– Олеся, вибач, мені треба їхати, – Ігор знову поспішав. – Дружина дзвонила? Їдь, звісно. Я вже звикла… Їй було важко відпускати Ігоря до дружини. Так хотілося, щоб він залишився. – Два роки почекай, поки син підросте, от тоді я точно піду від дружини, – казав він. І Олеся чекала. Та одного дня вона раптом побачила Ігоря на вулиці. Він був з дружиною і вона явно була вагітна

-Олеся, вибач, мені треба їхати.

-Дружина дзвонила? Їдь, звісно. Я звикла…

Олесі було важко щоразу відпускати Ігоря до дружини. Так хотілося, щоб він лишався на ніч. Вони могли б сходити до кафе, потім дивитися фільм, загорнувшись у теплий плед. Вона зварила б смачну каву.

Але все це було лише у мріях. Ігор ніколи не приховував, що одружений, є син. Дружину не любить, живе заради сина з нею. Чекає, коли той закінчить школу, і ось тоді він зважиться піти до Олесі.

Олесі все одно було на його дружину. Чому вона має думати про щастя якоїсь жінки? Ну, була сім’я, розлюбив чоловік – адже це видно з його поведінки, так не тримай його, відпусти. Просто Ігор хороший батько, не хоче засмучувати сина розлученням.

Нічого, буде і на її вулиці свято. Через 2 роки син поїде вчитися, і ось тоді… Буде і плед, і кіно, і сімейне щастя. Олеся мріяла народити дочку, свою копію.

Два роки пролетіли швидко. Олеся чекала, коли він здійснить задумане, але щоразу були відмовки.

-Розумієш, в Олени мама заслабла сильно, вона забрала її до нас. Не можу я поки, сама зрозумій.

Олеся зітхала, і розуміюче хитала головою. Скільки їй ще чекати, до пенсії?

Затримка, чи що? Купила тест. Дві смужки. Може це і на краще. Треба до лікаря сходити, хай підтвердить.

Олеся сиділа в жіночій консультації наприкінці коридору, чекала на свою чергу. Відчинилися двері, з кабінету вийшла вагітна жінка з великим животом. Під руки її вів чоловік. Не може бути. Це ж Ігор. Що відбувається?

Вони вийшли надвір, Ігор не бачив Олесю. Вона зайшла до лікаря.

-Дівчино, з вами все гаразд? Ви аж побіліли.

-Так, напевно гаразд. Хочу перевіритись ось.

Лікар підтвердив вагітність та привітав Олесю.

-У вас вік вже піджимає, народжувати першу дитину в 35 років – пізно, звичайно. Але нічого. Он зараз пацієнтка була, 40 років, син випускник, а вони з чоловіком доньку вирішили народити. Хороша сім’я така, міцна, чого не народжувати?

Олеся посміхнулася і нічого не відповіла. У голові у неї був вир думок:

-Як же так, навіщо він брехав їй, що піде, а сам дитину зачав з “нелюбою дружиною”? Чи довго він збирався приховувати це? Що тепер робити та як їй бути?

-Кохана, я сьогодні не зможу приїхати, пробач.

-Так, звичайно, я теж зайнята.

-Чим це?

-Іду в клуб з Мариною. Набридло вдома сидіти.

-Який клуб, тобі років скільки? Мені не подобається ця витівка, кохана.

-Ну, я не маю сім’ї, маю право. Ти чужий чоловік, не маєш право мені вказувати.

Олеся вимкнула телефон. Ти дивися, не можна їй у клуб. Вона повинна, як вірний песик сидіти і чекати свого господаря. А той робитиме дітей, виховуватиме, і іноді заїжджатиме до неї, за новими відчуттями. І так доти, доки йому не набридне.

Олеся тільки зараз зрозуміла, в якому ганебному положенні вона була ці роки. Все найкраще – дружині та синові, а вона так, запасний аеродром. І йому начх*ти, що роки йдуть, їй треба народжувати, інакше потім буде пізно. Ну, нічого, тепер вона матиме свою власну дитину.

Ігор приїхав без дзвінка. Плакав. Сказав, що дитини не стало… Донечка… А все ж було добре. Дружина сама не своя, і він не знає, що йому робити.

-Як що – бути із дружиною у цей важкий період. Ігоре, це ваше спільне г*ре. Не розумію, навіщо ти їздив до мене, якщо у вас все було добре з дружиною, навіщо ти мені брехав?

-Це мене Бог так провчив, відібрав дочку через тебе.

-Не мали нісенітниці. Винен тільки ти у всьому. Брехав дружині, брехав мені, собі. Будь хоч зараз мужиком, йди до дружини.

-Розумієш, я люблю вас обох. Кожну за своє. І не можу бути з кимось одним.

-Все, Ігоре, йди, і більше не приходь.

Олеся зачинила двері та розплакалася. Їй було шкода себе та дружину Ігоря. Олеся скоро сама стане мамою, і уявляє, як це було б страшно, якби, не дай Боже, трапилося з нею.

Ігор дзвонив кілька разів, приїжджав веселий, та Олеся гнала його. Він так і не дізнався, що Олеся народила сина, його сина. Записала на своє прізвище, а у рядку батько поставила прочерк. Син Марко вийшов копією Ігоря, чужого чоловіка…

І скільки ж у світі таких жінок, які так і не дочекалися, коли одружений чоловік розлучиться і одружиться з ними, як він їм обіцяв…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.