Сусідка Марії Іванівни переїхала. В її квартиру заселилися нові сусіди, молодята Діма і Неля. Насамперед Діма пробігся по сусідах, щоб вибачитися за майбутній ремонт. Коли він зайшов до Марії, вона у нього запитала: – А ви мені не допоможете на кухні шафки повісити? Діма зайшов в квартиру баби Марії і жахнувся – все чистенько, але таке все старе, від шпалер до меблів

– Ну що, Марія Іванівна, будемо прощатися? – сказала Ніна своїй старенькій сусідці. – Ось вже машина під’їхала, будемо завантажуватися, переїжджаємо, трикімнатна тепер у нас буде. Діти і внуки в гості приїдуть, є де тепер зупинитися у нас.

– Щасливої дороги вам! – побажала сусідка Ніні, спираючись на паличку. – Щасливої дороги!

– Ви там теж ворушіть свою дочку, нехай хоч якось допомагає, а то зовсім вас забула, – Ніна приобійняла стареньку. – Що ж подарувати вам на прощання? А ось, горщик з «Журавецем», хочете? Вона трохи тут підсохла, я поливати весь час забуваю, але у вас вона буде в надійних руках. Будете поливати і нас згадувати.

– Ну давайте, буду згадувати, – баба Марія взяла в руки горщик і відправилася до себе додому. – Щасливої дороги!

Ну ось, і ще одна сусідка поїхала. Всі люблять новобудови і намагаються скоріше виїхати з хрущовки. Дуже рідко з’являються нові мешканці, мабуть ті, хто хоче купити дешевше квартиру або старий район їм зручний. Але все одно старожилів майже немає, а з тих хто в домі залишився з дня побудови, це подружжя Клопотенків, однолітки баби Марії, і глухий старий Петро, ​​який живе з онуком. Клопотенки – вкрай непорядні і буркотливі, а з Петром навіть поговорити неможливо – нічого не чує. А ось внучок у Петра хороший, за дідом дивиться, але такий же мовчазний.

Решту сусідів вона майже не знала, хоча всі вони надокучили. Ніхто між собою не спілкується, всі по своїх справах поспішають, нікому немає до неї ніякого відношення. Ось тільки по іменах знала, як цю Ніну, яка в доньки їй годилася. Ніна – відома пліткарка, яка знала всіх, хоч і жила в цьому будинку всього років 20. Скільки разів вона всім розповідала про бабу Марію – навіть соромно було!

– Ну що за дочку виховала наша Марія Іванівна, це ж кошмар! За все життя в цьому будинку я її тільки три рази бачила і останній раз – років п’ять тому, точно вже й не пам’ятаю. А баба стара, їй вже за сімдесят років, здоров’я ніякого, постійна клієнтка аптеки. Як вона виживає на свою пенсію – навіть не уявляю. Отримує близько 4 тисячі, квартплата, ліки, з їжі дещо, і що далі? Та й їсть вона що? Як гляну – одні крупи в сумці і маргарин замість масла!

– Так, – хитали головами сусіди. – Бідна старенька! Безсоромна її дочка! Ну що ж, сама баба Марія винна – так виховала дитину, ось хай і пожинає, крупи з маргарином їсть.

Ніхто в під’їзді і не знав, крім діда Петро і подружжя Клопотенків, що дочка Катя по-справжньому їй не дочка, а племінниця – вона взяла шестирічну Катю до себе, після того, як не стало її рідної молодшої сестри. Бездітну Марію ніхто не кликав заміж, ось вона і виростила дівчинку, дала їй освіту, а сама заміж так і не вийшла. А Катя виросла, три рази вискакувала заміж, але маму Марію благополучно забула. Приїжджала вона 5 років тому попросити грошей, ось вона і приїхала до мами Марії.

– Мамо, ну я ніколи не повірю, щоб у людей похилого віку не було б ніяких накопичень, – обурювалася дочка. – Ми тобі все потім повернемо.

– Катю, ну звідки вони у мене можуть бути? – важко зітхаючи, відповіла баба Марія. – Чотири тисяч пенсія, ліки, квартплата. Мені б хто допоміг для гарного харчування.

– Ну й добре, я тебе почула, – відповіла Катя і пропала назавжди. Іноді вона нагадує про себе тим, що тільки дзвонить у свята.

Коли поїхала Ніна, в її квартиру стали заселяться нові сусіди. «Ну ось, зовсім молоді!» – подумала баба Марія. І дійсно, молодятам Дімі і Нелі ще 30-ти не було, а вибір вторинки був не випадковий: через два будинки батьки Нелі живуть. Насамперед Діма пробігся по сусідах, щоб заздалегідь вибачитися за майбутній ремонт і узгодити з ними час роботи дриля. Коли він зайшов до баби Марії, вона у нього запитала:

– А ви мені цим дрилем не допоможете на кухні шафки повісити? А то вони вже на тумбочках стоять, зовсім розвалилися.

Діма зайшов в квартиру баби Марії і жахнувся – все чистенько, але таке все старе, від шпалер до меблів! Щоб розібратися з шафкою, довелося вийняти пакетики з крупами. Перловка, рис, горох. Більше нічого, і дуже багато ліків в коробках. Покрутивши шафки, Діма сказав:

– Його вже не повісити, дерево ззаду вже в пил перетворилося. Ось що, я вам завтра нові шафки привезу.

– Але у мене зовсім немає грошей, – засоромилася старенька.

– А вони і не потрібні! – відповів Діма. – Я їх просто привезу і повішу.

Обіцяв – зробив, Діма привіз не просто шафки, а майже нові кухонні меблі. Баба Марія навіть не здогадувалася, що такі меблі Діма знайшов в інтернеті, де речі віддають даром. Тільки перш ніж все поставити, потрібен був легкий косметичний ремонт. Доба метушні з шпалерами і новий лінолеум. Неля в цей час нагодувала бабусю супчиком з курячим м’ясом.

– Як давно я мяско не їм! – зізналася баба Марія. – Хотіла кішку завести, але не можу – її теж треба м’ясом годувати.

– А про що ви ще мрієте? – запитала Неля.

– Я мрію про згущене молоко! – посміхнулася бабуся. – Завжди любила згущене молоко з білим хлібцем. Все уявляю – ось додадуть до пенсії хоча б гривень 100, куплю один раз банку згущеного молока і хлібець, зроблю собі маленьке свято. Тільки поки не додають. Хоча навіть якщо додадуть, я поки не ризикну – ціни швидко ростуть.

Нові сусіди, якось легко взяли шефство над бабусею: самі робили ремонт і їй освіжили кімнату і санвузол, простенько, але акуратно. Під час ремонту обідали і вечеряли разом, хоча баба Марія дуже соромилася запрошень і намагалася при нагоді відмовлятися. Коли всі справи закінчилися, ремонт відзначили, а бабі Марії подарували білий хліб і три банки згущеного молока.

– Ви такі добрі до мене, – просльозившись, сказала старенька Дімі з Нелею. – За що я заслужила таку турботу?

– Ну все не так випадково, – пояснив їй Діма. – Моїх батьків не стало, коли мені було 11 років. Мене забрала до себе моя бабуся, ми жили у неї в старому будинку під знесення. Жили бідно, але я завжди намагався добре вчиться, щоб стати важливим начальником і купити нам з бабусею квартиру, і взагалі – щоб ми ні в чому не мали потреби. Але коли я був студентом, бабусі не стало. Мені було дуже важко – я не встиг виконати свою обіцянку. А потім одружився, ми з Нелею переїхали сюди, і я як би через вас допомагаю своїй бабусі. Ви навіть чимось схожі з нею – вона така ж добра була. Коли бігав по сусідах з приводу ремонту, мені про вас розповіли. Всі вас шкодують, дочку вашу засуджують, але ніхто нічим вам так до сих пір не допоміг! Прикро! Одна справа базікати, а інша справа – допомогти від чистого серця.

Тепер Діма з Нелею для бабусі як рідні. У баби Марії навіть з’явилася кішка, а з кормом їй допомагають. А згущене молоко, вже за традицією, купується до неділі – в цей день баба Марія пече цілу гору млинців для всіх трьох.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.