Ольга поверталася з лікарні мовчки…
До цього ще була якась надія, але сьогодні висновки лікарів пролунали, як вирок…
Їй самій це було дуже знайоме. Рік тому вона вже пережила те саме.
Припущення, потім аналізи, потім такі ж невтішні слова, які рік тому чула Ольга.
Вона так задумалася, що не одразу зрозуміла, до кого звернено цей вигук?
– Діно! Діно, це ти?! Невже?! – почула Ольга і озирнулася.
За ними біг незнайомий незграбний хлопець, смішно перестрибуючи через калюжі.
Ольга застигла від несподіванки. Вона дивилась на хлопця й не розуміла, що відбувається.
Почувши його голос Жужа раптом зупинилася, сіла на асфальт і заскавчала, безпорадно дивлячись то на молодого чоловіка, то на Ольгу.
– Вибачте, це ваша собачка? – голос у хлопця був схвильований.
Він дивився Ользі прямо в очі і його переживання тут же передалася їй.
– Звичайно моя, це Жужа, мій найвірніший улюблений песик, майже подруга, а що? – Ольга інтуїтивно притиснула до себе собачку – що за дивний тип?
Але Жужа схоже зовсім не хвилювалася, а навіть навпаки, здається, вона була рада цьому незнайомцю.
Жужа махала хвостом і швидко поглядала то на Ольгу, то на незнайомця.
І тихо, але нетерпляче, гавкала.
Цьому Ольга навіть зраділа, адже всі останні дні її собачці було зовсім недобре!
Незнайомець присів перед собачкою навпочіпки і поплескав Жужу по спинці.
– Діно, Діночко, ти впізнала мене? Це ж я, Роман, твій Ромчик, ти пам’ятаєш мене? Я тебе шукав скрізь, і я не зраджував тебе, ти не думай, Диночко! Я дуже переживав тоді, раптом дивлюся, а тебе нема!
Я туди, сюди – немає моєї Діни, ти віриш мені? Не ображайся, вибач!
Голос хлопця здригнувся. Він упіймав на собі здивований погляд Ольги,
– Ви пробачте, мене Роман звуть, а це Дінка, моя собачка. Більше року тому я їхав парком на велосипеді, а Діна за мною бігла, ми з нею щодня так гуляли. Я обернувся, а її нема! Кликав, шукав її, але так і не знайшов. Почепив всюди оголошення, що зник песик, але все марно. І раптом вона! Діно, ти мене чуєш? Я шукав тебе, я сподівався!
Ольга недовірливо дивилася на Романа. Жужу вона знайшла в канавці біля свого будинку саме більше року тому.
У неї була проблема з лапкою. Назвала вона її Жужа за те, що вона не скавчала, а якось бурчала зі звуком «ж-ж-ж, ж-ж-ж».
Але тут Жужа підвела голову, наче осмислила сказане Романом, і нарешті повірила йому.
Поклала йому лапки на плечі і лизнула його в ніс. Роман радісно обійняв її,
– Вибачила, згадала! Ви бачите, вона впізнала мене, Діно, Діночко, я знайшов тебе!
Але собачка позадкувала і притулився до ноги Ольги.
– Вибачила, але господинею тепер вас вважає, дякую вам, Діна людей відчуває, видно дуже вас полюбила. Вибачте, я не спитав, як вас звуть? Ольга? А ви дозволите вас провести й іноді відвідувати Діну? Точніше тепер уже напевно Жужу… Це ім’я їй теж дуже личить…
Ольга не заперечувала, тим більше, що в його бажанні провести їх з Жужею неможливо було побачити будь-який підступний задум.
Та й сам Роман справив на Ольгу приємне враження. Вони йшли і говорили про погоду, що літо дивне, вдень спека, а вночі холодно.
Хоча, зрештою, так уже бувало. І про те, що Жужа дуже любить курочку. І ще про всілякі нісенітниці…
А потім Ольга раптом сказала Роману про те, що турбувало її всі останні дні,
– Романе, адже ми йдемо з Жужею з ветклініки. Я не знаю, що робити, вона дуже слаба. Ми отримали сьогодні аналізи, сказали, що пізно вже… – Ольга відвернулася і тихо заплакала.
Незручно, поряд зовсім чужа людина, але він теж любив і любить цю собачку. Крім нього її точно ніхто не зрозуміє.
Роман обережно торкнувся Ольга за руку,
– Не плач, я відчуваю, що вона житиме, точно кажу. Ну не може так бути, що я знайшов її, а вона піде, ні, Ольго, ні! Все добре буде, я точно знаю!
Ольга витерла сльози. Для неї Жужа була не просто собачка.
Ніхто не знав, що тоді, рік із лишком тому, коли вона знайшла Жужу в канавці, Ольга теж мала такі самі висновки лікарів.
Майже те саме, як зараз у Жужі.
Ольга тоді ледве трималася, а тут собачка з лапкою пошкодженою. Поки її виходила навіть відволіклася на якийсь час від свого лиха.
А Жужа швидко одужувала, ласкава стала, лягала на дивані поруч з Ольгою, і кректала, зітхала, лапками Ольгу обіймала, руки їй лизала. А очі такі вдячні!
А потім сталося щось дивне. У Ольги раптом аналізи стали кращими, стали дивитися – а нічого немає! Зовсім немає, ніби й не було!
Лікарі здивовано тільки руками розводили, навіть злякалися, що може переплутали, може, це були чужі результати і хтось інший у небезпеці?
Перевірили ще раз – ні, її дані, ну що за дива!? Ольга ж одразу зрозуміла – це Жужа! Це вона так була вдячна, що вилікувала її.
А як це собачка змогла зробити – це тільки одному Господу Богу відомо.
І раптом через рік у Жужі отаке майже, як в Ольги було тоді…
Видно взяла на себе… Від цієї думки в Ольги тільки сльози лилися від безвиході. Зрозуміло, що нічим не допомогти…
Роман приходив майже щодня і вони з Жужею та Ольгою разом гуляли у парку. Жужа швидко втомлювалася, але дивилася на Романа та Ольгу так, наче хотіла бути з ними разом ще.
І вони йшли пити чай до Ольги, Роман купував смачненьке до чаю і щось Жужі. Але вона нічого не хотіла. Жужа просто лягала на підлогу між ними, намагаючись торкатися лапками і Романа, і Ольги. Мов хотіла зв’язати їх, з’єднати назавжди…
А вони й так уже дивилися один на одного закохано, на радість Жужі.
Коли Ольга простягала Романові чашку з чаєм, він намагався ненароком торкнутися її руки.
Вона бентежилася, але серце її починало тріпотіти і її було то жарко, то холодно.
Жужа ніби відчувала і вбирала всі ці потужні енергії кохання, що так і іскрили між її господарями і проходили через їх собачку.
А якось Роман поцілував Ольгу. Вона зніяковіла,
– Жужо, йдемо гуляти, давай проведемо Романа?
Вони вийшли, тримаючись за руки.
– Дивись, дивись, як вона швидко побігла! – здивувався, дивлячись на Жужу, Роман.
А собачка бігала навколо них, як цуценятко. Присідали на задні лапки, запрошуючи гратися, тікала, потім бігла назад і стрибала на руки то Роману, то Ользі, висловлюючи неймовірну радість.
З цього дня до Жужі повернувся апетит, а похід у ветеринарку вразив Ольгу – Жужа здорова!
Це було повторення чудесного зцілення, та й далі почалася світла, радісна смуга в їхньому житті.
Роман та Ольга одружилися.
А Жужа була така щаслива, що мабуть вирішила пожити ще трохи на цьому світі.
Може дочекатися маленьких діточок Романа та Ольги, щоб з ними погратися, або просто погрітися біля багаття кохання своїх обожнюваних господарів – Романа та Ольги.
Та й Бог знає, що там у голові у наших вірних та відданих хвостатих друзів.
Зрозуміло одне – кохання може творити справжні чудеса…