– Сергію, ну ти що, зовсім?! Ти що мамі купив на день народження? Ну ти даєш! – обурювалась його дружина Валя. – Валю, а що тобі дійсно не подобається? Мені здається, що чудовий подарунок. А що по твоєму треба було дарувати? – Ні, ну я звісно ще їй купила крем, косметику дорогу. Але ти здивував мене! На дні народження Сергій простягнув тещі якусь коробочку. Теща відкрила її й ахнула. – Ой, а що ж це таке? – тільки й сказала вона

-Сергію, ну ти що, зовсім чи що? Ти що мамі купив на день народження? Ну ти даєш, Сергію! – обурювалася Валя.

-Валю, а що тобі дійсно не подобається? На мою думку, так чудовий подарунок. А що по твоєму треба було дарувати?

-Ні, ну я звичайно ще їй купила крем, косметику дорогу, те що вона любить. Але ти здивував мене. Ну та гаразд, я розумію, у вас з тещею свої стосунки, я вже краще не лізтиму, – пожартувала Валя.

Але, як то кажуть, у кожному жарті є тільки частка жарту. А решта – правда істинна. З тещею у Сергія з самого початку склалися особливі стосунки.

Ганна Валеріївна, мати Валі, любила зятя.

До Сергія донька Валечка, їхня з Віталієм розумниця, дівчинка з відзнакою у школі та червоним дипломом, зовсім на хлопців уваги не звертала. Поки вчилася, Валя ні з ким не зустрічалася. А потім швидко добрала своє, закохалася без пам’яті. Уві сні навіть говорила, ім’я його повторювала.

Ігор, Ігор…

Через якийсь час Валя познайомила батьків із цим Ігорем. Начебто звичайний хлопець, на перший погляд навіть непоганий, очі тільки ховає. Запитали, чим займається, що закінчив? Усміхається, мовляв, та все в мене добре. Запитали Валю, розкажи про Ігоря, з якої він сім’ї, де працює. Валя розізлилась, сказала, що вони люблять один одного, а решта не має значення. Що для неї важлива людина, а не її сім’я і робота!

А потім трапилася дуже дивна річ. Якось Ганна Валеріївна із чоловіком у гості збиралися. Вона приміряла нове плаття, і вирішила, що до нього чудово підійде золота підвіска у вигляді корони.

Останній подарунок від її мами, і тому для Ганни Валеріївни він був дорогий безмірно.

Подивилася в скриньці – дивно, немає підвіски. У старій скриньці теж немає. Тут чоловік Віталій зайшов, обличчя стурбоване:

-Ганно, ти у мене з кишені готівку не брала? Дивно, зняв спеціально, про всяк випадок. А зараз дивлюся – не вистачає.

У гості Ганна та Віталій все одно поїхали.

Але настрій був зіпсований.

Коли поверталися, Віталій запропонував:

-Ганно, може ми у Валі спитаємо? Ну хоч про підвіску, раптом вона взяла, не питаючи, і не повернула вчасно? Або бачила десь, ти ж могла не на місце покласти.

-Віталіку, не знаю навіть, Валя ніколи так не робила, а якби бачила, сказала б. І взагалі, думаєш це збіг? І підвіска, і гроші зникли, отак, одразу.

Прийшли додому – Валя вся у сльозах. Ігор від неї пішов. Подруга розповіла Валі, що Ігор любить грати, і ще щось прошепотіла.

І що Валя не перша, він і з Маринкою, і ще з кимось недовго зустрічався, та й покинув. А перед цим грошей позичив. Слово за слово – виявилося, і у Валі позичив. Подарункові від батьків, які їй на новий компʼютер давали!

Віталій Вікторович аж почервонів, але Ганна чоловікові – мовчи, мовляв! Не говори про наші пропажі, не роби ще гірше. Валя і так плаче – перше кохання не вдалося!

А через рік з’явився Сергій. Із батьком приїхав хлопець їм на дачі веранду будувати.

Працює Сергій, і все на Валю поглядає. А Валя спочатку фиркала, уваги не звертала. А потім відповідати почала. Підійде, поговорить, посміється, очима покліпає.

Якось Сергій зайшов до них у дім.

-Ганно Валеріївно, Віталію Вікторовичу, ми з батьком всю роботу закінчили. Уклалися в те, що ви нам заплатили, – і якось мнеться Сергій, ніби щось ще хоче сказати.

-Дякую, Сергію, піду я і батькові твоєму, Олексію Івановичу, теж спасибі скажу. Хороша веранда вийшла! Гарна. Ми вирішили ще премію вам з батьком дати. Тому що ви все якісно, ​​та й швидше, аніж ми домовлялися, зробили, – і Віталій на вулицю вийшов.

А Сергій одразу:

-Ганно Валеріївно, а я ще спитати хотів, тут така справа… Дочка мені ваша, Валя, дуже подобається. Але батько мій мені сказав – і не лізь, не для тебе Сергію, така дівчина. А ви що скажете, Ганно Валеріївно, тільки чесно. Я проти батьків не піду, не буде життя хорошого, – і дивиться запитально.

Сотні думок у голові у Ганни Валеріївни промайнули. Адже хотілося, щоб у Валі і чоловік був з освітою, з їхнього середовища.

Амбіції всілякі були. А внутрішній голос їй – подивися, Ганно, адже Сергій хлопець хороший. Чесний, працьовитий, спритний, батька свого поважає. Цьому в жодних університетах не навчать!

-Сергію, ти чудовий хлопець. Якщо Валя захоче з тобою зустрічатись – я тільки рада буду. Діло молоде, вирішуйте самі, – Ганна Валеріївна сказала, і жодного разу не пошкодувала про це. Сергій одразу засяяв:

-Дякую, Ганно Валеріївно! І з цієї миті вона і стала для хлопця найкращим другом.

Ганні Валеріївні навіть тоді почулося, що Сергій прошепотів тихо – дякую, мамо.

Може й здалося, але поза очі, як вона потім дізналася від Валі, він так і став її називати:

-Це мама сказала!

Або:

-Мама просила це зробити, мамі треба допомогти!

Хоча особисто завжди лише шанобливо – Ганна Валеріївна називав.

І треба ж, озвалося серце Валі. Говорить, Сергій хлопець цікавий, не пустий. Каже, батько його, Олексій Іванович, хороший дуже! Каже, мама його, Тетяна Іванівна, стоматолог, її на роботі дуже поважають.

І коти у них у домі теж є, як і у нас. Вони також люблять котів, як і ми. Вони теж трьох котиків взяли, виходили і вигодували. Тепер котики ситі, випещені, ось що доброта робить!

А Сергійкова мама каже, що він з дитинства моделюванням захоплюється. І в теніс настільний грає чудово, ми з ним тепер разом граємо.

Ось як! То казала, яка різниця, що за сім’я та чим живе. А тепер все це стало важливо. Тому що видно почуття взаємні, справжні не підроблені.

І Ганна Валеріївна їх підтримала, до душі їй цей хлопець припав, до серця. Одружилися Сергій та Валя. У сусідньому будинку тепер, у бабусиній квартирі живуть. Валя вагітна, народить незабаром. Сказали хлопчик. Ганна Валеріївна і Віталій Вікторович за доньку раді. І Сергій їм до вподоби. Валю любить, з батьком фірму будівельну відкрив, старається.

Сергій відчував, що прижився. Йому це було дуже приємно. І у відповідь він щиро любив свою тещу, за першим покликом готовий був що треба зробити.

У день народження тещі Сергій купив їй шикарний букет квітів. Знав уже, які квіти Ганна Валеріївна любить.

А ще він купив тещі в подарунок одну дрібничку. Приятель підказав майстра, що на замовлення може будь-що зробити. А ще він дещо прикупив окремо… Подарунки вибирати Сергія Валя навчила. Він то спочатку все практичне вибирав.

А Валя сказала, що на день народження треба власний подарунок дарувати. Це ж день народження! Ось на новий рік вони з Валею Ганні Валеріївні та Віталію Вікторовичу посудомийку подарували. А сьогодні…

Сергій простягнув коробочку. Правда, Валя трохи посміялася з його подарунка. Він і справді незвичайний. Але Сергій відчував, що теща оцінить і оригінальність, і витонченість цієї речі.

Теща відкрила коробку й ахнула.

-Ой, а що це таке? – тільки й сказала вона. – Та це ж кішка. Яка краса, кішка у сукні. Ну треба ж. Стривай, а з чого вона? Сергію, невже? Невже це… Золото? А камінчики, які гарні! Сукня шикарна, королівська. Стривай, це що, натяк на наших котів? Чи що це я – королева кішок? Ну так, дивіться, у неї ж корона на голові, – Ганна Валеріївна примружилася і піднесла фігурку поближче. І тут…

-Що це?! Ви тільки подивіться, та це ж мамина підвіска-корона, яку я… Яку я втратила. Господи, який подарунок, Сергійку, ти не уявляєш, як я тобі вдячна!

Кішка дивилася на всіх смарагдовими очима. Сукня її переливалася гірським кришталем. А на котячій голівці, між вушками, переможно красувалася витончена золота підвіска у вигляді корони.

Останній подарунок від мами для Ганни Валеріївни. Який був безмірно їй дорогий. І який, завдяки зятю, неймовірним чином знову повернувся до неї…