Світлана прийшла з роботи пізно. Вона зайшла на кухню і побачила свого чоловіка, який сидів за столом із чашкою чаю. Вона мовчки сіла навпроти і раптом заявила: – Ігоре, я хочу тобі дещо сказати. Я йду від тебе. Я покохала іншого. І ще… У нас буде дитина! Ігор застиг із чашкою в руках

Світлана не любила згадувати свій перший шлюб. Вона вийшла заміж, тому що подруги сміялися, що ніхто Світлану заміж не хоче брати.

От і вирішила довести їм, що це зовсім не так. Вибрала вона тихоню Віктора, студента філологічного інституту.

Він весь був у навчанні і йому явно було не до дівчат. Зовнішність у Віктора була непоказна.

А Світлана тільки закінчила курси кухарів, і рішуче хотіла заміж. Кавалери не особливо звертали увагу на неї, а вона не могла зрозуміти причину.

Ну чим вона гірша за Поліну? У неї вже й чоловік і дитина є. Або Ганна, наприклад, не красуня, а хлопці табуном ходять.

Віктор їй не подобався, але заміж хотілося. Кілька разів запитала в нього щось, грайливо накручуючи волосся на палець, усміхалася йому, і все – недосвідчений Віктор закохався.

Через два місяці Світлана зрозуміла, що чекає дитину. Віктор, як порядний чоловік, одружився з нею і привів до себе додому.

Його батьки були не в захваті від невістки. Груба, сварлива, ще й небагата та неосвічена. Родом Світлана була з маленького села.

Народився Юрко. Дід із бабусею не могли ним натішитися, няньчилися із задоволенням, допомагали у всьому.

Світлана вийшла на роботу в їдальню, а Віктор влаштувався вчителем у школу. Все було, як у людей, як Світлана і хотіла…

Але набридло їй таке життя. Не було в них бурхливого кохання. Нудьга. І почала Світлана погулювати від чоловіка.

Могла навіть на ніч додому не прийти, заявивши, що у подруги затрималася.

Батьки Віктора здогадувалися, але мовчали заради внука. Віктор весь час був на роботі, та й не повірив би він…

Таємне стало очевидним. Звинувативши у всьому чоловіка, що він не приділяв їй належної уваги, Світлана зібрала речі, і з сином пішла на квартиру.

Юрко сумував за дідусем із бабусею, і часто ходив до них у гості після школи. З батьком у них були складні стосунки, Віктор ніяк не брав участі у житті дитини.

Світлана вирішила спробувати щастя в іншому місті і поїхала до знайомої. Влаштувалася кухарем у ресторан. Їй дали кімнату в гуртожитку. Сина вона майже не бачила. Ріс хлопець, сам собою.

А Світлана все чекала свого принца. І ось, дочекалася…

-Світлано, приходь увечері до нас додому. До чоловіка друг дитинства прийде, хороший мужик, роботящий. У нього дружини не стало. Він дуже сумує, працює важко, щоб менше думати про це. Може, щось і складеться у вас…

Світлані сподобався Ігор. Культурний, мовчазний, зовні гарний і квартира своя з машиною. Ідеальний чоловік.

Світлана запросила його полагодити пилосос, потім проводку… Юрко весь час крутився біля дядька Ігоря. У них одразу знайшлося багато спільних тем.

Кожен прихід Ігоря була святом для Юрка. Він ставив купу запитань, і той докладно розповідав йому про все.

Ігор прямо оживав поруч із ним. Світлана бачила, що Ігор більше приходить через сина, ніж до неї, але не ображалася.

-Світлана, досить вам тут тулитися, переїжджайте до мене, місця всім вистачить, – якось несподівано заявив він.

Світлана, не довго думаючи, зібрала речі і переїхала. Юрко був радий. Дядько Ігор став йому ближче за батька, з яким він тепер взагалі не бачився і не спілкувався.

Риболовля, похід у ліс, намет – стільки цікавих подій сталося з Юрком.

Ігор весь свій вільний час присвячував Юрію.

-Юра, а як ти дивишся на те, щоб купити надувний човен, га? І на вихідних поїдемо на риболовлю?

-Ух ти, здорово, я тільки за, тату.

Ігор засміявся, але в очах з’явилися сльози. Тато. Це найкраще, що він чув у житті. Він згадав свою дружину. Ігор завжди мріяв стати батьком. І тепер Юрко став йому сином…

Ігор вчив його всьому. Навчав робити шпаківні, грати на гітарі, все, що він знав і вмів, він хотів передати цьому хлопцеві.

А одного дня Світлана прийшла з роботи пізно. Вона зайшла на кухню і побачила Ігоря, який сидів за столом з чашкою чаю.

Вона мовчки сіла навпроти нього і раптом заявила:

-Ігоре, я хочу тобі дещо сказати. Я йду від тебе. Я покохала іншого. Ми з ним разом працюємо. І ще… Я чекаю дитину від нього…

Ігор застиг із чашкою в руках.

-А Юрко, як же ж? Як ти скажеш йому про це? – нарешті сказав він.

Світлана на секунду задумалася, а потім сказала:

-Ой, та що Юрко… Куди йому діватися – куди мати, туди і він. Правда, жити будемо в однокімнатній квартирі. Але нічого, впораємося.

Юрко плакав, коли вони збирали речі і складали в машину. Ігор плакав теж…

-Тату. Я буду приходити до тебе, можна? Ти на човні без мене не плавай, добре? І в ліс по гриби мене клич, добре? Я скучатиму, тату…

-Ну досить тут плакати! Все ходімо, у тебе новий тато тепер буде!

Юра щодня бігав до Ігоря і скаржився, що йому недобре там. Мамин співмешканець любив гульнути і читати лекції Юрку. Дорікав за кожен шматок хліба. Мовляв, годувати ще тебе маю.

А після народження доньки і Світлана зовсім перестала звертати увагу на сина…

Він став погано вчитися в школі. Світлана була дуже незадоволена сином.

-Напевно відправлю тебе до батька, нехай виховує, бо, думає, аліменти надсилає, і цього достатньо.

Виявилося, що її колишній чоловік одружився і брати сина не захотів. Його батьки були вже дуже старенькі і не могли взяти онука.

-Мамо, а можна я в дядька Ігоря поживу? Він не буде проти. Обіцяю добре вчитися. А до вас буду на вихідних приходити.

-Та навіщо? Він може одружитися ще, а ти йому ніхто.

-Я не ніхто… Він батько для мене.

Через кілька днів Юрко радісно повідомив, що дядько Ігор не проти. І Світлана вирішила, що це вихід. Юрко заважав її новому сімейному щастю.

До народження дочки вона офіційно вийшла заміж за співмешканця. Той Юрка не любив, і постійно казав, що він їм заважає.

Документально син значився за матір’ю, але жив у Ігоря. Сусіди, знаючи Ігоря та Світлану, були тільки раді, що Юрко живе спокійно. Усіх все влаштовувало.

Минали роки. Юра закінчив 9 класів та вступив до училища. На канікулах він приїздив до Ігоря і забігав ненадовго до матері з сестрою.

-Ох, Юрко, виріс – ти як.. Як навчання, подобається там? – запитувала Світлана.

-Подобається, мамо. Все, побіжу я, з батьком на рибалку збиралися піти.

-Одно тільки, тато і тато, ніби матері в тебе немає! – обурилася Світлана.

Але Юрко вже не чув цих слів. Він гримнув дверима і помчав туди, де його завжди чекали.

Юра здобув хорошу професію, одружився. Часто приїжджав із сім’єю в гості до Ігоря, не забуваючи і про матір, завжди привозив їй гостинці.

Якось, зібравши усіх разом, Світлана тихенько сказала Ігореві:

-Дякую тобі за сина. Юра виріс хорошою людиною, завдяки тобі. І взагалі, Ігоре, пробач мені за все.

-Ти не в мене проси пробачення, а в сина, що ніколи не зважала на нього, жила в своє задоволення. А Юрко хороший, саме такого сина я завжди й хотів. Добре, піду з онуком гратися.

Правильно кажуть, не та мати, що народила, а та, що виховала.

Так можна сказати і про батьків. Часто чужі люди стають ближчими за рідних…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.