Олена переконалася, що всі питання, пов’язані зі спадщиною, треба оформлювати своєчасно. Не треба думати, що родич – він же своя людина і точно не обмане.
У її матері, Світлани Павлівни, була молодша сестра Рита. Вона з дитинства відрізнялася тим, що справедливості надавала зовсім іншого змісту. Всі іграшки мали належати їй, оскільки вона молодша і їй, звичайно, потрібніші. Так буде правильно.
Якщо Світлана відразу не забирала свої цукерки, які дарували їм батьки на свята, то потім їй доводилося ці цукерки випрошувати у Рити, і то, якщо встигнеш. Зазвичай на той час, як Світлана виявляла пропажу цукерок, Рита їх вже з’їдала.
Коли Світлана та Рита підросли, стало ще гірше.
– Ви мені повинні купити нову сукню, я не хочу виглядати як незрозуміло що, – часто казала батькам Рита. На її думку батьки мали розщедрюватися. Якщо мати сестричок казала, що грошей не вистачить на обновку, Рита відразу казала батькам, що вони її не люблять.
Чому Рита росла такою егоїсткою, не зрозуміло. Світлана була спокійною і доброзичливою дитиною, а їхні батьки інтелігентними та вихованими людьми. Коли Світлана закінчила школу і вступила до інституту в іншому місті, вона з полегшенням покинула батьківський дім.
Молодша сестра її вже дістала, а поставити на місце улюблену доньку у їхньої мами не вистачало волі. Світлана закінчила інститут, але додому не повернулася, залишилася працювати в тому місті, де навчалася. Познайомилась із хлопцем, вийшла за нього заміж. Народилася донька, Олена.
Світлана з чоловіком змогли купити трикімнатну квартиру. З тіткою Ритою Олені довелося побачитися лише кілька разів, коли вона приїжджала в гості до її мами. Тітка Рита у них у гостях надовго не затримувалася, хоча мама Олени завжди говорила, що родичів треба визнавати та допомагати їм.
Олена виросла, закінчила інститут. Вийшла заміж і почала жити окремо від батьків. У неї з чоловіком народився син. Вона часто відвідувала маму та тата. Ті вже вийшли на пенсію. Олена із чоловіком взяли в іпотеку двокімнатну квартиру.
Життя йшло своєю чергою, але одного разу батькові Олени раптово стало погано і через тиждень його не стало. Мама дуже переживала, адже вони із чоловіком були вже як одне ціле. Вона почала потихеньку здавати.
Олена намагалася її якось відволікти від похмурих думок та запропонувала переїхати до неї. Мати категорично відмовилася. Вона сказала, що в цій квартирі вона прожила щасливе життя і все їй тут нагадує про коханого чоловіка.
Олена часто відвідувала маму, але часу завжди не вистачало. І тут зателефонувала тітка Рита і сама зголосилася переїхати до сестри, щоб допомагати їй. Олена зраділа, адже це мамина сестра, вона вже точно знає, як маму трохи привести в себе після втрати чоловіка. Вона зітхнула з полегшенням – мамі тепер буде краще, адже поряд з нею буде рідна людина.
Вона погодилася і передала тітці Риті ключі від маминої квартири.
Олена тепер лише зрідка відвідувала маму. Тітка Рита розливалася солов’ям, розповідаючи, як цікаво вони проводять дні. Але Олена помітила, що мамі стає все гірше. Вона вже з ліжка не могла вставати. Олена уточнювала у мами, як їй живеться з її сестрою.
– Усе гаразд,- відповідала мама.
Олена знову вмовляла матір переїхати до неї, але все було марно.
Одного ранку на роботі їй запропонували незапланований відгул, і Олена поїхала до мами, не попередивши про візит. Вона відчинила двері своїм ключем. Мама була у своїй кімнаті, тітки Рити у квартирі не було.
Олена пройшла на кухню і побачила на столі папку з паперами. Ця папка їй була знайома, там лежали всі документи батьків. Поруч лежав аркуш паперу. Це була чернетка заповіту, в якій було написано, що Світлана Павлівна заповідає сестрі свою частину квартири.
Олена від несподіваної знахідки просто застигла. Виходить, замість того, щоб допомагати, тітка Рита вирішила отримати частину їхньої квартири? Думки вихором проносились у її голові. Мама все підтвердила. Рита вмовляла її оформити заповіт частини квартири.
– У твоєї доньки є квартира, вони забезпечені. Їм не потрібні зайві метри, а я дуже потребую. Та й ти заповідаєш мені не всю квартиру, а лише свою частину. Досить і твоїй доньці і мені, – так тітка Рита намагалася переконати матір Олени.
– Мамо, чому ти мені відразу не сказала про цей заповіт? – все ще відмовлялася щось розуміти Олена.
– Рита попросила мене тобі не казати, щоб не хвилювати даремно. Вона вважає, що це наші родинні стосунки, її і мої, навіщо втручати сюди ще інших родичів. Рішення буде тільки моїм, так вона мені казала, – намагалася виправдати сестру мама Олени.
Тільки Олена так не думала. Ах ти тітонька рідна, прикинулася помічницею, а сама, користуючись маминою недугою, будувала плани на квартиру. Олена почала збирати тіткині речі у сумки.
Через годину з’явилася тітонька, не підозрюючи про те, що на неї чекає. Побачивши Олену і свої сумки у коридорі, вона від несподіванки застигла. Олена мовчки показала їй чернетку заповіту. У тітки одразу забігали очі, коли вона побачила цей папір.
– Ви вирішили скористатися моментом, нажитися на чужій біді і обманути свою рідну сестру? Може, ви готові її зі світу зжити? Совість у вас є?
Тітка Рита спробувала якось викрутитися, але Олена її не слухала. Вона взяла сумки та виставила їх у під’їзд. Тітці довелося піти.
Олена тимчасово переселилася до мами, але за місяць матері не стало. Свою рідну тітку вона більше не бачила. Рита на прощання до рідної сестри не приїхала.