Рита з Павлом жили з дитинства в одному будинку, тільки у різних під’їздах.
Дівчинка звикла, що Павлик завжди під боком. І в іграх у дворі, і по дорозі до школи. І в самій школі частенько забігав Павлик на перерві в клас Рити.
Павлик був молодший за Риту на два роки. Але зростом не відставав від неї, і тішився, коли їх вважали за однолітків.
Вони були навіть трохи схожі, і деякі вважали, що вони брат і сестра.
На канікулах Павлик сумував за Ритою, якщо вона виїжджала на місяць до бабусі в село. На подвір’ї було багато інших хлопців і дівчат, але Рита для Павла була особливою, не такою, як і всі.
Блакитноока дівчина підкорила його серце і не відпускала, навіть коли вони вже навчалися у старших класах.
І Павлик вже ревно стежив, як деякі хлопчики з їхньої школи небайдуже поглядають на Риту.
А Рита настільки звикла до Павлика, що вважала його прихильність лише багаторічною дружбою.
Павлик дуже переживав, коли у Рити з’явився перший хлопець Олексій – високий чорнобривий хлопчик із танцювального гуртка, куди ось уже другий рік ходила займатися Рита.
-Чого цей чорнявий тебе весь час після занять проводить? У друзі набивається? – ревниво питав Павлик.
-А тобі що? – сміялася Рита. – Він мій партнер по танцях. Гарний та здібний хлопець. Ти теж приходив би до нас займатися. Хлопців не вистачає.
-Ще чого, – хмурився Павлик. – Я буду танцювати там… А ти в танцювальному надовго? Може, кинеш? А то на подвір’ї тепер і посидіти нема з ким… Всі в навчанні… А з малечею не відведеш душі.
-Ні, Павлику. І тобі раджу на мене не чекати. Коли? Навчання, танцювальний, уроки…
-Ясно… – образився Павло. – Наша багаторічна дружба – коту під хвіст. Зазналася ти, чи що?
Рита махала йому рукою і йшла у під’їзд. А на вихідні йшла на побачення до свого Олексія.
Коли з Олексієм дружба зійшла нанівець, Павло питав Риту:
-Де наречений? Зник? До інших почав залицятися? Щось не видно кавалера.
-Ну ти даєш, Павлику, – відповіла Рита. – Олексій дружить тепер з Аліною. У них кохання з першого погляду, а мені він не дуже й подобався… Мені взагалі про це думати зарано.
Так Павлик дуже пережив кількох залицяльників Рити.
А коли закінчив школу і пішов у технікум, то йому вже було не до жартів.
Рита стала красунею. Вогненно-руде волосся, тонка талія і довгі стрункі ноги…
Якось Павлик не витерпів, і в момент, коли Рита одна сиділа на лавці біля будинку, прямо сказав їй:
-От поїду на заробітки, а ти тільки заміж не виходь. Зачекай на мене.
-Це що? Пропозиція руки і серця? – округлила очі Рита. – Ну, оригінально, нічого не скажеш. Ти ж мені друг дитинства, Павлику. Ми ж з тобою років із трьох на подвір’ї в одній пісочниці гралися.
-І що? – почервонів від хвилювання Павлик.
-А те, що друзі – це друзі. А кохання – це зовсім інше, розумієш? До того ж ти молодший за мене. І це також неправильно.
-Вічно ти все зіпсуєш. Все підрахуєш і зважиш, – розсердився Павлик і гримнувши дверима, пішов додому.
Він поїхав на заробітки, і цілий рік не міг бачити свою Риту. А вона навчалася в інституті і дізнавалася про Павлика з його повідомлень, які він не втомлювався писати і своїм батькам, і їй.
Майже в кожному повідомленні Павлик просив Риту почекати на нього, щоб «не псувати дружбу». Рита лише посміхалася до цього наївного прояву почуттів.
Вона переглядала повідомлення Павлика, іноді відповідала, іноді лінувалася писати.
Але все змінив візит Павлика. Хлопець дуже змужнів, став спортивнішим.
Риті навіть здалося, що він став вищим. А його палаючі очі видавали ту саму ніжну прихильність і радість.
-Тебе і не впізнати, треба ж, як ти змінився, – сказала вона йому під час зустрічі.
-І ти все красивіша і красивіша… – відповів Павло.
Вони провели разом кілька днів і Павлик наважився на поцілунок. Але Рита зі сміхом вивернулася. Але не забула цього хвилюючого тяжіння і міцних обіймів Павлика.
-Дивись, як Павлик твій змінився, мужиком став, – сказала Риті мама.
-Чого це він мій? – засміялася Рита.
-Та годі тобі. Усі бачать, як він на тебе дивиться. А ти все смієшся з нього. Придивилася б уважніше.
-Усі бачать… Ну, ось ще. Сама вирішу кого мені вибирати, – відвернулася Рита, не бажаючи продовжувати розмову.
А засмучений спочатку Павлик почав отримувати повідомлення від Рити дедалі частіше.
-Гарна дівка, не пропусти, – говорили хлопці.
-Аби тільки дочекалася, – відповів Павлик. – Навколо неї так і крутяться хлопці.
Коли Павлик повернувся додому, то одразу побіг до Рити.
Він зайшов до неї в кімнату і ахнув! На стільці стояла розкрита валіза, а Рита швидко збирала в неї речі…
-Ти що їдеш кудись? – тільки й запитав Павлик.
Він не розумів, що відбувається.
-До останнього думала і сподівалася, що мене направлять сюди, мама клопотала. Але не вийшло. Тепер треба їхати в іншу область, в райцентр. За двісті кілометрів, на два роки… – з сумом відповіла Рита.
Вони обнялися і стояли так, наче гріли одне одного своїм теплом.
Павлик, боячись навіть дихати, щоб не розняти обійми, погладив волосся Рити:
-Золотоволоска моя. І я з тобою поїду. Хоч на край світу.
-Ти ж збирався влаштовуватися на наш завод… – почала Рита.
-А тепер поїду з тобою. Нам не можна порізно, – одразу відповів їй Павло. – І я тебе нікому не віддам, ти ж знаєш.
-Ти навіть не спитаєш, куди ми поїдемо? – здивувалася Рита.
-Ні. Мені все одно. Аби з тобою. Я люблю тебе, і ми будемо разом…
Рита мовчала.
-Я тебе не кваплю, – з сумом сказав їй Павло. – Я чекатиму твого рішення, скільки ти скажеш.
Він замовк і з ніжністю поцілував її руку.
Але Рита не забарилася. Вона притягла його обличчя до себе і припала до його губ.
З того часу Павло та Рита були разом. Вони одружилися, отримали квартиру на новому місці як молоді спеціалісти, та пропрацювали у містечку кілька перших щасливих років їхнього сімейного життя.
Повернулися на батьківщину лише тоді, коли батьки почали просити про це. Дуже вже сумували за онуками. Дві чарівні рудоволосі дівчинки були окрасою сім’ї.
Рита часто чула від подруг про свого Павла:
-Ну, і чоловік тобі дістався хороший. Тільки позаздрити можна. І роботящий, і дбайливий батько, а вже любить тебе, по очах видно, як хлопчисько…
-Це в нього з дитинства, – усміхалася Рита. – І я його люблю. Тільки не одразу розгледіла, що переді мною справжній чоловік… А тепер рада і долі дякую за наше щастя. Ось тобі і друг дитинства…