– Не хвилюйся, ти їм обов’язково сподобаєшся, – сказала Олеся і поправила Роману сорочку.
Раїса відчинила двері.
– Привіт, доню. Заходьте, ми на вас чекаємо, – сказала вона.
– Здрастуйте, – сказав Роман.
Федір, батько Олесі сидів на кухні та розливав по чарках напої.
– Здрастуйте, – сказав він і простяг руку молодому чоловікові.
Роман з Олесею сіли за стіл. Раїса підійшла до дзеркала і поправила зачіску.
Олеся та Роман познайомилися в інтернеті і вже рік зустрічалися. Дівчина, хоч і не видавала цього, але переживала представити хлопця батькам. Олеся росла у суворій консервативній родині. Її мати Раїса працювала директором школи, а батько – заступником директора підприємства. Федір та Раїса майже тридцять років прожили, як їм здавалося, у щасливому шлюбі. Для всіх родичів та друзів вони були ідеальною благополучною сім’єю, тому до вибору доньки поставилися серйозно.
Олеся була єдиною дитиною в сім’ї, все життя вона намагалася виправдати очікування батьків. Дівчина закінчила гімназію, відучилася на економіста і тепер працювала разом з батьком.
– Романе, а ви чим займаєтеся? – спитав Федір, погладивши сиві вуса.
– Я раніше працював барменом, а зараз ми з другом відкрили свою справу – каву на виніс.
– Хм, – невдоволено пирхнув батько.
– Роман нормально заробляє, – сказала Олеся, щоби підтримати хлопця.
– Ну, хіба це робота?
– Федю, це нормальна робота. Що ти причепився до хлопця? Ти у його віці багато заробляв?
– Ні, я був звичайним робітником, – Федір почервонів і невдоволено подивився на дружину, але в мене хоча б спеціальність була.
– А яка у тебе освіта, Романе? – м’яко запитала Раїса.
– Я за освітою інженер, але за фахом ніколи не працював.
Більше батько не ставив хлопцеві запитань. Увечері батьки проводили Олесю та Рому.
– Не подобається мені цей Роман. Нероба, такий самий, як вся молодь.
– Та ніби, гарний хлопець. Не гульбанить, спокійний, Олесі подобається.
– Ну, що на неї чекає з таким чоловіком? Так і буде на орендованих квартирах тулитися.
– Слухай, а може їм у нас пожити? Ти б з Ромою поговорив, переконав би його влаштуватися до тебе.
– Так, ти маєш рацію, Раїсо, – погодився Федір.
Наступного дня Раїса зателефонувала дочці і розповіла їй все, що вони вирішили з батьком. Олеся прийшла до Романа на роботу.
Рома орендував невелике приміщення у центрі міста.
– Привіт, – сказала Олеся.
– Привіт. Я зараз звільнюся, – Рома віддав покупниці склянку кави.
Роману подобалася його робота. Це було затишне, стильне місце, наповнене ароматом кави. Люди приїжджали сюди з усього міста.
– Романе, я поговорила з батьками. Вони хочуть, щоби ми жили разом.
– Навіщо? – здивувався Роман.
– Ну, у нас велика квартира, чотири кімнати. А ми знімаємо.
– Ну, гаразд, – погодився він.
– А ще тато хоче, щоб ти працював у нього, – обережно сказала Олеся.
– Як?
– Ну, він хоче, щоб ти…
– Йому не сподобалося, що я не чоловічою справою займаюсь.
– Ну, загалом, так.
– Та я ж за фахом ніколи не працював. Як він собі це уявляє?
– Романе, тато тобі допоможе. Все буде добре, – Олеся обняла Рому та поцілувала.
Роман любив дівчину і ладен був заради неї погодитися на все.
Олеся та Роман зібрали речі та переїхали до квартири батьків. Вони зайняли одну з чотирьох кімнат, найбільшу.
— Добре, що ви житимете у нас, — сказала Раїса.
Олеся була рада, що тепер вони живуть разом. Вона сподівалася, що батьки з Романом порозуміються, і житимуть однією дружною сім’єю.
Роман не так позитивно переніс переїзд. Найважчим для нього було вийти на нову роботу. Федір представив Романа колективу. Він контролював кожен крок хлопця і його це дратувало.
Олеся зателефонувала Роману та сказала, що після роботи заїде до магазину. Роман повернувся додому раніше за неї. Двері йому відчинила Раїса.
– Привіт, Романе, – сказала вона до майбутнього зятя.
– Здрастуйте, – сказав він і пішов у душ.
Роман втомився після важкого робочого дня, йому хотілося якнайшвидше лягти на диван. Раїса постукала до їхньої кімнати.
– Так, – сказав він.
– Романе, йди вечеряти, – сказала вона.
Роман звернув увагу, що Раїса була одягнена в короткий шовковий халатик. Йому здалося дивним, що жінка, яка зазвичай одягнена скромно, виглядає так.
– Дякую, я пізніше поїм, коли Олеся приїде.
Раїса увійшла до нього в кімнату і сіла на край дивану. Вона поклала ногу на ногу, і короткий халат задерся ще вище. Рома запитливо глянув на неї.
– Романе, що ти там дивишся, у своєму телефоні? Розкажи мені, як минув перший робочий день.
– Нормально, – холодно відповів хлопець.
Раїса поклала йому руку на коліно.
– Раїсо Володимирівно, – сказав він і прибрав її руку.
– Романе, ти мені відразу сподобався, – вона потяглася до нього губами.
– Та що ви робите?
Раїса наблизилася до нього впритул і поцілувала. У цей момент у кімнату зайшов Федір.
Вона різко відсторонилася від хлопця та поправила халат.
– Що тут відбувається?
– Я не… Це все вона, – Рома намагався виправдатися.
– Раїсо, що ти робиш? Як ти могла? Пішла звідси! – гукав Федір до дружини.
Раїса вибігла з кімнати.
– І ти негідник! – не заспокоювався чоловік.
– Я її не чіпав, я просто прийшов і ліг на диван. Вона прийшла і сама.
Федір не чіпав його.
Роман не знав, як розповісти Олесі. Він чув, як у сусідній кімнаті батьки сваряться.
– Раїсо, як ти могла? У твоєму віці? – Федір ходив по кімнаті, не знаходячи собі місця.
– Федя, пробач! Я не знаю, як це сталося.
– Не знаєш? Та ще й із хлопцем доньки? Розуму незбагненно!
– Олеся! – схвильовано сказала Рая.
Федір почув, як дочка зайшла до квартири.
– Я що сьогодні, остання прийшла, – Олеся побачила в коридорі взуття Романа, батька і матері.
Вона пішла на кухню із пакетами.
– Олеся, збирайтеся. Ви переїжджаєте, – холодно сказав Федір, увійшовши до кухні.
– Що? Куди? В іншу кімнату? – Дівчина не розуміла, що відбувається.
– Ні. Ви з Ромою житимете окремо.
– Поясни мені, що трапилося?
– Твій Роман ледар. Працювати я з ним разом не хочу, і жити ми не будемо разом.
– Романе, ти вдома? – Олеся пішла до їхньої кімнати.
Роман стояв біля шафи, в яку тільки недавно вони розклали речі. Він без розбору кидав речі у сумки.
– Романе, що трапилося?
– Олесю, ми сильно посварилися з твоїм батьком. Я не зможу жити в цьому будинку.
– Це на роботі?
– Так, – сухо відповів хлопець.
Роману та Олесі довелося повернутися на орендовану квартиру. Олеся не дзвонила батькам, після цієї сварки вона просто не могла спілкуватися з ними.
Федір і Раїса зам’яли цей конфлікт і продовжували жити, наче нічого не сталося. Спали вони тепер у різних кімнатах, але крім них і Романа більше ніхто не знав про цю ганебну історію.
За тиждень у батьків Олесі мала відбутися річниця, тридцять років спільного життя. На свято мали приїхати родичі та колеги. Федір та Раїса досі розмовляли крізь зуби, але скасовувати свято не збиралися. Як вони могли пояснити їм, що сталося у їхній ідеальній щасливій родині?
– Романе, я вважаю, що нам треба привітати батьків, – сказала Олеся Роману.
– Як хочеш. Тільки без мене, – холодно сказав Роман.
– Романе, у батька просто тяжкий характер. Він вже охолонув, і все забув.
– Він забув? Та я через цю… – Роман зупинився, – тобто я через нього бізнес продав. Я залишився без усього. Та пішли вони!
– Романе, мама ні в чому не винна. Вони хотіли якнайкраще, щоб ми разом жили.
– Олесю, я не хочу їх бачити. Давай ти просто сходиш і привітаєш їх сама? А я в цей час шукаю роботу, добре? – роздратовано сказав він.
– Це ж сімейне свято. Усі родичі будуть.
– Олесю, я не хочу бути частиною цього цирку!
– Цирку? Романе, це взагалі моя сім’я… – ображено сказала Олеся.
– Олесю, я до останнього не хотів тобі говорити…
– Що? – Насторожилася дівчина.
– Знаєш, через що насправді батько виставив нас із дому? Твоя мати прийшла до нас у кімнату і почала мене цілувати, в цей момент батько увійшов до кімнати і побачив усе!
– Ні ні! – Олеся заплакала.
– Запитай своїх батьків. Я ні в чому не винний. Я не очікував такого…
– Романе, вибач, – сказала вона і обняла хлопця.
– Олеся, давай забудемо все це.
– Романе, я знаю, що ти ні в чому не винен, тож і батько тебе не чіпав. Мати зраджувала батькові, скільки я пам’ятаю. Він просто сварив її, потім прощав і через якийсь час усе повторювалося.
– Чому ж вони не розлучалися? – здивувався він.
– Батько її справді любить, а мати… Не знаю… Просто для них важливо створювати видимість щастя. Щоб усі знали, що у них все краще, ніж в інших. Усі розлучаються, а вони стільки років у нібито щасливому шлюбі.
– Олесю, я переживав, що ти звинувачуватимеш мене.
– Ні, Романе. Я люблю тебе. Я хочу, щоб у нас все було по-справжньому не як у них.
Через півроку Олеся та Роман одружилися. Вони жили на орендованій квартирі, і з батьками не спілкувалися. Роман взяв кредит та відкрив свою невелику кав’ярню. Дохід від бізнесу був невеликим, але парі цих грошей вистачало. Головне для них було будувати своє життя, ґрунтуючись на своїх почуттях, а не про те, що подумають про них інші.