Олеся готувалася до весілля. Тиждень тому вона отримала пропозицію руки та серця від Олексія. Її знайомство з Олексієм відбулося в офісі однієї з великих компаній, куди вона влаштувалась на роботу відразу після закінчення інституту. Їй він сподобався з першого погляду.
Надалі, під час роботи, Олеся чула різне про Олексія. Одні стверджували, що він трудоголік, інші називали його за очі кар’єристом. Від одних вона чула, що Олексій – дуже добрий, інші говорили, буквально таке, що в нього й снігу взимку не випросиш.
Всі ці суперечливі думки лише підігрівали її інтерес до нього. І для Олесі Олексій став своєрідною загадкою. В офісі Олексій був далеко не останньою людиною. У свої тридцять із невеликим він досяг посади начальника одного з відділів підприємства.
Для Олесі було великою несподіванкою, коли одного разу після роботи він напросився провести її додому. Зустрічі продовжилися. І через півроку після першого побачення Олексій зробив їй пропозицію, на яку вона відповіла згодою. У той момент їй здавалося, що надійніше за цю людину немає нікого на всьому білому світі.
Так сталося, що свою пропозицію Олесі Олексій зробив, будучи тимчасово виконуючим обов’язки головного інженера. Причому директор підприємства був у пошуку, не визначившись остаточно з цим призначенням.
І тут у справу втрутився випадок. Коли директор, на своєму автомобілі повертався додому, з ним трапилася біда. І про його вихід на роботу не могло бути й мови. А на Олексія перейшло керівництво підприємством. Мало хто вірив, що Олексія затвердять на цій посаді. Зазвичай керівників такого рангу надсилали із головного офісу.
Але Олексій був упевнений, що саме він є головним претендентом на цю посаду. І докладав усіх зусиль, щоб довести це. Незважаючи на те, що справа рухалася до весілля, Олексій рідко бачився зі своєю коханою дівчиною не на роботі, посилаючись на зайнятість. У ситуації, що склалася, Олесі довелося взяти частину обов’язків з підготовки до весілля на себе.
Коли до урочистого дня одруження залишався один єдиний тиждень на підприємство, прибула комісія.
– Олесю, люба, – звернувся Олексій до своєї коханої, – потерпи, комісія поїде наприкінці тижня, і потім я буду в повному твоєму розпорядженні.
Олексій був досить компетентним керівником, який знає всі нюанси виробництва. І він не нехтував блиснути своїми знаннями перед начальством, що прибуло. Адже йому, щоб не сталося, треба було довести, що саме він, не дивлячись на свою молодість, зможе найкраще організувати роботу філії компанії.
Відразу після приїзду комісії Олексій звільнив від виконання своїх прямих службових обов’язків Олесю, надавши її у повне розпорядження начальства, що прибуло. Саме через Олесю Олексій віддавав усі команди щодо надання необхідної документації для членів комісії.
Коли робота з перевірки документації та організації роботи на виробництві добігла кінця, то було зрозуміло, що комісія не має серйозних претензій до керівництва філії, про що голова комісії Віктор Петрович – чоловік середніх років, повідомив Олексію. А наприкінці розмови Віктор Петрович несподівано поставив Олексію питання:
– А як ви думаєте, ось ця приваблива співробітниця Олеся, погодиться сьогодні ввечері скласти мені компанію в ресторані?
– Я думаю вона буде задоволена вашою пропозицією. Тим більше, що ця дівчина незаміжня, – відповів Олексій.
– Ну от і добре, – заявив Віктор Петрович. А я зі свого боку посприяю, щоб вас затвердили на цю посаду.
За півгодини до кабінету до Олексія зайшла Олеся.
– Олеся у мене до тебе прохання, – заявив Олексій, – Віктор Петрович хотів запросити тебе сьогодні ввечері до ресторану.
– І що? – здивовано, запитала Олеся.
– Та ти зрозумій, від цієї людини зараз залежить наша з тобою доля, наша кар’єра, – не моргнувши оком, сказав Олексій.
– А ти знаєш, чим закінчуються такі вечірки у ресторані? – запитала дівчина.
– Олесю, заспокойся, щоб там не сталося, я, як і раніше, тебе любитиму, – спокійно відповів Олексій.
Цієї хвилини в кабінет до Олексія зайшов Віктор Петрович.
– Віктор Петрович ви дійсно хочете запросити мене сьогодні до ресторану? – запитала Олеся.
– Якщо ви, звичайно, не проти, то я б мав за честь, провести з вами цей вечір, – підтвердив свої наміри Віктор Петрович.
– Я то, звичайно, проти, – сказала Олеся, ось тільки мій наречений Олексій Миколайович, наполягає, що за два дні до весілля я просто зобов’язана провести вечір, а можливо і ніч, разом із стороннім чоловіком, яким ви є.
У розмові виникла пауза. Але Віктор Петрович, не бажаючи, щоб розмова вийшла за межі цього кабінету, спробував виправдатися.
– Олесю, ви мене не так зрозуміли. Я хотів вас запросити до ресторану на дружній вечір.
– Вікторе Петровичу, це з якого часу ми стали з вами друзями? – здивувалася Олеся.
– Олеся, я перепрошую, але як то кажуть ні то ні, – вирішив підвести підсумок розмови Віктор Петрович.
– А знаєте, що, Вікторе Петровичу, я все-таки вам вдячна, – несподівано для присутніх, заявила Олеся, – вдячна, звичайно, не за запрошення до ресторану, а за те, що ви розплющили мені очі на цього пройдисвіта. Адже якби не ви, мені довелося б вийти за нього заміж.
Після цих слів Олеся покинула кабінет.
Через два тижні до відділення філії компанії прибув новий директор, який привіз із собою головного інженера.