Петро взяв телефон і відкрив фото, помилувався на свою кохану, і повернув телефон до сім’ї. – От вона. Красуня, правда? – І як давно ви знайомі? – запитав безсило Стас. – Пару місяців. Познайомились в парку. А ось дивіться, ще фото. Брат промовчав, підвівся і попрямував до матері. На всіх фото, які показував Петро, він був один. Ніякої дівчини там навіть поруч не було

-Так, на сьогодні я все закінчив, – бурмотів Петро, вимикаючи комп’ютер. На годиннику було рівно п’ять годин вечора. – Усім до побачення, я побіг, – сказав він і швидко встав зі столу.

-А ви помітили, наш колега, який раніше йшов пізніше за всіх, став іти першим? – сміючись запитала Людмила. – Мабуть, дівчину завів.

-Петя? Дівчину? Та нізащо не повірю, – відмахнувся Євген. – Я його не один рік знаю, на серйозні стосунки він не здатний. Памʼятаєте, що він на корпоративі заявив?

-На світі дуже багато красивих жінок, щоб вибирати одну і жити з нею все своє життя.

-Ну, чого ви? Що, людина не може закохатися? – заступилася за хлопця Людмила.

-Та я не знаю що має статися, щоб Петро одружився.

Петро, не знаючи, що став центром пліток, поспішав на довгоочікувану зустріч. Він чекав її цілий день, мріючи, що об’єкт його обожнювання мило усміхнеться і простягне руки для обіймів.

Найбільше хлопцеві не подобалося те, що Марина ніяк не давала йому номер телефону.

-Я не користуюсь телефонами, – якось винно розводила дівчина руками. – Мене техніка не любить, відразу ламається… Але я обов’язково чекатиму тебе в парку, що б не сталося!

І чекала ж! Незалежно від погоди чекала! Будь-якій людині це здалося б дивним, але тільки не по вуха закоханому хлопцеві.

У гості вона теж ішла досить неохоче, явно віддаючи перевагу прогулянкам на свіжому повітрі. Її було неможливо умовити навіть просто зайти в кафе, і познайомитись з друзями вона категорично відмовлялася.

Петро не хотів помічати всі ці дивацтва. Він біг на зустріч, з кожним днем із більшим і більшим бажанням.

-Не знав, що ти став любителем поодиноких прогулянок. І що ти віддаси перевагу їхньому спілкуванню з сім’єю, – докірливо сказав брат, ледь затягнувши Петра на ювілей їхнього родича. – Я тебе тиждень умовляв!

-У мене були справи, – огризнувся хлопець, поглядаючи на годинник.

Нехай сьогодні був вихідний, але ж Катя на нього чекає! А він навіть повідомити про свою затримку не може.

-Справи? – розлютився той, не впізнаючи в цьому хлопці свого молодшого братика. – Ходити парком? От які тепер у тебе справи? Я б зрозумів, якби там із дівчиною гуляв! Та я навіть слова не сказав би!

-Я й був там із дівчиною! З найкрасивішою і найчарівнішою дівчиною, яку тільки можна було б уявити! – розізлився Петро.

Він не хотів розповідати про свої стосунки, але якщо вже склалися такі обставини…

-І як твоя мрія виглядає? – якось дуже обережно поцікавився Стас, з тривогою дивлячись на хлопця.

-Словами неможливо описати цю красу, – мрійливо протягнув Петро, не помічаючи, як насторожено переглянулися батьки з братом. – У мене є фото! Воно, правда, не зовсім вдале… Просто Катя не любить фотографуватись! – на захист дівчини сказав він і поліз по телефон.

Він відкрив фото, кілька секунд помилувався своєму коханню, і знехотя повернув телефон до сім’ї.

-От вона. Красуня, правда?

-І як давно ви знайомі? – запитав безсило Стас.

-Пару місяців. Познайомились на пробіжці. Я потім вас познайомлю. А ось дивіться, ще фото…

Брат промовчав, підвівся і рішучим кроком попрямував до матері.

Вони щось обговорювали, тихо, майже пошепки, кидаючи при цьому дивні погляди на Петра.

Того вечора хлопець так і не потрапив до парку. На нього чекало інше місце, не таке приємне.

На всіх фотографіях, які гордо продемонстрував Петро, він був один. Жодної дівчини там навіть поруч не було…

-Відпустіть мене, – кричав хлопець. – Зі мною все добре! На мене чекає Катя!

-Де ж вона на вас чекає? – спокійно поцікавився літній чоловік у білому халаті, роблячи записи в блокноті.

-У парку!

-Так? Ви у цьому впевнені? – чоловік промовисто подивився у вікно. Надворі вирувала негода. Дощ лив стіною, блищала блискавка, вдалині гримів грім.

-Я впевнений, вона чекає на мене! – Петро поводився явно не добре, і чоловік кивнув своєму помічнику. Той дав пігулки.

-Ти не прийшов, – говорив в телефоні розчарований жіночий голос.

-Катя! Катрусю, вибач, – обрадуваний хлопець встав з ліжка, на якому провів останні десять годин. – Я хотів, але мене обманом сюди затягли і не випускають!

-Приходь в парк, – сказала дівчина.

Петро швидко вдягнувся і вибіг з приміщення.

Його ж чекає Катя. Треба поспішати.

А всі інші нехай заздрять…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.