Коли Сашко привіз у село красуню-дружину, сусіди довго захоплювалися тим, наскільки Бог обдарував Ларису зовнішністю.
Струнка, з осиною талією, рудою копицею волосся і гострим носиком.
Сашко ледь закінчив школу, пішов вчитися на зварювальника.
В останній рік навчання познайомився з Ларисою.
І він, недовго думаючи, зробив дівчині пропозицію прямо в гуртожитку, хоча вона і була старша за нього на три роки.
Після диплому і РАГСу, Олександр повернувся у рідні краї.
Літня мама, якій уже важко було утримувати велику хату й город, раділа появі помічниці.
Весілля відгуляли у найкращих сільських традиціях, щоправда не сказали нікому, що наречена відмовилася міняти прізвище. Покликали всіх сусідів та друзів.
Сусідка й подруга дитинства Сашка Дарина привітала його і навіть побалакала кілька хвилин із новоспеченою дружиною.
Після розмови Дарина аж скривилася. Лариса здалася їй нещирою та пустою, як святкова мішура.
Але висловлювати свою думку дівчина не стала.
Так і почала жити нова сім’я. Сашко працював на заводі в місті, куди щоранку їздив автобусом, а Лариса і мати залишалися на господарстві.
Дарина, яка жила по сусідству разом з бабусею, крадькома спостерігала за новою сусідкою. А та за відсутності чоловіка поводилася зовсім інакше, аніж при ньому.
Від доручень свекрухи вона відлинювала, то прикидаючись слабою, то ще щось.
Марія Вікторівна, мама Сашка, іноді скаржилася на невістку Дарині через сітку, що розділяла два подвірʼя.
Але скаржилася скоріше по-доброму, поблажливо.
-Вона ж міська, просто не звикла поки що, все з досвідом приходить.
-Та вона якось досвіду набувати і не прагне, – тихо бурчала Дарина собі під ніс, щоб тітка Марія не почула.
-Що ти кажеш, Даринко? – перепитувала жінка.
-Кажу, навчиться, нікуди не дінеться, – відповіла Дарина, дивлячись, як Лариса, обмахується газеткою, сидячи в тіні яблунь, і п’є холодний компот.
Так поступово вся робота знову перекочувала на плечі літньої господині, а невістка лише зрідка готувала. Сашко вдома бував мало, тому такого не знав. Зовні нічого не змінилося. У кімнатах чисто, на стіл накрито, птиця в дворі нагодована.
Та й не було в нього бажання розпитувати про побутові дрібниці, коли в кімнаті чекала муркотлива дружина.
А Марія Вікторівна, бачачи, який син щасливий, не хотіла зайвими причіпками псувати з ним стосунки…
…Сашко їхав додому ввечері зі зміни, коли в автобусі до нього підсіла Дарина.
Дівчина їздила до міста по якусь довідку для бабусі. Молоді люди розговорились.
Після весілля Сашка вони мало спілкувалися, хоча в дитинстві були не розлий вода.
-Я пам’ятаю, як мама крутила помідори, а ми їй перцю в розсіл кинули. То потім ці помідори взимку навіть поросятка не їли, – сміялася Дарина.
-Їли, – витираючи сльози від сміху, заперечив Сашко, – тільки весь сніг після цього вм’яли довкола сараю.
-Цікаво, чим Лариса у дитинстві займалася? Навряд чи, напевно, так само бешкетувала. Мені здається, що нас ніхто не переплюне, – зауважила Даринка.
Сашко зам’явся.
-Лариса мені особливо про дитинство не розказує. Каже, що навчалася у звичайній школі. Як усі, отримала атестат. У ляльки гралася. Не любить вона загалом ці розмови.
Дарино здивовано підняла брову.
-Сашко, ти взагалі про свою дружину хоч щось знаєш, окрім того, що бачиш сам?
-Нууу, – сказав хлопець. – Вона наче на перукарку вчилася.
-І все? А з її сім’єю ти знайомий? Чому їх на весіллі не було?
-Та що ти вчепилась, – обурився Сашко. – Не спілкується вона з ними, посварилися кілька років тому.
Лариса згадала, що з родичами у неї напружені стосунки і що вони їй неприємні.
До зустрічі з Сашком винаймала кімнату в іншому гуртожитку, однак у гості нареченого так жодного разу й не запросила.
Автобус зупинився. Вони вийшли. Тема розмови змінилася. Але Дарина твердо вирішила не зводити очей з Лариси…
…Якось біля хвіртки будинку Сашка з’явився гість – чоловік років тридцяти п’яти.
Сашко не працював у той день і сам вийшов зустріти гостя. Але поперед нього вискочила Лариса і, тільки-но хвіртка відчинилася, кинулася на шию гостю.
Сашко здивувався.
-Це мій брат, Степан, – пробурмотіла Лариса.
-Степан, – представився чоловік.
Сашко потиснув йому руку і повів гостя в хату. Лариса розпитувала брата про те про се, швидко накрила на стіл, налила чай і сіла поруч.
З’ясувалося, що чоловік повертався з заробітків, дізнався про нову адресу сестри і вирішив заїхати в гості.
Сашко не заперечував. То був перший родич дружини, якого він бачив перед собою.
А тому не хотів здатися непривітним господарем.
Степан не сказав, наскільки приїхав, а питати Сашкові було незручно. До того ж Марія Вікторівна почала часто скаржитися на здоров’я. Довелося брати відгули та возити маму до лікаря.
Її поклали таки на обстеження.
Пізно ввечері Сашко йшов додому від зупинки, коли знов зустрівся з Дариною. Та поспішала з магазину з пакетом булочок з маком в руках.
Побачивши його похмуре обличчя, Дарина занепокоїлася і запитала, що сталося.
-Мама слаба, – зітхнув Сашко.
Дарина вислухала розповідь. Вони якраз підійшли до своїх домівок.
-Холодно, давай чаю поп’ємо з булочками свіжими? – запропонувала, Дарина.
-Ходімо, – штовхнув хвіртку Сашко.
Вони зайшли в хату й оторопіли. Лариса й Степан порпалися в шафці, де у Марії Вікторівни лежали фотографії, старі журнали і документи.
Все це було недбало розкидане по підлозі.
-Що тут відбувається? – підозріло запитав Сашко.
Лариса з братом аж ахнули від несподіванки.
-Коханий, я прибирала, хотіла пил протерти всередині, а Степан розмовами мене розважає, щоб не нудно було.
Лариса лисою обвилась довкола чоловіка.
Дарину аж перекосило від того, наскільки награно вона це зробила.
Лариса зиркнула на неї, потім спритно прибрала речі назад у шафку і повела всіх на кухню.
Правда, Дарині шматок не ліз після побаченого.
Чаювання пройшло напружено, і тільки Лариса безперервно говорила.
Невдовзі Сашко пішов провести сусідку. На веранді, перед виходом, Дарина не витримала:
-Сашко, твоя дружина за кого тебе тримає, роззуй очі! Вона ж бреше! Пил витирала, ага! Документи їй були потрібні якісь. Брата свого ще привела, звідки він узявся взагалі?
-Ну, приїхав брат до сестри. Що такого? Тихіше ти. Почують!
-Нехай! – Дарина глянула через шибки на кухню, де Лариса прибирала зі столу. – Я цього так не залишу! А ти дивися теж!
Вона зиркнула на Сашка пішла…
…Сашко майже не бував удома. Спочатку на завод, потім на ринок і в аптеку, потім до мами. А потім вже додому, годувати птицю, і лише потім відпочивати.
Якось прийшовши о десятій годині вечора, Сашко побачив, що у вітальні розкладено крісло і на ньому хтось спить.
Причому Степан і Лариса дивилися на кухні телевізор.
-Сашко, це моя подруга шкільна приїхала погостювати, Інночка. Ми вже три роки не бачилися. Втомилася з дороги, лягла відпочити, – заспівала Лариса, швидко накладаючи чоловікові смажену картоплю в тарілку.
-Щось забагато стало гостей, – Сашко почухав потилицю.
-Та годі тобі, зятю, – Степан панібратськи поплескав його по плечу. – Будинок великий, місця всім вистачить.
Лариса квапливо налила чоловікові ігристого. Після цього втомлений Сашко подався спати, махнувши рукою на подружку дружини…
…Дарина варила вдома суп і раптом зрозуміла, що закінчилася сіль. Довелося йти до сусідки.
-Уже ж дрібку солі не пожаліє, – подумала Дарина.
Вона обережно обійшла будинок ззаду, підійшла до веранди і тільки хотіла постукати у вікно, як раптом почула голоси.
-Мати вже злягла, недовго залишилося, – говорила Лариса.
-А з чоловіком що? – другий голос був Дарині незнайомий.
-Треба з Миколою поговорити, – сказала Лариса. – Він знає когось на заводі… Щось там можна придумати.
Дарина тихо ахнула.
-Будиночок добротний, і ділянка велика, – сказав другий голос. – Хороші гроші за нього дадуть.
-Головне не поспішати, Інно. Щоб усе чистенько пройшло. Пам’ятаєш, як з Олегом було. Мені таке знову не треба.
-Чисто, чисто, – погодилася друга панночка. – Документи я вже перевірила. Бабця заповіт не залишала, інших спадкоємців, крім вас, немає.
-Чудово, – Лариса видихнула.
-Нам коли виїхати? – спитала її співрозмовниця.
-Ох, як я без Степана, – зітхнула Лариса. – Він так ревнує, коли той приходить. Але ти маєш рацію, треба відіслати, щоб чогось не запідозрив. А ти давай поки залишайся, а то нудно тут.
Гримнули вхідні двері. Дарина сиділа навпочіпки біля стіни і заплакала. Вона тихо дійшла назад до себе, вимкнула суп і сіла перепочити.
Потім схопила листок, записала почуті імена і побігла до дядька на сусідню вулицю до компʼютера.
Якщо про загадкового Миколу нічого з’ясувати не вдалося, то ось про Ларису Дарина знайшла невелику статтю на сайті обласної газети. Йшлося про те, як дружина та брат ділили трикімнатну квартиру якогось Віктора у центрі міста.
І Віктор одружився лише за пів року до цього. А потім його раптово не стало.
Хоч повних імен героїв не згадувалося, в газеті була невелике фото, де Дарина впізнала Ларису у весільній сукні під руку, мабуть, із покійним Віктором.
Дівчина роздрукувала статтю й побігла додому.
Коли вона побачила біля хвіртки Сашка, то вискочила, взяла того і затягла до себе.
-Ти чого? – здивовано глянув на неї Сашко.
Розмова вийшла плутаною. Сашко до останнього не вірив, поки сусідка не показала йому роздруківку з фото.
-Ти розумієш, що ти наступний? І їй тільки дім ваш потрібен, щоб його продати! – сказала Дарина.
Сашко мовчав і тільки оторопіло дивився на фото.
-Вона ж постійно, поки ми в місті були, питала про дім та ділянку, – пробурмотів він. – А я усе розказав. Воркувала, як хоче жити в селі і їсти натуральні продукти…
Він і вірив, і не вірив. З одного боку була ласкава й мила Лариса. А з іншого, спритна і безпринципна обманщиця.
Однак фото підтверджувало все.
-Треба гнати їх! – видихнув Сашко.
-Так воно, то так, але як би це зробити тихіше? А то через галас чутки підуть. Та й здається мені, що так просто ця дівчина тебе не дасть спокою.
-Заяву напишу!
Дарина хмикнула:
-А що напишеш? У нас є лише підслухана розмова та наші здогадки.
-Треба зробити так, щоб вона сама пішла і родичів своїх прихопила, – розмірковувала Дарина.
Дарина замислилась і раптом сказала:
-Ти пам’ятаєш, ми в бабці в сараї в привида грали, коли були маленькі?
-Ага, – кивнув Сашко і раптом все зрозумів…
-Завтра неділя, забирай їх усіх і вези кудись на весь день.
Сашко кивнув і дав ключ сусідці. Дарина взяла ключі, а потім підморгнула.
-Ми їм влаштуємо «дім у спадок»!
Сашко пішов додому. А Дарина докоряла собі за те, що не розповіла головного. Що під одним дахом з Сашком живе коханець його дружини…
Рано-вранці Сашко підняв усіх і повіз у місто під приводом ярмарку, відпочинку та покупки Ларисі телефона.
Грошей на дорогу покупку у Сашка не було, але він зрозумів, що ласу до чужого дружину та її спільників легко заохотити саме так.
-Ох як добре, якраз Степан проведемо, – потирала долоні Лариса.
Коли компанія зникла, Дарина з двома повними пакетами пробралася на подвірʼя до Сашка. Роботи було непочатий край…
…Сашкові було важко, але він мужньо тримався весь день, щоб не видати себе.
Телефон Лариса не отримала. Натомість Сашко домігся головного – і дружина, і її подружка втомилися, вимоталися за весь день і хотіли якнайшвидше повернутися додому.
Степан Лариса відправила на автобус, пославшись на те, що він «і так загостився».
Коли компанія повернулася, було вже майже десята вечора. Стояла темна зимова ніч. Клацнувши вимикачем на веранді, Лариса зрозуміла, що світло відключене.
-Сашко, перевір вимикачі, – попросила вона.
Сашко знизав плечима і відкрив кришку коробки де були тумблери.
Провід був акуратно перекусаний так, щоб потім його можна було легко скрутити знову. Сашко посміхнувся подумки.
-Тут усе гаразд, напевно, щось зламалося на стовпі. Завтра викличу електриків.
Лариса з Інною закотили очі.
Довелося обходитись свічками та слабкими ліхтариками на телефонах.
Повечерявши, компанія стала готуватися до сну. Інна лягла у вітальні і майже зразу заснула. Сашко пішов вмитися, а Лариса залишилася сама в кімнаті.
Тут за нею щось рипнуло і щось м’яко звалилося на підлогу.
Лариса здригнулася і обернулася, побачивши халат, що впав з дверей.
-Інно, перестань бавитися, – голосно сказала Лариса.
У відповідь долинуло лише рівномірне сопіння. А тим часом скрип почувся вже з коридору. Холодок пробіг по спині.
-Сашко, – Лариса слабко покликала чоловіка. – Навіщо ти мене лякаєш?
Тут просто на очах зі стіни впала весільна фотографія в рамці. Лариса верескнула і відскочила назад у кімнату, гримнувши дверима.
Сашко застав дружину, яка сиділа в кутку ліжка і витріщалася на двері.
-Там, там, там… – Лариса показувала пальцем у коридор.
Сашко ледве стримувався від сміху.
-Ларисо, хата не нова, все скрипить, на вулиці вітер, – заспокоював він дружину. – Завтра розберемося.
Ларису, що вже майже заспокоїлася, розбурхала Інна, яка раптово зʼявилась в дверях. На її обличчі було видно, що їй не по собі.
-У мене там свічка літає, – пробурмотіла вона. – По кімнаті.
-Та що за нісенітниця? – Сашко доклав усіх зусиль, щоб запитати це максимально обурено. – Хтось за вікнами просто посвітив фарами, а ти побачила відблиски.
Так йому вдалося відправити Інну спати. Наближалася північ. Погода за вікном зіпсувалася ще сильніше. Десь на сусідній вулиці гулко вив собака.
Лариса притулилася до Сашка, а той боровся з бажанням відсунути її і засміятися.
Близько третьої ночі Лариса прокинулася від того, що щось торкнулося її ноги. Усі свічки були погашені. І в темряві біля ліжка стояло щось у білому рваному одязі з голови до ніг і тягло пальці до Лариси.
Та побіліла. Хотіла розбудити Сашка, але той не прокидався. А тим часом біла постать повільно стала поруч із Ларисою і вказала на неї пальцем.
-Я все знаю, – прогудів скрипучий голос.
Лариса закричала. Вона перескочила через ліжко з вереском, схопила в темряві куртку і сіла в куток на кухні.
Від вересків прокинулася Інна, але через пару секунд уже другий жіночий голос розійшовся по кімнатах.
Інна, біліша за свою подружку, заголосила:
-Мамо, допоможи! Та ну його цей будинок з привидами!
Вона вискочила на веранду в одній нічній сорочці.
Слідом за нею метнулася Лариса у куртці. Вони залізли в літню кухню і заплакали…
…Вранці, тільки-но розвиднілося, обидві панянки, постійно оглядаючись, увійшли в будинок, квапливо зібрали речі, одягнулися і мало не бігом вийшли на вулицю.
У ранковій прохолоді село знову почуло вереск Лариси, коли та побачила на боці своєї сумки напис:
«Я все знаю!»
Перелякані, розпатлані, обидві жінки залізли в перший ранковий автобус і поїхали…
-Зізнаюся, навіть я злякався, – Сашко, обережно скручував дроти.
Дарина відтирала з обличчя білу гуаш:
-Вітаю з розлученням заочно, – усміхнулася вона. – Думаю, не скоро ми її побачимо тут.
Дівчина мала рацію. Лариса так і не з’явилася. Речі колишньої дружини Сашко просто виставив за паркан, де їх швидко розібрали.
Залишалося залагодити паперові формальності.
Невдовзі Марія Вікторівну виписали. На превеликий подив сина, вона дуже спокійно сприйняла новину про те, що Лариса втекла, і навіть підморгнула, коли Дарина прийшла привітати сусідку з поверненням.
Молоді люди вирішили нічого не розповідати їй. Мовляв, просто розлюбила і втекла.
Дарина порадила Сашку змінити місце роботи, що той і зробив.
…З того дня, коли Лариса втекла, минув місяць.
Наближалося Різдво. Якось увечері Дарина допомагала Марії Вікторівні з приготуванням вечері, коли її увагу привернув сюжет новин по телевізору.
-Напередодні в ювелірному магазині було затримано Ларису ***… – казала ведуча.
Дарина кинула чистити картоплю і за руку притягла з кімнати здивованого Сашка.
Вони обоє дивилися на екран, де знайому руду панянку виводили з машини у супроводі чоловіка в формі.
-Так їй і треба, – сказав Дарина, коли сюжет закінчився. – Тепер буде там, де їй і місце.
Дарина зазбиралася додому. Сашко пішов провести її на веранду. Дівчина нахилилася і стала взуватися, коли він раптом запитав:
-Даринко, а ти ніколи не думала, де твоє місце?
Здивована, вона почала підводитися. А потім Сашко раптом взяв її обличчя у свої долоні і поцілував…
Марія Вікторівна, крізь вікно бачила, що сталося на веранді, посміхнулася, втерла сльозинку в куточку ока і тихо сказала:
-Ось із кого вийде чудова невістка…