Ольга любила свого чоловіка Миколу. Дуже любила. А він її любив колись! Хоча запевняв, що й тепер любить…
Хіба ж так люблять?! Якби любив, то справа до розлучення у них навряд чи дійшла б…
Вони вийшли з будівлі суду, де щойно, без особливих проблем, було припинено їхній шлюб.
Дітей у них не було, майнових претензій один до одного теж не було. Микола залишився у своїй квартирі, а Ольга залишила собі машину. От і все…
Молоді, вродливі, вони намагалися не подавати виду, що щось трапилося…
-Який чудовий день! – сказав Микола. – Сонечко світить, все цвіте й радіє весні. А в день нашого весілля лив проливний дощ. Ти пам’ятаєш? Твоя мама сказала, що це хороша прикмета, життя буде щасливим і благополучним…
Микола постарався посміхнутися.
-Моя мама помилилася, – відповіла Ольга.
А потім спитала:
-Тебе підвезти? Тобі треба придбати машину у кредит.
-Візьму. Може, допоможеш вибрати? – відповів тепер уже колишній чоловік.
-Не допоможу. Обходься якось самотужки без своєї нікчемної дружини. Прощавай, – і Ольга, щоб не розплакатися, майже побігла до машини…
…Колись вони були гарною та щасливою парою. Спочатку все в них було чудово. Подруги заздрили Ользі. Їхнє життя не псували жодні проблеми. Квартиру Миколі батьки давно купили. Робота і в нього, і в неї була добре оплачувана. Матеріальних труднощів немає.
Років зо два молоді вирішили пожити для себе.
Подорожувати, створити запас міцності у разі появи дітей.
Вони все продумали та розпланували заздалегідь.
Але минули два роки, а потім і три, а дитини все не було…
Ольга захвилювалась. Микола дивувався. У друга було вже два хлопці, а в них ніяк не виходило.
Вони пройшли всі обстеження, навіть неодноразово й у різних місцях. Ледь потрапили до відомого професора.
Усі фахівці в один голос заявили, що вони здорові і можуть мати дітей.
Остання лікарка порадила їм набратися терпіння, не марнувати часу й грошей на обстеження.
У Ольги з’явилася надія. Микола підтримував її всіма силами. Вони вираховували дні, дотримувалися спеціальних вправ, навіть їздили в монастир, та все було марно…
Спочатку зрідка, а потім все частіше й частіше вони стали сваритися. Кожен вважав винним іншого…
Ольга запропонувала взяти на виховання дитину, але Микола не погоджувався. Він хотів тільки свою!
Після чергової негарної та гучної сварки вони вирішили розлучитися. Саме тоді Микола сказав, що Ольга недолуга, нездатна виконати функцію з продовження роду…
Ольга неймовірно образилась і подала на розлучення.
-Я відпускаю тебе на всі чотири боки! – заявила вона. – Можливо, ми з тобою на якомусь ментальному рівні не підходимо один одному. Ти зустрінеш іншу, й у вас з’являться діти. Може я зможу народити від іншого чоловіка!
Вона переїхала до батьків. У глибині душі вона сподівалася, що Микола кинеться за нею, вмовить повернутися… Але він, як їй здалося, навіть з полегшенням прийняв її пропозицію.
І ось розлучення відбулося. Відтепер вони чужі люди…
Час летить по Землі дуже швидко. Літо змінила похмура сіра осінь. Настала зима, теж якась блякла й невтішна…
Для Ольги всі дні без Миколи перетворилися на низку сірих буднів без світла та радості. Вона ще ж любила його! А він не з’являвся і не дзвонив…
-Може вже й іншу знайшов, – з тугою думала жінка. – У мужиків це швидко виходить!
Наближалося Різдво. Ольгу запрошували до себе подруги, але вона відмовилася.
-Навіщо кудись іти з таким похмурим обличчям? – думала вона. – Свято людям псувати?!
…І ось настало Різдво. Ольга з матірʼю приготували смачну вечерю.
Вони трохи посиділи в сімейному колі, й батьки пішли в гості до знайомих. Ольга залишилася сама…
Вона взяла тарілку з цукерками і зручно вмостилася на дивані перед телевізором.
Ольга вже ледь не задрімала, як раптом у двері подзвонили.
-Господи, – аж стрепенулась вона. – Хтось мабуть дверима помилився.
Ольга відкрила двері й оторопіла від несподіванки.
На порозі стояв Микола!
-Я хочу привітати тебе зі святом, – весело сказав він. – Я, взагалі то, по тебе приїхав. Мені погано без тебе. Я намагався навчитися жити сам, та не вийшло!
Наше безглузде розлучення було помилкою! Ми житимемо без дітей. Я згоден жити без дітей, а без тебе – ні!
…Незадовго до наступного Різдва Ольга вдруге вийшла заміж за свого першого чоловіка.
Наречена була у вільній сукні для вагітних… А через два місяці у них народилися двійнятка – Оленка й Максимчик.
-Ти в мене чоловік на всі часи й іншого не буде! – сказала йому Ольга, коли він забирав її з малечею з пологового будинку.
Їхня любов витримала випробування розлукою, і Всесвіт вирішив, що вони гідні свого щастя!