Світлана збирала розкидані чоловіком шкарпетки, коли його телефон задзвонив. Чоловік був у душі і Світлана подумала: – А раптом щось важливе по робрті. Жінка взяла телефон і застигла. Там справді виявилося важливе, але не по роботі. Світлана гортала всі попередні повідомлення і її очі наповнювалися сльозами. Вона навіть не почула, як Віктор вийшов із ванни і підійшов до неї. – Чому? – тільки й спитала вона. – Не драматизуй. Я зараз усе тобі поясню, – раптом сказав Віктор

Світлана збирала розкидані чоловіком шкарпетки, коли його телефон втретє за хвилину задзвонив на тумбочці. Чоловік був у душі і Світлана, яка ніколи раніше не чіпала його телефон, вирішила подивитися що там. Раптом щось важливе по роботі та його треба терміново покликати з ванної кімнати?

Там справді виявилося термінове, але не по роботі. Всі повідомлення були від Олени, інститутської подруги чоловіка, яку Світлана добре знала. Вона несхвалювала їхню дружбу, але Віктор тільки сміявся у відповідь і називав дружину ревнивою. Адже у них з Оленою просто дружба і більше нічого, та й сама Олена давно одружена. В який момент це перестало бути дружбою Світлана не знала, але ці повідомлення були явно любовного характеру.

– Котик, я чекаю продовження вчорашнього вечора, – писала Віктору Олена. – Я вже скучила. Приїдь швидше, я сьогодні одна”.

Тремтячими руками Світлана гортала всі попередні повідомлення і її очі ставали дедалі ширшими. Вона навіть не почула як перестала литися вода у ванній і Віктор, витираючи голову рушником, підійшов до неї.

– Чому? – тільки й спитала вона.

– Ну рано чи пізно ти все одно дізналася б, – сказав чоловік. – У нас у ліжку все якось не ладилося останній рік, а з Оленою нові емоції.

– Я ж була вагітна. Потім пологи і відновлення, – здивовано сказала Світлана. – Невже ти не міг просто поговорити зі мною? Можна ж було все вирішити, а не руйнувати.

– А я й не збирався все руйнувати, – відповів Віктор. – У нас хороша сім’я, дитина, квартира, машина. Ну подумаєш, на сторону сходив раз-другий, це ж не привід розлучатися. З ким не буває.

– Зі мною не буває, точніше не було. До сьогоднішнього дня…

– Не драматизуй, – одягаючись, кинув чоловік. – Я поїхав. У справах. Сама розумієш. Буду пізно. Не чекай мене.

Коли за ним зачинилися двері, Світлана сіла в його улюблене крісло і обхопила голову руками. Вона і не припускала, що їй доведеться, будучи в декреті з 5-місячним малюком, щось глобально вирішувати. Але й пускати все на самоті вона не хотіла. Світлана вирішила порадитися з матір’ю.

– Мамо, привіт. Тут така справа, мені твоя порада потрібна, – зам’ялася Світлана. – У Віктора коханка є, я сьогодні дізналася.

– І що? – здивувалася мама.

– Як що, мамо? Він мені зраджує, розумієш! – вигукувала в трубку Світлана.

– Світлано, ти зараз на емоціях, але повір це не така вже й рідкісна справа, – сказала мати. – Ну загуляв чоловік разок, потім набридне і в сім’ю повернеться. Буває й таке у житті.

– Але як після цього жити, мамо? – дивувалася Світлана. – Посміхатися і вдавати, що все гаразд і жити на брехні?

– Так і жити, як і я з твоїм батьком жила. Тобі років 5 було, а він піти зібрався до іншої, але я не дала, до сім’ї повернула. Бачиш 40 років разом живемо.

– А ти щаслива ці 40 років? – трохи помовчавши, спитала Світлана.

– Дивні в тебе питання дочко. Головне тебе ми виховали, я не сама в старості. Чого мені ще треба?

– Зрозуміло, мамо. Дякую за пораду. Бувай, – сказала Світлана і поклала трубку.

Після цієї розмови Світлана остаточно переконалася, що вирішувати все ж таки доведеться і краще зараз, і вирішувати потрібно і за себе, і за сина. Адже він не буде щасливим у сім’ї, де батьки просто терплять один одного. Надвечір вона зібрала сумку з речами чоловіка і поставила її до вхідних дверей. А на ранок викликала майстра змінити замки, щоби чоловік більше не зміг зайти всередину.

Світлана не хотіла починати нове життя, але їй довелося і перше з чого вона вирішила почати – це самоповага.

Віктор з подивом дивився на валізу біля дверей. Він півгодини дзвонив у двері, але Світлана не відчинила. Вона замкнулася з сином у дальній кімнаті і, прикриваючи йому вушко рукою, беззвучно плакала. Її сімейна казка закінчилася зовсім не так, як їй мріялося. І хоча вона чудово розуміла, що їй доведеться важко без чоловіка, але змиритися з. Його гулянками вона б не змогла. Коли Віктору набридло, він забрав свої речі і, кинувши наостанок: “Ти ще сама проситимеш, щоб повернувся”, – пішов.

Світлана знала, що чоловік відтепер не дасть ні копійки ні їй, ні дитині, та й рідна мама теж буде не на її боці. Залишилася лише бабуся, може, хоч вона не відвернеться?

– Бабусь, привіт. Мені дуже потрібна допомога, а просити більше нема кого. Ти зможеш приїхати до мене завтра?

Бабуся погодилася і приїхала наступного дня. Старенькій не сподобалося, що Світлана надумала розлучатися, але вона вирішила не лізти не в свою справу і зосередилася на правнуку. Бабуся і внук порозумілися і Світлана з усмішкою дивилася як її малюк сміється над бабусиними жартами.

За кілька днів дівчина зателефонувала на колишню роботу і запитала, чи є можливість хоч трохи працювати з дому, бо їй дуже потрібні гроші. Начальник подумав-подумав і взяв її на півставки, тому що раніше вона була добрим і відповідальним працівником. Тепер 5 днів на тиждень Світлана сідала за комп’ютер і розбиралася з авансовими звітами, звірками та іншими бухгалтерськими паперами. У перервах готувала їжу, грала із сином і давала відпочинок старенькій бабусі, яка допомагала їй з малюком щосили. Світлана дуже старалася, але грошей вистачало лише на квартплату та їжу. А тут ще й чоловік із новинами з’явився.

Одного ранку Свєта знайшла в поштовій скриньці повістку у справі про розлучення та поділ майна. Коли вона прийшла на засідання, чоловік двічі приголомшив її, заявивши, що відсудить її квартиру і забире дитину. На щастя, суддя дала Світлані 3 тижні на підбір усіх необхідних документів і дівчина змогла довести, що квартира куплена на гроші її батьків і чоловік до неї жодного стосунку не має. Дитину також залишити матері. Віктор вилаявшись, покинув зал суду. Світлана сподівалася, що більше ніколи його вже не побачить.

Вона йшла щаслива, пританцьовуючи прямо вулицею, коли несподівано почула:

– Світлано? Це ти?

Світлана обернулася і побачила свою шкільну подругу Аню. Дівчата зраділи зустрічі та пішли випити по чашці кави.

– Ти чого така радісна? Прямо вся світишся, – спитала Ганна.

– Я розлучилася сьогодні, – усміхнувшись відповіла Світлана. – Це довга історія, але головне все закінчилося. А ти як? Чим займаєшся?

– У мене невелика фірма з пошиття одягу. До речі, а ти ж чудово шила у школі! – Вигукнула Аня. – Твоя випускна сукня була кращою за всі наші покупні разом узяті. Ти зараз шиєш?

– Ні що ти! Я вже й забула, як шила. Це ще до заміжжя було, а потім уже не було часу.

– Тим більше! Ти ж розлучилася, нове життя починаєш! Можна шити знову почати, – умовляла її подруга.

– А й справді, – усміхнулася Світлана очі її засвітилися. – Мабуть, варто спробувати.

Вони домовилися, що Світлана наступного дня прийде до Ганни в офіс і вони разом почнуть вигадувати, а потім шити нову колекцію. 

Світлана йшла додому і не вірила, що в житті так буває і будь-яка проблема спочатку може стати першою сходинкою до нового життя. Адже після розлучення її життя лише починається.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.