Поліна була цілий тиждень у відрядженні в іншому місті. Робота була завершена і вона купила квиток на поїзд назад.
Вона подзвонила своєму коханому Сергійку, сказала, що скоро буде їхати і почала збиратися в дорогу додому.
За тиждень розлуки вона дуже скучила за чоловіком і зі щасливою усмішкою уявляла як приїде і обніме свого Сергійка.
Але доля вирішила наблизити щастя – начальник вирішив поїхати у якихось своїх справах раніше і запропонував Поліні місце у його машині. Звичайно що так було набагато швидше ніж їхати поїздом.
Поліна піднімалася сходами і уявляла як її Сергійко здивується і зрадіє.
Вона подзвонила у двері своєї квартири і почула клацання замка.
Поліна притулилася до стіни, розраховуючи посилити ефект сюрпризу і обійняти Сергійка, як тільки він вийде.
-Все, Сергійку, я побігла. Все було чудово! – “Цьом-цьом” почула Поліна. – Зустрічай свою бухгалтерку, але думай про мене! – “цьом-цьом”, “хі-хі, ха-ха”.
-Тебе забудеш! – І знову “цьом”.
З квартири вискочила Ритка, сусідка із верхнього поверху.
Вискочила і побачила Поліну.
-Це не те, що ти подумала… – приблизно в такому вигляді звучали виправдання коханців.
Поліна приїхала до старшої сестри Віри на останній електричці.
Собачки її зустріли радісним гавкотом, а Віра та її чоловік Віктор здивовано.
У Поліни нарешті з’явилися сльози і вона, плачучи, все розповіла родичам.
Віктор, після слів Поліни «мені життя не миле», розізлився:
-Ти оце перестань! Ти хрещена, а такі слова кажеш! Віро, веди-но ти її завтра до церкви!
У церкві думки Поліни металися в різні боки: то її накривала сумна безвихідь, то спокійна впевненість у майбутньому без Сергія.
До кінця служби Поліна змогла відсторонитися від неприємної реальності та заспокоїлася.
У церковному дворі Віра познайомила Поліну з односельчанкою Надею і залишила їх на деякий час, сказавши:
-От, Надійко, знайомся це моя сестра Поліна. Чоловік їй зраджує… От журиться…
-Дітки є? – запитала Надя. – Мене рідний чоловік залишив із дітьми: двоє старших його діти, а двоє наших спільних. П’ятим була вагітна. От так от…
Погорювала я, а потім подумала: а треба мені такий мужик у господарстві? Діти при мені – і це головне. А потім Федя з’явився у мене. Усіх діток моїх прийняв як рідних… А ось і мої йдуть!
До церковного двору входила дружня компанія на чолі з чоловіком. Чоловік, був щуплим і невисоким. П’ятеро дітлахів від хлопця років чотирнадцять до дівчинки років трьох йшли біля чоловіка.
-Ти, Полінко, зрозумій – такий мужик рано чи пізно тебе зрадить. А розпізнати це краще рано, ніж пізно. І ще, Полінко, повір мені – гідних мужиків більше, ніж отаких. – Надя з розкинутими руками попрямувала до своєї сім’ї, і вони всією дружною компанією вийшли з двору церкви.
Поліна з Вірою прийшли до будинку, де Віктор уже накрив стіл до обіду.
Поліна розповіла про знайомство з Надею, а Віктор сказав:
-Мда, жінки кохають, а отакі мужики цим користуються, – що він мав на увазі Поліна не зрозуміла.
Два вихідні дні Поліна провела у селі у Віри, вимкнувши телефон, але настав понеділок і треба їхати на роботу.
-Що ти вирішила? – запитала Поліну Віра.
-Я його не пробачатиму. Мені треба якось його з квартири попросити. Боюся, що почне вмовляти, і я піддамся. Та й куди він піде… Кімнату в гуртожитку він здав…
В ранковій електричці було людно, всі поспішали на роботу. Поліні пощастило – вона встигла зайняти місце біля вікна.
Поліна витягла з сумки журнал кросвордів і вирішила так скоротати час поїздки і відволіктися від гнітючих думок.
На питанні «англійський професійний футбольний клуб» Поліна задумалася, уперши кінчик ручки в рядок.
-Ліверпуль, – почула вона над вухом.
Поліна записала в кросворд:
-Підходить.
І потім повернула голову, щоб подивитися на свого помічника.
Молодий чоловік продовжував заглядати у кросворд.
-Вибачте, – сказав чоловік і відвернувся.
На якійсь станції чоловік вийшов.
Прямо з електрички Поліна вирушила на роботу, а після роботи, підходячи до під’їзду свого будинку, побачила машину Віктора. Віктор стояв поряд.
-Полінко, я чекаю тебе, мене Віра відправила. Сказала запитати тебе: тобі потрібна допомога? Якщо ні, я поїхав.
Поліна, яка весь день металася між «пробачити» і «виставити», раптом прийняла рішення і сказала:
-Потрібна допомога!
Віктор мовчки сидів на дивані, тоді як Поліна збирала Сергієві речі і розсовувала їх у сумки, а Сергійко метався по квартирі і не переставав говорити, виправдовуючи себе:
-Поліно, не вигадуй! Я тобі обіцяю, що більше не повториться такого. Ти зрозумій – чоловікам іноді таке хочеться… А вона сама прийшла… Вікторе! Ти ж мене розумієш? Скажи їй! З ким не буває?!
Віктор мовчав рівно до того часу, коли Сергійко сів на диван і верескливо крикнув:
-А ось не піду нікуди!
Таак, Поліна зрозуміла, що допомога Віктора була просто необхідна!
Вже в коридорі, визираючи з-за широчезної спини Віктора, Сергійко попросив:
-Речі поки нехай залишаться, куди я зараз із ними. А завтра ввечері заберу.
-Ні, – рішуче відповіла Поліна. – Або ти зараз зі всім ідеш, або Віктор понесе твої речі Ритці.
-Та ти що?! – обурився Сергійко. – У неї чоловік сьогодні з рейсу повернувся… – Сергійко сам соромився своїх слів і зніяковіло взявши сумки, вийшов.
Віктор зачинив за ним двері.
-У Ритки чоловік водій, – вирішила поінформувати Віктора Поліна, і з усмішкою додала: – Великий такий він!
Віктор поїхав, а Поліна залишилася одна зі своєю тугою.
Пропрацювавши якось тиждень Поліна на вихідні поїхала до Віри. У понеділок вона стояла на пероні, чекаючи потрібну електричку і побачила чоловіка, який дивився на неї і посміхався.
-Ліверпуль? – усміхнувшись у відповідь, запитала Поліна.
Олександр весь шлях до своєї станції сидів поруч із Поліною, і Поліна зрозуміла, що його близькість її приємно хвилює.
Олександр, перед тим як вийти на своїй станції, запитав несміливо:
-Поліна, можна я заїду за вами після роботи і ми б сходили кудись?
-На електричці заїдете? – весело без іронії запитала Поліна.
-Я ж до батьків приїжджав. А машину свою я сьогодні заберу із сервісу.
А через рік Віра радісно говорила чоловікові:
-Вітю, дзвонила Поліна. Завтра вони з Сашком приїдуть до нас. Вирішили вінчатися у нашій церкві!