-Ти, Оленко, зі своїм поступливим характером до будь-якої свекрухи підхід знайдеш, – говорила мама, допомагаючи дочці збиратися в дорогу. – І наречених у Києві багато, вибирай з кого хочеш.
Олена лише відмахнулася. Ну які наречені? У її голові було лише навчання. Не жарт, з маленького провінційного містечка потрапити в столичний інституту! Ні про яке особисте життя дівчина навіть думати не могла, вважала, що їй дуже пощастило і вона має тепер усі сили кинути на те, щоб здобути гідну освіту.
Але, як кажуть, хочеш розсмішити Бога – розкажи йому про свої плани. На першому курсі Олена й справді голови не піднімала, все над підручниками та конспектами кропотіла. А наприкінці другого зненацька закохалася… Дмитро вже закінчував цей же інститут та писав диплом. Олена тільки дивувалася – як вона його раніше не помічала?
Закохані зустрічалися вже близько року. Олена продовжувала жити в гуртожитку, Дмитро захистив диплом, влаштувався у солідну фірму. Якось увечері, проводячи кохану до воріт студентського містечка, він сказав:
-Кохана, я не хочу більше відправляти тебе щовечора в цей гуртожиток. Ну скільки можна жити там? Давай я винайму нам квартиру, житимемо разом. А інститут закінчиш – одружимося одразу.
Олена була щаслива! Тим більше, що коханий обіцяв нарешті познайомити її зі своєю родиною. До її родичів вони вже три рази в гості їздили, а ось сама вона навіть до ладу не знала, де Дмитро живе і що в нього за сім’я.
Знайомство пройшло гладко. Милу дівчину прийняли добродушно, але поблажливо. Мама Дмитра запитала, звідки Олена і чим займається, і більше цього вечора з нею майже не розмовляла. Розмовляли вони переважно з Олею, дружиною брата Дмитра Славка. Дівчина, звичайно, цю зустріч собі трохи по-іншому уявляла. Звикла, що у її сім’ї все якось простіше…
Ще два роки навчання пролетіли непомітно. Була весна, Олена готувалась до захисту диплома, але думки були зовсім не навчальні. Адже наприкінці липня вони з Дмитром, нарешті, одружаться! Цю величезну радість затьмарювала лише одна обставина – мама Дмитра, Ганна Олександрівна, була чомусь дуже проти їхнього весілля. Прямо вона про це не говорила, але при кожній зустрічі не забувала промовити:
-І здалося вам це весілля? Ну, живете собі і жили б далі просто так.
Оленці чути це було дуже прикро. Ольга з Славком вже восьму річницю відзначили, між іншим, і побралися рано, ледь по двадцять років було обом. А вони з Дмитром вже четвертий рік разом, то вона все з такою недовірою ставиться, що хоч плач.
Одного ранку Олена, як завжди, проводила майбутнього чоловіка на роботу і сіла за диплом. Думки розповзалися, настрій був не дуже… І тут пролунав дзвінок у двері. Дівчина пройшла у коридор і повернула ключ у замку. На порозі стояла Ганна Олександрівна.
-Дозволиш увійти?
-Звичайно, проходьте! Вибачте, не чекала просто. Чай будете?
Мама Дмитра мовчки дивилася на майбутню невістку, не відповідаючи на запитання. Олені стало так незатишно під цим поглядом, і вона поспішила пройти на кухню. Ганна Олександрівна рушила слідом. Там вона сіла за стіл і сказала:
-Запам’ятай, дитинко. Це чоловіком ти можеш крутити як хочеш. Не знаю, чим ти там мого сина привабила. Зі мною твої фокуси не пройдуть, можеш не прикидатися білою та пухнастою.
Олена застигла і мовчки дивилася на жінку, не знаючи, що сказати. Майбутня свекруха тим часом продовжувала:
-Я усі ваші провінційні штучки знаю, давно вивчила. У Славка теж була така, як тебе, лімітниця. Її я швидко на місце поставила і додому відправила, до свого села. Тепер у нього гарна дружина, місуева. Ти, звичайно, міцним горішком виявилася, тебе просто так не позбудешся. Але запам’ятай, дорога – на мою квартиру можеш не розраховувати!
-Та я і не думала навіть …
-Всі ви такі, можеш мені не розповідати! Ти навіщо сюди приїхала? Вчитися? Ну ось і вчилася б! Ні, треба обов’язково одружити когось з собою, так? Так знай, Олено, я квартиру оформила на Ольгу за дарчою. Їй я довіряю, у неї користі немає. А у Дмитра все що є – бабусина кімната у гуртожитку. Тож подумай тепер, треба тобі заміж за мого сина виходити чи ні!
Ганна Олександрівна швидко піднялася, вийшла в коридор і пішла, голосно закривши двері. Олена стояла, здивована. Сльози образи виступали на обличчя. Сумні думки майнули в голові одна за одною: «Як вона взагалі могла подумати, що я збираюся на щось претендувати? Ми з Дмитром збиралися після весілля взяти іпотеку, щоби платити за свою квартиру, а не за чужу. Я стану дипломованим спеціалістом, працюватиму…»
Наплакавшись. Олена рішучим рухом витерла сльози. Нехай думає, що хоче! У мене незабаром диплом та весілля. І ніщо не може перешкодити моєму щастю! Дмитру я вирішила не говорити про візит свекрухи. Навіщо його засмучувати? Нехай все йде як іде…
А за тиждень до весілля Ганна Олександрівна знов з’явилася на порозі будинку. І куди поділася вся її рішучість? Зараз вона не була схожа сама на себе.
– Дмитрику, Оленко! Як мені бути?, – Заплакала свекруха, – Я Ользі квартиру відписала, сподівалася на її порядність. А вона її продавати надумала! Мені, як прописаній, запропонувала її купити… Ще й лист офіційний надіслала. Уявляєте? А де я гроші візьму такі? Мені іпотеку ніхто не дасть у такому віці. І Славко плечима знизує… а що казати? Сама ж дарчу оформила, своїми руками… Я ж на Славка хотіла оформити квартиру після їхнього весілля, але в нього там щось із бізнесом, із податками… Загалом, зайве майно ні до чого було. Я не розуміюся на цьому… Адже Ользі як дочці довіряла.
Олена мовчала. Їй було так шкода бідна жінка, що вона навіть забула, як та два місяці тому сварила її на кухні.
Дмитро перший порушив мовчання:
-Мамо, ми трошки зібрали, щоб брати іпотеку. Кімнату бабусину продамо для першого внеску і оформимо відразу. Будеш з нами жити. Нехай живуть, як хочуть. Все не обговорюється.
Ганна Олександрівна закрила обличчя руками та заплакала.
Свекруха пішла години дві тому, а Олена все не могла позбутися настирливих думок. З одного боку, Ганну Олександрівну дуже шкода. Така підлість від невістки, та й від сина рідного теж … А з іншого – дивно було, що Славку з Ольгою батьківська квартира дісталася, та ще й трикімнатна, а Дмитру – кімната в гуртожитку. Якось нерівноцінно. Олена розуміла, що не її це діло, але за чоловіка прикро було. Вона ще за першої зустрічі помітила, що Славко для матері – головний, а Діма осторонь начебто…
– Олено, про що задумалася? – Голос майбутнього чоловіка вивів дівчину з роздумів.
-Та про весілля думаю. Тиждень всього залишився, а стільки ще зробити треба, голова кругом.
-З таким сумним обличчям про весілля не думають. Ображаєшся на мене, що я маму з нами жити покликав?
-Ні що ти! Ти правильно все зробив. Куди їй тепер?
-Ну ти, напевно, не про те мріяла, коли сюди переїхала, щоб зі свекрухою кухню ділити?
Олена посміхнулася:
-Я мріяла з коханим чоловіком жити. А де, з свекрухою чи без, це справа десята.
Дмитро міцно обійняв майбутню дружину.
-Ти знаєш, адже я все дитинство боровся за мамину увагу. Славко завжди був улюбленцем, а я на других ролях. Коли батько був живий, легше було, він нас не поділяв. А ось для мами старшенький був як світло у віконці. Я давно не серджуся на неї за це і не ображаюся… Олено, пообіцяй мені одну річ.
-Яку?
-Якщо у нас буде не одна дитина, ми ніколи їх не поділятимемо. Усіх любити однаково.
-Звичайно, а як же інакше?
…Весілля пройшло саме так, як Оленка завжди і мріяла. Сукня, ресторан, гості, музика, саме торжество – все було ідеально. Трохи затьмарювало настрій лише одна обставина – Славко з Ольгою на свято не прийшли. Послалися на дуже термінові справи щодо бізнесу, які ніяк не можна відкласти. Було помітно, що Дмитру це прикро, незважаючи на те, що він був ображений на брата за матір. Та й Ганна Олександрівна, хоч і раділа щастю молодшого сина, була якось засмучена.
Дні йшли днями, почалися будні сімейного життя. Олена влаштувалася на роботу. У вільний час вони з Дмитром їздили дивитися квартири. Свекруха зібрала свої речі і переїхала до них у орендовану двокімнатну, не хотіла більше жити в тій квартирі. Ольга розвинула там бурхливу діяльність.
Олена не заперечувала проти життя зі свекрухою. М’який і поступливий характер, про який давно говорила її мама, давався взнаки – дівчина і думати забула, що її спочатку сприйняли в багнети. Вечорами вони з мамою Дмитра мирно пили чай і говорили про все на світі. Свекруха все дивувалася, навіщо Ольга вирішила продавати квартиру. Вони з Славком жили в двокімнатній кварнтирі Олі досить далеко від центру. Навіщо продавати при цьому трикімнатні хороми було незрозуміло. Олену трохи стомлювали щоденні розмови про одне й те саме, але вона розуміла, що Ганна Олександрівна переживає, і терпляче вислуховувала її.
Якось Олена затрималася на роботі та приїхала додому дуже пізно. Вона дуже втомилася і мріяла якнайшвидше прийняти ванну, попити гарячого чаю і забратися під ковдру. Але, увійшовши в коридор, побачила чужі чоловічі черевики. Не розуміючи, хто ж це в такий час у них гостює, вона пройшла до зали.
На дивані сидів задуманий і сумний Славко. Заплакана Ганна Олександрівна, сидячи в кріслі, витирала очі носовою хусткою. Дмитро із спантеличеним обличчям ходив по кімнаті з кута в куток. Хвилину помовчавши, Олена сказала:
-Всім привіт. Вибачте, я трохи втомилася. Піду у ванну, незабаром спати лягати.
З цими словами вона зникла за дверима. Лежачи в ароматній піні, дівчина все гадала, що ж сталося, але на думку нічого не спадало. Прийнявши ванну і вже закутуючись в теплий халат, вона почула звук вхідних дверей, що зачинилися.
-Що тут у вас сталося? – Запитала Олена, повернувшись до кімнати.
Дмитро сидів за комп’ютерним столом, обхопивши голову руками. Свекруха мовчки дивилася перед собою в одну точку, зрідка схлипуючи. Славка вже не було. Чоловік підняв голову і глухо промовив:
-Славко в борги вліз. Ольга його виставила. Це він її вмовив батьківську квартиру продати.
Олена застигла. Вона мовчки дивилася перед собою і не могла повірити своїм вухам.
І тут із крісла голос подала Ганна Олександрівна. Очі її були абсолютно сухі, дихання рівне, а в очах з’явилися колишні іскри.
-Дмитро, ти повинен допомогти братові. Ти тільки подивися, яка ситуація серйозна. І дружина його в таку скрутну хвилину залишила, не підтримала. Ви ж бабусину кімнату продали, гроші є у вас. Віддайте їх Славку. Ви молоді, назбираєте ще на перший внесок. А тепер йому як бути? Ну поживемо поки що тут, квартиру встигнемо купити.
Олені стало зле. Мама, звичайно, говорила, що вона м’яка і поступлива, але будь-якому ангельському терпінню рано чи пізно приходить кінець. Не чекаючи, поки здивований Дмитро щось відповість матері, вона твердо сказала:
-Ні, Ганно Олександрівно. Вам ми готові допомагати скільки завгодно. Купимо квартиру – живіть з нами, Ви нам ніколи не завадите. Але віддавати останнє дорослому чоловіку, який зробив не розумний вчинок – вибачте, ми не готові.
-Взагалі, цей дорослий чоловік – мій рідний син!
-Взагалі-то, у Вас ще один рідний син є. Голова на плечах у Славка є, руки, ноги працюють – нехай іде та заробляє. А Дмитро ні з чим лишиться. Тож вибачте.
Ганна Олександрівна невдоволено блиснула очима у бік Олени. Потім підійшла до Дмитра і сказала:
-Я так і знала, що ця лімітниця тебе швидко під себе підбере. Ну що ж…
Жінка мовчки вийшла в коридор і, одягаючись, почала набирати номер на мобільному. До Дмитра та Олени долинули її слова:
-Алло, Славко? Ти де зараз?
Вхідні двері зачинилися. Повисла гнітюча тиша. Хвилин за п’ять Дмитро підняв очі на Олену і сумно посміхнувся:
-Нічого не змінилося…
Він підійшов до дружини, міцно обійняв її і додав:
-Дякую, що ти в мене є…