Сьогодні повернулася з відпустки Юля, сусідка і приятелька Ірини. – Привіт. Ти вдома? – Так вдома. – Я забіжу до тебе, зі мною таке сталося, таке, ти не повіриш, до сих пір як згадаю, волосся дибки стає. – Іди вже, я чайник поставлю, поки ти спустишся. Ірина відкинула ланцюжок на дверях і пішла ставити чайник. Юля вихором увірвалася до неї на кухню і повторилася: – Ірка, це було щось, навіть зараз мені страшно і ніяково.

Сьогодні вранці повернулася з відпустки Юля, сусідка і приятелька Ірини, яка жила поверхом вище і вже ввечері зателефонувала їй.

– Привіт. Ти вдома?

– Так вдома.

– Я забіжу до тебе, зі мною таке сталося, таке, ти не повіриш, до сих пір як згадаю, волосся дибки стає.

– Іди вже, я чайник поставлю, поки ти спустишся.

Ірина відкинула ланцюжок на дверях і пішла ставити чайник. Юля вихором увірвалася до неї на кухню і повторилася, подаючи їй пакет з гостинцями.

– Ірка, це було щось, навіть зараз мені страшно і ніяково.

– Ну починай вже, не тягни, та й самій дивлюся не терпиться розповісти свою страшилку. Куди знову вляпалася?

У Юльки була така риса характеру – цікавість, їй завжди і до всього було діло. Ось і потрапляла в різні історії, правда вони закінчувалися добре слава Богу.

– Пам’ятаєш, я перед від’їздом тобі казала, що треба буде в село заїхати, де бабуся жила, на кладовище сходити її і діда провідати, могилки поправити, підфарбувати огорожі. Так ось, коли їхали на море, не вийшло, тільки на зворотному шляху заїхала.

Толік, як завжди, підклав мені свиню, останні два дні гуляв безпробудно з якимись нібито товаришем по службі, якого зустрів там, на морі. А може придумав це для мене, щоб менше кричала на нього. І уявляєш, в останню ніч перед нашим виїздом, він так набрався, приперся під ранок і вирубився прямо на підлозі біля ліжка, заповзти на ліжко сил у нього не вистачило.

Вранці не могла його розбудити, перевернула на спину, а у нього сорочка в губній помаді, уявляєш. Психанула, жбурнула його документи і залишила в номері, сіла в машину і поїхала. Сам нехай добирається, бовдур.

Так ось, приїхала я в село, купила фарбу, пензлики, зайшла в церкву, свічки поставила за упокій усіх пoмepлиx рідних і з собою на цвинтар ще взяла, на могилках запалити. Спочатку до дідуся на могилку, так вийшло, що вони з бабусею в різних сторонах поховані. Все зробила, могилка сильно заросла, очищала огорожу, потім фарбувала, одним словом провозилася.

Потім до бабусі на могилку приїхала, вона була більш доглянута, на відміну від дідової. Мабуть, це тітка Валя до неї приходила, правда, пофарбувати треба було, але вже вечоріло, і я вирішила переночувати у тітки Валі, а на ранок приїхати і доробити.

Перш ніж йти, присіла на лавочку і як в дитинстві, почала скаржитися бабусі. Все про Толіка розповіла, кажу, що живемо з ним два роки, останній не живу, а мyчycя і бopюся з його гулянками, так що вирішила – розлучуся з ним, сил немає його витівки терпіти. І якщо чесно, немає ніякого бажання народжувати від нього дітей.

І тут за спиною пролунав жіночий голос:

– І правильно зробиш, все одно не виправиться, а тільки маятися з ним все життя будеш.

Я здригнулася від несподіванки, озирнулася, а у огорожі стоїть приємна жінка років п’ятдесяти, в красивому зеленому платті. Я привіталася з нею, а вона продовжила:

– Що толку, я терпіла свого, він що – оцінив? Ні. Я і лaялacя, я і лikувaлa, і до бабусі в сусіднє село возила, а він як ні в чому не бувало продовжував гуляти. Потім народила дитину, думала розсудливим cтане, а він почав руки розпускати. Загалом, як кажуть, горбатого могила виправить, як мого. Зaмepз зимою в снігу так набрався.

Ми з нею постояли трохи, поговорили душевно, приємна жінка виявилася. Потім я вибачилася, сказала, що втомилася, поїду відпочивати і запитала:

– Може вас підвезти до будинку?

Вона так сумно розсміялася і сказала:

– Мені поряд, сама дійду, прогуляюсь.

На ранок я приїхала на кладовище пофарбувати все і відразу звідти на трасу і додому. Спочатку пофарбувала хрест, потім хвіртку, залишила її відкритою, попросила тітоньку прийти і на огорожах закрити хвіртки, у діда теж адже відкриту залишила.

Розвернулася до тієї сторони, де вчора жінка стояла і почала фарбувати. Дійшла майже до кінця огорожі, коли мій погляд впав на напис і фотографію на сусідній могилі. Ірка, у мене від страху ноги підкосилися. На фотографії була та жінка в зеленій сукні, з якою я ввечері розмовляла, як з живою.

Я кинула все, заскочила в машину і по газам. Не пам’ятаю, як на трасу виїхала, в мене трохи машина не врізалася, тільки тоді я схаменулася. Мені було так страшно, все здавалося, що вона прямо поруч зі мною і в машині виявиться. Уявляєш, я з пoкiйницeю розмовляла, якої вже кілька років немає в живих. Це як, це що, ти можеш мені пояснити?

Ірина теж була вражена незвичністю події з Юлею. Видно, було по ній, що не вигадує, та й не в її характері небилиці розповідати. Вона тільки й змогла їй відповісти:

– Прям містика якась з тобою на цей раз трапилася. Жінка почула, напевно, твої слізні скарги бабусі, що у тебе такі ж проблеми з Толіком, як у неї з чоловіком були, ось вона і вирішила підказати тобі, щоб ти не мyчuлacь як вона. Це її душа, пoнiвeчeна, з тобою говорила.

– Ірка, але це нонсенс, це нi в які рамки не лізе? Як вона могла зі мною говорити, якщо вона і її зеленa сукня вже зотліли під землею. Я знаю, чула про таке, але ось сталося зі мною і мені не віриться і страшно досі.

– Нам багато в нашому житті не дано знати. Мабуть, і не треба. Ось таке, містичне, зрідка проявляється, проривається крізь завісу таємниці. Людей ось лякає, як тебе. Ну чого тепер вже боятися? Зате, Юлька, таку подію, на все життя запам’ятаєш.

– Ну так, ти права. А з Толіком я все-таки розлучуся, вирішила на цей раз остаточно. Гаразд, давай пити чай, я тобі там меду з пасіки привезла.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.