– Прокидайся, Олечко! Ходімо я тобі гостинців принесла, – баба Галя поцілувала онучку. – Зараз підемо, купимо все тобі до школи. Твій дідусь Іван якраз отримав зарплату, сказав вибрати тобі все найкраще. Пішли вони з бабою Галею. Купили і зошити, і щоденник, і рюкзачок. Раптом у Олі задзвонив телефон. Баба Таня дзвонить. Обличчя баби Галі різко спохмурніло

Щоб хто не казав, але Олі з бабусями дуже пощастило. В неї їх дві і вона в них єдина внучечка, яку бабусі дуже люблять.

Раніше її просто любили, а цього року обоє бабусь вийшли на пенсію, у них з’явилося багато вільного часу і любити внучечку вони почали просто несамовито.

І так, саме несамовито, бо кожна з бабусь вважає себе кращою за іншу, у своїй турботі про Олечку.

Олі цього року виповнилося вісім років, вона вже в другому класі, дуже розумна і вчиться на відмінно. Але найважливіше те, що Оля знає про безмежну любов до себе обох бабусь і, що будь яке її побажання буде виконано.

Як тільки мама з татом пішли на роботу, одразу ж з’явилася баба Галя. Оля ще спала, бо ж літо, канікули і їй нікуди було поспішати. Вже як школа почнеться отоді не поспиш так звісно.

-Прокидайся, Олечко! Ходімо на кухню, я тобі гостинців принесла, – баба Галя поцілувала онучку.

-Почекай трошки, бабусю… Зараз, – сонно відповіла Оля.

Пройшло хвилин сорок і ось нарешті Оля прийшла на кухню і сіла за стіл.

Бабуся поставила на тарілці шоколадні цукерки, печиво, горнятко з какао і почала випитувати.

-Ну розповідай. Куди ходили вчора?

-Баба Таня, дід Іван і я їздили на каруселі. Там так чудово. Ми всюди побували, на всіх карусельках.

-О на маєш! А якби десь там загубилася, не дай боже?

-Бабусю, ну ти що! Я ж не маленька вже. Баба Таня дала мені спеціальний браслетик, щоб вони знали де я є.

-Ну добре Олечко, – насупилася баба Галя. Ми от зараз поп’ємо какао і підемо по магазинам пройдемося, купимо все, що тобі потрібно до школи. Твій дідусь Іван якраз отримав зарплату, так що сказав вибрати тобі все найкраще.

Пішли вони з бабою Галею. Купили все найкраще і зошити, і щоденник, і найкрасивіший рюкзачок.

Раптом у Олі задзвонив телефон. Баба Таня дзвонить.

-Внучечко, а ти де зараз? Я тут збиралася з тобою сходити купити все тобі до школи.

-Ми вже купили все, бабусю. Мені баба Галя купила все найкраще.

-Он як, – вже не так радісно сказала баба Таня.

В баби Галі, обличчя розтягнулося в задоволеній посмішці.

Раптом голос у телефоні знову став веселим:

-Олечко, а пам’ятаєш ти мені говорила про ляльку?

-Говорила, бабусю, – радісно запищала Оля в слухавку. Там такааа лялька, бабусю! Вона і говорити вміє навіть, і руками рухати!

-Ну то давай підемо купимо тобі, добре? Ідемо прямо зараз.

-Добре, бабусю. Пізніше до тебе подзвоню, – Оля поклала слухавку.

Вона хотіла сказати щось до баби Галі, та глянула на її похмуре лице і змовчала.

-І що та таке баба Таня цікаве розповідала?

-Вона купить мені ляльку. Та яка руками рухає і навіть розмовляє.

Оля подивилася на ще більш похмуре обличчя баби Галі і посміхнулася.

-А ти, бабусю купи мені дитячу косметику, будь ласка. Вона он там є в тому магазині.

-Звичайно, Олечко! Ходімо, – обличчя баби Галі знову стало радісним.

Додому вони повернулися вже по полудні. Купили і косметику і ще морозива сходили з’їли.

Разом з бабою Галею вирішили напекти млинців. Їм було дуже цікаво. Час пролетів непомітно.

З’їли по кілька штук і ще залишилися.

Нарешті прийшла з роботи мама. Скуштувала млинців.

-Ой які смачні!

З гордим виглядом баба Галя пояснила:

-А це все наша Олечка робила.

-Молодчинка, – похвалила мама. Я сьогодні тут на обстеження ходила, – звернулася вона до баби Галі. – Скоро мамо у тебе буде внук!

У баби Галі на очах з’явилися сльози.

Оля стояла і не могла зрозуміти про що це таке говорять дорослі.

-Мамо, а який ще внук буде?

-Олечко, у тебе скоро буде братик, – сказала мама.

-Мамо, я дуже хочу братика! А скільки ще чекати? – радісно розпитувала Оля.

-Скоро, доню, скоро, – мама погладила дівчинку по голові.

-Ну добре, буду я йти додому! – сказала баба Галя.

Тільки но вона пішла, як на порозі з’явилася рішуче налаштована баба Таня і серйозним тоном звернулася до невістки.

-Значить так, я Олю забираю. У нас є деякі справи завтра.

-Бабусю, ти знаєш, що у мене буде братик?!

Баба Таня зупинилася на місці.

-Оксано, що дійсно? – звернулася вона до невістки.

-Так! – відповіла мама Олі.

-А що ж ви нічого не кажете? А який вже термін?

-3 місяці вже.

-І ви оце стільки часу мовчали? Як це так?

-Ну так хотіла вам такий сюрприз ніби зробити…

-Боже! – заплакала баба Таня. – Та це ж яке щастя!

Повернувся з роботи батько Олечки, син баби Тані.

-А чого це ти мамо плачеш?

-Як це чого? Ти як міг матері до цього часу не розповісти, що внук скоро народиться?

Син посміхнувся:

-Ну те що буде хлопчик, ми також щойно дізналися.

-Добре, Олечко давай швиденько вдягайся! – сказала баба Таня. – Їдемо до дідуся.

Дід Іван дивився на усміхнену бабу Таню та Олю і не розумів, що трапилося.

-Ну кажіть вже! Що відбувається?

-У мене скоро буде братик, дідусю! – закричала Оля.

-Ого. Оце так новина! – дідусь обняв внучку.

-Ну тепер клопотів точно більше стане, Іване, – сказала баба Таня.

-Так це ж прекрасно, Таню. Клопоти, то якраз на добре, бо ви зі свахою внучку вже зовсім розбалували…

…Народився онук Михайлик і все змінилося. Бабусі вже і дзвонити почали одні одній частіше і говорити довше.

До Олечки уваги менше стало. Та вона розуміла все, хитала головою і зітхала:

-Ну от і все. Закінчилося дитинство…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.