Злата була єдиною та довгоочікуваною дитиною в сім’ї.
Дівчинка народилася рудоволосою, з ластовиннячком, яке весело розсипалося по ніжних щічках. Забираючи дружину з пологового, батько дівчинки сказав:
-Ух ти! Який скарб! Ми з мамою ніяк не могли тобі ім’я підібрати, а ти його з собою «принесла». Златою будеш?
У відповідь дівчинка тільки зморщила носик.
Минули роки. Дівчинка виросла розумною, доброю, чуйною дівчиною.
Настав час, коли до неї прийшло перше велике почуття. З цією новиною Злата одного разу і прийшла додому.
-Мамусю, здається, у мене проблема. Я закохалася у чоловіка своєї подруги. У нього гарні очі та рідкісне ім’я – Данило. Він дуже любить Поліну, а я його. Мамо, що робити?
-Насамперед, постарайся не наробити дурниць, – відповіла мудра жінка. – На чужому нещасті щастя не збудуєш. Дай хлопцю спокій. Це буде не просто, але ти маєш зрозуміти, він – не твоя доля.
Злата була згодна з матір’ю, але серцю не накажеш. Вона, як і раніше, спілкувалася з Поліною і була у неї в гостях. Щоразу, бачачи подругу поруч із коханим, вона дуже переживала. Вона намагалася не видати себе і нарікала на свою долю.
Поліна навіть і не здогадувалась, що відчуває її подруга. При кожній зустрічі вона розповідала, який чудовий у неї чоловік, яка вона щаслива у шлюбі.
-Златочко, уявляєш, Данило не дозволяє мені працювати. Каже, що я створена для кохання, – із захопленням хвалилася подруга. – Сам забезпечує нас обох. Одне погано – він дуже хоче дитину.
-А ти, – обережно запитала Злата.
-А я поки що не готова. Я ще надто молода, щоб ставати домогосподаркою з дитиною, – роздратовано відповіла Поліна.
Златі такі слова не не дуже сподобались.
Все змінилося в їхньому житті одного зимового вечора. Данило їхав машиною, а дорога була слизькою…
Отямився він у лікарні. З цього моменту життя хлопця докорінно змінилося. Попри зусилля тривалі процедури бажаних результатів не дали. Хлопець не вставав з ліжка.
Поліна привезла чоловіка додому. Три місяці вона доглядала його, а потім… Зникла. Просто вранці вийшла з дому і все. Протягом дня її номер телефону був поза зоною. Ближче до вечора Данило зателефонував тещі.
-Галино Петрівно, моя жінка не у вас, – схвильовано спитав він у слухавку.
-Вона поїхала в інше місто, – гордо відповіла теща, – Ти не чекай на неї. Не повернеться Поліна. Втомилася наша дівчинка. Не може жити з тобою. Звернися кудись, тобі допоможуть.
У слухавці запала тягуча тиша. Данило поклав телефон на коліна. Такої зради він явно не очікував.
У цей момент задзвонив телефон. То була Злата.
-Данило, привіт! Скажи, куди поділася моя подруга, – запитала вона. – Цілий день недоступна. У вас нічого не сталося?
-Сталося, – тихо відповів хлопець. – Вона мене залишила.
-Як!?
-Не знаю. Теща сказала, що дружина більше не повернеться.
-Я зараз приїду, – заявила Злата і помчала до коханого.
Залишити його одного в такому стані вона не могла.
Примчала на допомогу і… Залишилася поряд із ним.
Данило був дуже їй вдячний, але все ж дуже переживав і сумував. Спочатку Златі було нелегко, але вона все пройшла і поступово Данило «відтанув».
Минуло два роки. За цей час Данило оформив розлучення із Поліною.
Йому зробили за кордоном кілька процедур, які оплатили заможні батьки Злати.
Хлопець став на ноги і знову почав працювати програмістом у великій компанії.
Злата, як і раніше, його любила й у відповідь чекала заповітних слів, але Данило мовчав. Він давно зрозумів, що теж любить свою Златочку, але вирішив спочатку віддати борг, а потім зробити їй пропозицію.
Батьки грошей не взяли, пояснили це просто:
-Поруч із тобою наша дочка щаслива. Для нас це дорожче за будь-які гроші. Витрати їх краще на свій розсуд.
Фінансова свобода, нарешті, дозволила Данилові здійснити свою мрію:
-Злато, ти вийдеш за мене заміж? – якось запитав він.
Незважаючи на те, що вона так довго чекала цих слів, вони застали її зненацька.
-Таак, – задумливо простягла Злата і тут же радісно додала: Так, так, так!
Зіграти весілля вирішили у найкращому ресторані міста. Це було чудове свято двох люблячих сердець.
Гості вітали молодят, веселилися і нескінченно кричали – «Гірко»!
Новоспечене подружжя цілувалося і не помічало, що дівчина з іншої зали давно спостерігала за ними через відчинені двері.
То була Поліна. Вона повернулася до рідного міста, бо в чужому в неї нічого не склалося.
Дізналася, що Данило здоровий і вирішила вмовити хлопця почати все спочатку.
У тому, що це в неї вийде, вона не сумнівалася ні на мить. Адже він так любить її! Але виявилося – пізно. Занадто пізно…
Поліні було важко дивитися на щастя подруги та колишнього чоловіка.
Вона й не помічала від обурення, що її очі застилають непрошені сльози…
Але хто ж тепер їй винен? Вона зробила свій вибір…