Павло Сергійович не любив змін. Пенсіонер уже звик до спокійного розміреного життя. Він жив зі своєю дружиною Ніною Олексіївною у мирі та злагоді ось уже п’ятдесят років, мав двох синів та трьох онуків.
Ніна Олексіївна, тиха, скромна жінка, як любляча дружина старанно доглядала чоловіка, утримувала квартиру в чистоті і виходила з Павлом Сергійовичем на прогулянки у сквер.
– Мамо, тату, ми хочемо вам подарунок зробити на ювілей весілля, – якось заявили сини. – Оскільки, як ви самі кажете, нічого вам із речей не треба, то ми хочемо зробити ремонт у вашій ванній.
Павло Сергійович насупився.
– Та навіщо? Там і так наче поки непогано… – почав він.
– Наче… – повторив старший син Сашко. – Старезна сантехніка, плитці років сорок, не менше. Час міняти, тату.
Павло Сергійович заперечливо похитав головою.
– Стара, але що їй стане? Вона ще років двадцять простоїть. На наш час вистачить, чого бруд розводити, не треба нам… – він глянув на дружину, шукаючи підтримки.
Ніна Олексіївна знизала плечима і зітхнула. Вона розуміла, що складно вмовити чоловіка на зміни. І Павло Сергійович категорично відкинув пропозицію синів.
Минуло трохи часу, близько місяця. Ніна Олексіївна вмовила чоловіка поїхати на відпочинок у санаторій.
Павло Сергійович нізащо не поїхав би далеко, але санаторій був неподалік їхнього міста. Можна сказати, місцевий.
– Поїхали, Павлику, здоров’ям треба займатися, і я хоч від кухні відпочину, – сказала вона.
Але подорож мала і другий сенс. Діти змовилися з матір’ю відвезти Павла Сергійовича з дому, щоб потай від нього все ж таки відремонтувати ванну кімнату.
– Ох, не знаю, як батько сприйме ваш подарунок… – турбувалася жінка.
– Нічого, сприйме добре, коли побачить усе нове та гарне, мамо. Поставимо перед фактом, – сказав Сашко.
Батьки поїхали в санаторій, а сини тим часом найняли двох майстрів і почали демонтувати стару плитку і сантехніку.
У квартирі стояв шум, було чимало винесено бруду, але ремонт просувався за наміченим графіком.
А через тиждень Павло Сергійович, чи то скучив за домом, чи відчув щось недобре, але раптом зазбирався їхати додому.
– Що тобі тут не сидиться? Навіщо тобі додому навідуватись? – відмовляла чоловіка Ніна.
– Та ось свої старі кеди хочу взяти. Звик я до них, зручніше гуляти буде. Я туди й назад, тут автобусом за пів години доїду, заразом гляну, як там удома, – говорив Павло Сергійович.
Він набрав номер телефону Сашка і попередив, що приїде.
– Синку, ти сьогодні можеш не їхати до нас на квартиру, я сам приїду по кеди і заразом квіти поллю, – сказав він.
Сашко намагався відмовити батька приїжджати, посилаючись на те, що Павлу Сергійовичу треба відпочивати і не турбуватися ні про що. Але чим більше він умовляв батька не приїжджати, тим наполегливішим був Павло Сергійович.
Тоді Сашко здався.
– Слухай, тату, тут таке діло. У мене до тебе прохання. Ти тільки не кажи мамі, щоб вона нічого поки не знала.
– Що таке? – захвилювався Павло Сергійович.
– Розумієш, ми таки вирішили зробити ремонт, але боїмося сказати матері, нехай їй буде це сюрпризом. Адже прибирає вона, чистоту робить. А нову сантехніку і плитку їй легше і радісніше мити, аніж стару, що поруділа від води… Гаразд?
Батько кілька секунд мовчав, потім видихнув і спитав:
– Думаєш, не казати? Ну, так… Так. Я приїду…
Побачивши ремонт ванної, спостерігаючи за роботою майстрів, Павло Сергійович трохи заспокоївся.
Світло-бежева, під мармур, плитка блищала. Біла нова ванна, унітаз і умивальник сяяли. Все було настільки сучасним та якісним, що не повертався язик щось сказати проти своїх синів.
– Та-ак … – пробурмотів Павло Сергійович. – Краса … Оце мати здивується …
– Поки говорити їй не треба, – попередив син. – Якось треба підготувати.
Батько кивнув і поїхав у санаторій, забувши про свої кеди…
…Минув день, другий, третій. Ніна Олексіївна бачила, що чоловік часто про щось думає і хитро на неї поглядає.
– Як там удома, Павлику? – зважилася спитати вона. – Все гаразд?
Павло Сергійович кивнув і замовк. Але трохи помʼявшись, він раптом сказав:
– Знаєш, Ніно… Скажу тобі дещо… Тільки ти мене не видавай.
– Що трапилося? – Ніна Олексіївна подивилася на чоловіка.
– Ти тільки не хвилюйся, Ніночко. Але наші хлопчики таки затіяли ремонт…
– Ремонт? Де? – Ніна Олексіївна округлила очі, ледве стримуючи посмішку.
– Та у ванній. Не хвилюйся. Найстрашніше вже позаду. Стару плитку винесли і вже поклали нову.
– Нову? Якого кольору? – тут Ніна Олексіївна вже не приховувала цікавості.
Вона справді не знала в якій кольоровій гамі буде оновлена ванна кімната.
Павло Сергійович, як міг розповів їй, що бачив удома.
– І це ще не все. І стелю зі світильниками оновлять, і навіть дзеркало буде новим.
– Ох, – зітхнула Ніна Олексіївна. – Ну раз це вже відбулося, то треба прийняти з вдячністю. Адже так, Павлику? Вперті наші хлопці, всі в тебе! Все ж таки зробили ремонт. От хитруни!
– Може, вперті й у мене, а хитрі в тебе. Це точно! – засміявся Павло Сергійович. – Але ти пам’ятай – вдай, що це для тебе сюрприз. Зрозуміла? І мене не видавай.
– Хороші у нас з тобою хлопці… – Ніна Олексіївна обійняла чоловіка. – І ти в мене хороший, Павлику…
А ремонт справді всім сподобався!
– Головне, що ми всього цього виносу старого і бруду не бачили, і як у казку потрапили! – хвалили синів батьки. – Дякуємо вам, хлопці…
А сини стояли радісні. Їм було дуже приємно зробити подарунок своїм улюбленим батькам…