне», а він і не скаржився: «Треба так треба».

Дружина дітей любила більше, ніж його, за них готова була на все. Сама вона не працювала. Займалася вихованням дітей та наведенням порядку в будинку.

Далі діти виросли, відучилися платно в інституті, захотіли своє житло. Петя накопичив їм на перші внески з іпотеки, зробив ремонти в квартирах, купував на весілля торт, який сам же й оплачував разом із рестораном, кортежем та тамадою.

За весь цей час вони лише одного разу виїхали з дружиною в Кирилівку на море і то тільки тому, що в нього там був невеликий об’єкт, а вона поїхала за ним. Петро насолоджувався морем лише вночі, після роботи, а дружина відпочила на все життя. Їй чомусь подобалося більше вдома, та й діти там ближче, а море – це так, несерйозне витрачання грошей.

-Ти нікуди не поїдеш! – прошипіла вона крізь стиснуті зуби.

-Поїду!

-У тебе закордонного паспорта немає!

-Як же ж нема? Ось! – дістав він паспорт із штанів. – Забула, що я десять років тому до Польщі їздив на місяць, у відрядження? У мене три тижні до закінчення терміну лишилося.

-Та ти хоч уявляєш, у скільки нам обійдеться твоє засмагле пузо?!

-А мені начхати! Я заслужив!

-Я тебе не пущу!

-Дозволи мені не потрібні!

Він полишив пошуки праски і пішов пакувати валізу непрасованими речами, а сам одягнувся у свою нову м’яту сорочку.

-Я тобі грошей не дам! – продовжувала дружина, забігши за ним до кімнати.

-В якому сенсі? Це мої гроші! Я їх заробив! – він дивився на неї шаленими очима, але вона була непохитна.

-Ці гроші потрібні на водонагрівач та Андрійку на ремонт машини.

-Андрійку твоєму тридцять років! Він не може сам сплатити за ремонт?

-У нього труднощі! Ти ж знаєш, що вони ще кредит за Туреччину не віддали!

-Бідненькі! – театрально схопився Петро за голову.

-Грошей не отримаєш, – прошипіла дружина і пішла на кухню.

-І не потрібно! Я все одно поїду, нехай навіть доведеться позичити.

Петро зателефонував на роботу, попросив дати додатковий аванс, але йому відмовили, бо він уже отримав відпускні, які в цей момент напевно перераховувалися Андрійку на карту. Толік грошей теж позичити не зміг.

Петро нервово натискав на гумові кнопки старенького телефону, розшукуючи ту заповітну пропозицію про кредит, яку йому обіцяли при пред’явленні паспорта.

-Приходьте! Дамо вам кредит за п’ятнадцять хвилин! ― сказав у динаміці голос менеджера.

В офісі банку Ольга та Катерина – впихнули Петрові страховку та оформили йому ще якісь бонуси, але кредиту не дали.

Вдома він не з’являвся цілу добу. Шукав гроші, але знаходив лише суцільні відмови. Петро не збирався здаватися. Все своє життя віддав заради того, щоб інші були ситі та задоволені, хіба він не заслужив однієї поїздки?

Дружина побачила його наступного дня на вулиці: похмурого і злого на весь світ.

-Ну як, на квиток в один бік назбирав, – дивилася на нього дружина, хитро посміхаючись.

-Відчепись. Треба буде, я піду пішки, – відводив він від неї погляд.

-Не встигнеш, закордонний паспорт закінчиться.

-Значить без нього кордон перетинатиму.

-Вставай давай, пішли додому. Я написала твоєму Дімі. То не він писав тобі. Виявляється та сторінка в інтернеті вже давно не його. Там якийсь обманщик сидить. Я коли написала йому, що ти скоро прилетиш, він одразу грошей попросив на картку, нібито віддасть при зустрічі.

Петро мовчав. Він непомітно витер скупу сльозу і почав збиратися додому.

-Добре. Не кисни ти. Я нам квитки в Одесу купила. У мене все одно закордонного паспорта немає. Хоч би так відпочинемо, – посміхнулася вона йому нарешті по-доброму: як раніше, коли вони ще говорили вечорами про кохання і спали під однією ковдрою.

-А як же Андрійка ремонт?

-Нехай хоча б раз самостійно впорається.

-А водонагрівач як же?

-Я заощадила, ще один тазик залізний купила. Та й навіщо він нам на морі?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.