Ольга повернулася додому. Жінка зайшла в квартиру і ахнула. Брудні сліди в квартирі тяглися в кімнату від самого порога. Віктор спав на дивані. – Це ж як треба було загуляти, щоб навіть взуття не зняти? – подумала Ольга. Жінка прибрала в кімнаті і взялася за вечерю. Віктор прокинувся ближче вечора і прийшов на кухню до дружини. – Оля, сядь будь-ласка, нам треба з тобою поговорити. Ти все одно дізнаєшся, мовчати і брехати немає жодного сенсу, – раптом сказав Віктор

– До вечора, – попрощалась Ольга з чоловіком.

– Бувай, – Віктор ніжно поцілував дружину в щоку. 

Лише рік тому вони познайомилися, місяць як офіційно оформили свої стосунки. Та пора коли своїми почуттями не надихаєшся, коли думки про те, кого любиш, займають абсолютно весь простір усередині тебе.

Ольга вискочила заміж за Віктора о дев’ятнадцять. За величезним коханням на все життя. Адже саме так усім здається у дев’ятнадцять років. З Віктором вона познайомилася на роботі. Вдень працювала, увечері навчалася в інституті на вечірньому. Ольга працювала у чоловічому колективі, Віктор виділявся спокоєм, урівноваженістю, готовністю завжди допомогти і підказати, і певною мірою загальними інтересами. 

Віктор був старший за Ольгу на дванадцять років. Коли вони тільки познайомилися, у нього закінчувався процес розлучення з першою дружиною. Ділити їм крім машини не було чого, тому Віктор, щоб залишити авто собі, а не продавати зайняв у всього колективу грошей на компенсацію частки колишній дружині. Дітей вони нажити не встигли.

Оля дуже потоваришувала зі свекрухою. Активна, товариська, яка у свої шістдесят сім захоплювалася танцями та йогою, знала де і які виставки проходять, з Ганною Валеріївною можна було говорити годинами. Ще у Віктора був старший брат, у якого вже була своя сім’я та діти, якого ніколи й ніхто не бачив. Вічні відрядження, поїздки та перевірки, за рік він забігав у гості лише кілька разів.

Ольга переїхала від батьків до чоловіка. Вдень разом на роботу, ввечері Віктор довозив її до інституту, потім забирав. Люблячий чоловік, добродушна свекруха, стабільна робота, молодість, здоров’я, відсутність боргів. Життя Ольги було схоже на казку про принцесу, яка зустріла прекрасного принца, переїхала жити до нього в замок, а далі довго і щасливо. 

На річницю весілля “принц” подарував Ользі власну машину, а ближче до закінчення інституту, Ольга почали говорити про дітей. Ганна Валеріївна ідею дуже підтримувала, готова була і сидіти з онуками та в сад водити та уроки вчити. Внуків старшого сина вона практично не бачила, жили вони не близько, і там була інша, така ж бабуся, що допомагає. 

А потім… сталося життя.

– Ти на корпоратив підеш? – запитав Віктор у дружини.

– А ти? – питанням на питання відповіла Ольга.

– Так незнаю. Начебто і кличуть всіх, і збираються. А з іншого боку.. все буде як завжди: наберуться всі, посваряться, зранку ніхто нічого не згадає. І вдома робити нічого. Одним словом незнаю, шо роботи, – відповів чоловік.

– Вітя, йди. Я до мами з’їздити хотіла. Якщо ти підеш я до неї з ночівлею, приїду вже завтра, – поясила Ольга.

– Ну добре. Піду, – Віктор обійняв дружину. 

Увечері Ольга бігом після роботи побігла на заміську електричку і поїхала в село до мами. 

Віктор, з багатьма колегами, вирушив у кафе.

З мамою до пізна пили чай, стільки хотілося поговорити, стільки розповісти. Віктору кілька разів дзвонила, він не брав слухавку. На повідомлення не відповідав. Ну значить святкує… Ольга вирішила не дошкуляти чоловікові.

***

Брудні сліди в квартирі тяглися в кімнату від самого порога і вели до дивану у вітальні. Віктор спав у куртці. 

– Це ж як треба було загуляти, щоб навіть взуття в коридорі не зняти? – подумала Ольга.

Ольга протерла підлогу, зняла з чоловіка взуття. Увімкнула фільм на комп’ютері. Скоро мала повернутися Ганна Валеріївна, по хорошому і куртку б з нього зняти, але як перевернути щось більше за себе? Ольга вирішила, що куртка це зайве. Нехай спить так.

Віктор прокинувся після обіду, довго зітхав і нічого не говорив. Майже годину просидів у ванній. Знову ліг спати. На всі питання Ольги відповідав тільки так або ні. До понеділка начебто відійшов, разом поїхали на роботу. Віктор, як і раніше, багато мовчав, мабуть соромно було, за таке своє гуляння, раніше за ним ніколи такого Оля не помічала.

Будні затягли. Домашні справи, якісь турботи, робота. Та й Віктор, здається, ожив, все повернулося до колишнього ритму життя.

У понеділок Ольга без стуку зайшла до кабінету Віктор. Передали звітність за тиждень. Просили передати. У кабінеті сиділа його секретар, Олена про щось емоційно розповідала. Побачивши Ольгу моментально замовкла.

-Щось трапилося? Ти якось дивно виглядаєш, – Оля підійшла до чоловіка.

-Ні, Оля, вибач, будь ласка, розмова дуже важлива. Давай пізніше? – відмахнувся чоловік.

Почуття тривоги чомусь не проходило. Що могло статися? Відрядження? Чи когось звільнили?

Розмова, про яку Ольга не могла і здогадуватися, відбулася ввечері.

– Оля, сядь, будь ласка, нам треба з тобою поговорити. Я… Я не знаю, з чого почати навіть. Ти все одно дізнаєшся, мовчати зараз і брехати немає жодного сенсу, – раптом сказав Віктор.

– Ти про що? – здивувалася Ольга.

– Олена вагітна, ти пам’ятаєш той корпоратив, – почав чоловік.

Ольга навіть не хотіла слухати далі. Схопила по дорозі сумку та куртку, швидко засунула ноги в кросівки. Добре, що Ганна Валеріївна пішла в магазин, не треба було нічого пояснювати. Віктор щось казав їй услід, намагався взяти за руки. Вона нічого не чула. 

Ольга поїхала до мами.

Всі речі Ольги з квартири, забрав чоловік її старшої сестри. Розвели у ЗАГСі, без суду . Машину вона повернула колишньому чоловікові, не хотіла залишати в себе хоч щось.

На роботі звільнилася. Ходити туди, чути шепіт за спиною, тим більше розуміти, що кожну хвилину можеш зіткнутися з колишнім або його новою пасією не було жодного бажання.

Ольга з’їздила на місяць до моря. Час та гроші в неї були. Після повернення влаштувалася на нову роботу і почала життя з нової чистої сторінки.

Ганна Валеріївна часто дзвонила, вони продовжували добре спілкуватися. Тема її «недолугого сина» була під забороною. Поздоровляли один одного зі святами, Ольга відправляла з кур’єром невеликі подарунки до нового року та дня народження. З випадково упущених фраз вона знала що Віктора перевели в інше місто, мабуть попросився сам, або нова дружина наполягла, оскільки була звідти родом. У всякому разі, з Києва вони поїхали. Також знала, що у Ганни Валеріївни народився онук, назвали Андрійком.

Час йшов. З особистим життям у Ольги якось не складалося. Одні стосунки, інші, треті. Не хотілося більше любові до метеликів у животі, не хотілося когось ставити на п’єдестал свого життя. Напевно, почуття самозбереження і страху, що знову зрадять перекривало всі інші. Натомість Ольга доросла до начальника відділу, купила собі комфортну машину, взяла квартиру в іпотеку та нарешті побачила Італію, про яку так давно мріяла.

Ганна Валеріївна зателефонувала пізно увечері.

– Оля, ми загубилися. Допоможи будь-ласка. Судячи з голосу Ганни Валеріївни, колишня свекруха була в паніці.

– Ми з Андрійком поїхали з його класом на екскурсію, і, напевно, ходили довго, вийшли а автобуса немає і нікого немає. Мені може й дзвонили, та я не чула. Жінка нам показала, де зупинка з якої автобуси на Київ їздять, а ми вже стільки стоїмо і не їде нічого. І темно вже, пізно. Ти вибач, що я тебе турбую, я навіть не знаю кому дзвонити. Віктор дзвонила, то він у себе в місті і трубку не бере.

– Ганна Валеріївна, спокій. Подивіться на найближчий будинок, на табличку, яка адреса? Я вам зараз таксі викличу. Не йдіть нікуди.

Ольга ввела в телефоні замовлення таксі, поїздка вийшла 800 гривень, але ж не кинеш літню жінку вночі з дитиною? Дочекалася доки вони сіли, простежила як доїхали і зателефонували, що вдома. Спати лягла вже за північ.

Ганна Валеріївна дзвонила наступного дня, дуже дякувала. Просила заїхати, щоби повернути гроші за таксі. І просто на чай. Сотню разів сказала, що з Андрійком вони живуть удвох, недвозначно натякаючи на те, що зустрітися з колишнім чоловіком у Ольги немає і найменшого шансу.

Ольга прийшла у гості з невеликою коробкою лего. За підрахунками хлопцеві було дев’ять-десять років. Як багато часу виявляється пройшло … Чим ще захоплюються діти в цьому віці? Ольга не знала, своїх досі не було. Андрій був копією свого батька.

За чашкою ароматного чаю із домашнім вівсяним печивом Ольга дізналася, що дружина давно від Віктора пішла, залишивши йому сина. Спочатку він якось встигав з хлопчиком, а потім вирішив відправити його до бабусі.

– Віктор весь у роботі, йому ніколи, ось Андрійка мені й привіз. Ми з ним у школу зі школи ходимо. І двічі на тиждень на малювання, він ще на футбол хоче, але дуже далеко… я не можу, немає вже здоров’я. Грошей він нам висилає, тільки хіба вони йому батьків замінять, та й мені вже важко.

– Ганна Валеріївна, ну що ви прибіднюєтеся. Відмінно виглядаєте!

Свекруха помітно постаріла, але все ще трималася бадьоро. Їй не можна було ні нездужати, ні тим більше думати про вічне. Куди ж тоді Андрійка? Бабуся була єдиною людиною, кому цей хлопчик був потрібен.

-А син ваш не хоче до Києва повернуться. Все краще мабуть до вас, до сина. І не тримає його там більше нічого.

-Ой, Оля … Каже що не переводять його, немає жодної можливості. Я вже йому скільки говорю, що сина виховувати, підтримувати треба.

Після чаю, пішли гуляли у парку. Андрійко ганяв на самокаті, вони неквапливо ходили алеями. Такі рідні та зовсім чужі люди.

З тієї зустрічі Ольга стала найчастішим гостем. Ганна Валеріївна просила допомоги, вона не могла відмовити. З Андрійком потоваришували. У вихідні вона возила його на футбол

Віктор багато разів дзвонив, мабуть шукав шляхи примирення. Тільки навіщо це все? Занадто багато років їх поділяло, надто багато образ.

А Андрійко? Хлопчик через народження якого колись зруйнувалося сімейне життя Олі, став найкращим другом, і найдорожчою нагородою в її житті.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.