Світлана повернула кермо і в’їхала у своє подвір’я і побачила, що місць на стоянці перед будинком немає.
-Ну ось…, – розчаровано простягла вона.
Їй довелося зробити коло та припаркуватися позаду. Там було темно і вікна її квартири не виходили на той бік, ясна річ, що залишати машину з того боку вона не любила. Але вдіяти нічого не могла.
Потім вона обійшла будинок і попрямувала до свого під’їзду і знову кинула погляд на стоянку перед вікнами і ще раз переконалася, що місць для паркування немає і пішла додому. Вона повечеряла, налила собі чай і ввімкнула телевізор. Але жодна телепередача її не зацікавила. Вона час від часу підходила до вікна і дивилася, чи не звільнилося місце на стоянці, але місць так і не було.
А потім Світлана почула, як у квартирі над нею щось стали пересувати і вона відразу забула про місце для паркування. І все тому, що верхня квартира була виставлена на продаж і вже рік, як у ній ніхто не жив.
“Цікаво, хто ж купив квартиру?” – думала Світлана. І захвилювалась. Попередні мешканці були дуже галасливими і змушували її нервувати та скандалити з ними.
Потім Світлана лягла спати, але сон ніяк не йшов до неї. Вона все думала і думала про нових сусідів і прийшла на роботу не виспана.
………………..
Минув час. Цікавість Світлани була задоволена. Вона познайомилася із сусідом зверху. Це виявився юнак приблизно її віку. Симпатичний. Правда з собакою, а собак Світлана не любила. Вона взагалі вважала, що домашніх тварин слід заводити лише у тому випадку, якщо ти живеш у заміському будинку.
А ще великим мінусом цієї людини було те, що він приїжджав з роботи раніше за Світлану і займав вільне місце на стоянці перед будинком, а коли приїжджала Світлана, то вільних місць, природно, не було і їй доводилося паркуватися за будинком.
А ще періодично у нього бували вечірки, і Світлану це теж нервувало.
Одним словом, новий сусід абсолютно не подобався.
………………….
-Дівчатка! Ви не уявляєте, як мені не подобається мій сусід! Попередні сусіди порівняно з ним – душки.
Подруги сміялися.
-І що ж він знову накоїв?
-Не Він! Собака його. Уявляєте, чекаю я ліфт вранці. Двері відчиняються і та-там…..сусід з собакою. І собака як вискочить і як наробить калюжу прямо перед моїми дверима!
-А ти що?
-Як що? Сказала, щоб до мого приходу з роботи все було прибрано.
-І?
-Ну Прибрав звичайно, але сам факт! І взагалі, він на роботу йде пізніше за мене, а приходить раніше!
-Ну це ти вже до нього чіпляєшся…
-Чіпляюсь…, – Світлана похмуро подивилася на подруг. – Та я вже боюсь нові речі купувати. То його собака стрибне та порве чи бруд залишить своїми лапами. А нещодавно у нього пакет із продуктами порвався та вивалилися всі продукти. А там був сік гранатовий у скляній пляшці і він звичайно ж розбився і я ледь-ледь відіпрала свій плащ!
-Світлано, ну він же не навмисне!
-Ой, Дівчатка! Краще б хтось інший купив квартиру.
-Слухай, Світло, а що у тебе на особистому фронті?
-Нічого… Чомусь ніхто мені не подобається. Я вже дивуюсь, як мені Павло сподобався і як я змогла заміж за нього вийти. Напевно, просто заміж дуже хотілося. Ось побувала і вистачить.
-А ти взагалі хочеш когось зустріти? – Запитали подруги.
-Могли б і не питати. Звісно хочу.
І подруги стали давати Світлані різні поради і спробували зробити так, щоб Світлана переключилася з сусіда на когось іншого.
………………………
Йшов час. Осінь мінялася на зимку, зима на весну, весна на літо, літо на осінь, а осінь знову на зиму і так по колу.
Світлана все також ніяк не могла зустріти свого молодого чоловіка і була в активному пошуку, і все також не могла терпіти свого сусіда зверху, який відповідав їй такою ж монетою. Він вважав, що вона істеричка і її точно потрібно лікувати.
………………………..
Було напередодні Нового Року. Світлана запросила до себе своїх подруг з їхніми молодими людьми. Чомусь їй захотілося показати цьому ненависному сусідові, що вона теж цілком може влаштовувати вечірки.
Світлана нервувала. Їй здавалося, що на столі якось всього мало.
-Ой! – Сказала вона, накриваючи на стіл. – Я ж забула купити сир.
Вона одяглася і побігла в магазин, хоча її подруга, Галя, яка допомагала їй із приготуванням столу, просила її цього не робити.
-Світлано, та забудь ти про цей сир. Нехай їдять те, що є!
-Ні, Галю, ти не розумієш. Марина, наприклад, м’ясо не їсть, а сир їсть. А в мене його нема. Не хвилюйся, я швидко, одна нога тут, інша там.
Світлана купила сир і швидко пішла назад. На годиннику було вже 23.00 і вона поспішала. Вона зайшла до під’їзду і почула, як приїхав ліфт і хтось у нього зайшов.
-Зачекайте, зачекайте! Не їдьте! – Світлана кинулася до ліфта і зайшла в нього і мало не вийшла. Тому що в ліфті стояв її сусід із якимись покупками. Він теж кинув на неї недружелюбний погляд і вони обоє спробували встати далеко один від одного та ще й відвернутися.
Ліфт почав відраховувати поверхи: другий, третій, четвертий, п’ятий, шостий.
“Та давай швидше,” – підганяла ліфт Світлана.
Але ліфт не поїхав швидше, навпаки, він узяв та зупинився між шостим та сьомим поверхом.
Світлана зблідла і з подивом подивилася на свого сусіда.
-Ми що застрягли? – Запитала вона його.
-Схоже, – пробурчав сусід і почав викликати диспетчера.
-Ваша заявка прийнята. Чекайте на бригаду.
Світлана зітхнула і притулилася до стіни ліфта:
“Ну чому зараз? Чому саме зараз? До мене ж мають гості прийти через півгодини!”
Світлана подивилася на годинник і виправила:
“Через 15 хвилин. Через 15 хвилин…Через 15 хвилин!”
-От я так і знала, що щось станеться. Я коли вас зустрічаю, то завжди якась нісенітниця відбувається! – У серцях заявила Світлана.
-Коли Ви мене зустрічаєте?! – юнак був приголомшений. – Та це коли я вас зустрічаю, то все йде шкереберть. Навіть мій пес, мій пес, який ніколи ні на кого не кидається і не гавкає, починає гавкати і кидатися. І я навіть здогадуюсь чому.
-І чому ж? Чому ж?! – Світлана стала виходити з себе. – Чому ваш собака постійно псує мені речі? І ви, ви теж псуєте!
-Істеричка!
-Хам!
Обмінялися вони люб’язностями і в ліфті запанувала тишина.
Світлана знову подивилася на годинник …. Ось і все, всі вже повинні прийти і напевно зараз її шукатимуть. І точно, у неї задзвонив телефон:
-Світлано, ти де?! – це була Галя. – Усі вже прийшли, а тебе нема.
-Галя, Ти тільки не хвилюйся… Але я застрягла в ліфті. І чекаю зараз на ремонтну бригаду. Ні… мені не нудно. Я ж не одна застрягла, а з сусідом, – Світлана скосила на сусіда очі і побачивши, що він на неї теж дивиться крадькома, показала йому язик.
У сусіда теж задзвонив телефон і він теж розповідав, що застряг і щоб починали без нього, він під’їде. Сусід прибрав свій телефон у кишеню і сумно сказав:
-А мене сьогодні обіцяли познайомити з дівчиною моєї мрії. Я її фотографію побачив і практично закохався. Мабуть, знайомство доведеться відкласти.
-Та вже…, – Несподівано спокійно сказала Світлана. – Якщо через 15 хвилин нас не випустять з ліфта, то, мабуть, доведеться нам зустрічати Новий Рік тут.
-Та ну, – замахав руками сусід. – Адже з ким зустрінеш Новий рік, з тим і проведеш!
І обидва засміялися.
-Невже я така страшна? – Запитала Світлана.
-Ні… Ви дуже навіть симпатична, тільки завжди серйозна. Я ось вперше бачу, що ви посміхаєтеся.
Вони помовчали.
-Знаєте, – продовжив сусід. – Насправді я хочу перепросити. Я не розумію чому мій собака поводиться так коли ви з’являєтеся. Останнім часом мій пес дуже милий. І я не знаю як так виходить, що у мене з рук пакети падають побачивши вас.
-А може це ви мою увагу намагаєтеся звернути на себе? – Усміхнулася Світлана.
-Ось зараз дивлюся на вас.. на тебе і думаю, що цілком може бути.
Світлана знову подивилася на годинник.
-Через 5 хвилин Новий рік… А що у тебе в пакеті? Я маю сир.
-А У мене ковбаса і сік і пара салатів.
-Ну значить можна перекусити, та й Новий рік зустрінемо.
Ось так вийшло, що Новий рік Світлана зустріла зі своїм ненависним сусідом.
Години через дві нарешті до них дісталася ремонтна бригада і їх визволили.
-І як же всі умудряються у Новий рік застрягти у ліфті, – бурчали ремонтники.
А Світлана та сусід усміхалися.
Чи треба говорити, що сусід Світлани так і не поїхав до своїх друзів зустрічати Новий рік, а приєднався до друзів Світлани.
А через рік він і Світлана одружилися і живуть разом і досі.