Олена точно знала, що хоче дитину. А от хорошого чоловіка знайти вона ніяк не могла. – Все, досить! – сказала вона подрузі. – Я хочу народити дитину для себе, а заміж можна і не виходити! – Олено, ти впевнена? – здивувалася Настя. – А батькові що ти скажеш? – А йому знати необовʼязково. І в мене вже є план

Олена точно знала, що хоче дитину. Вона була готова до цього морально і матеріально.

На рахунку в неї було достатньо грошей, якщо раптом щось під час вагітності піде не так.

Грошей було достатньо і на наступні три роки в декреті.

Олена врахувала і те, що вона, найімовірніше, повернеться на роботу раніше і їй доведеться оплачувати няньку.

Олена надивилася на життя оточуючих її жінок. Половина з тих, хто мав дітей, виховували їх без чоловіків. І в основному за свій рахунок.

У когось батько дитини зник у невідомому напрямку, як тільки дізнався про малюка.

В інших не витримав щастя батьківства і тепер сплачує копійчані аліменти.

Тож у планах на дитину такого пункту як «батько», в Олени не було.

Але було завдання знайти максимально гідного із можливих кандидатів. На пошук Олена дала собі рік. Їй і так уже тридцять два плюс рік на пошуки, плюс ще дев’ять місяців. А там і тридцять п’ять на носі!

-Все, я вирішила! – сказала вона подрузі. – Я хочу народити дитину для себе, а заміж можна й не виходити…

-Олено, а ти впевнена, що хочеш саме так? – здивовано запитала її Настя.

В Насті за плечима було два невдалих шлюби і син від першого шлюбу.

-Я впевнена у тому, як НЕ хочу. Вибач Настю, але ж я бачу, як у всіх це відбувається.

-Ну не всі ж чоловіки такі…

-Знаю. Але я не хочу ризикувати. Краще одразу сподіватися тільки на себе.

-А батькові ти що скажеш?

-А батькові необов’язково знати повну версію плану, – загадково посміхнулася Олена.

-Але ж як так? – Настя відкрила рот від здивування.

-Ось так, – засміялась Олена. – Скоро побачимо, як мій план спрацює.

Рік добігав кінця, але все було не те.

Настя сиділа в Олени на кухні, поки вона збирала речі, щоб поїхати у відрядження.

-Олено, ну невже тобі зовсім ніхто не підходить з чоловіків?

-Зовсім. Навіть і близько нікого підходящого нема.

-А Андрій чому не підійшов?

-Настя, та він справжнісінький альфонс. Він навіть у кафе за себе жодного разу не заплатив. То гаманець забув, то на картці грошей нема. Яка ще тут дитина.

-Ну добре. А в Ігоря що не так?

-Ти б знала, як він щоп’ятниці з друзями гульбанить. Воно мені треба?

-Добре, а Микола чим не догодив?

-А він мені просто неприємний. От буває коли людина неприємна, а причини не знаєш?

Настя кивнула.

-То оце про нього. Начебто нормальний, адекватний, але я не можу навіть просто знаходитись біля нього.

-А далі що?

-Знаєш, поїду у відрядження і заведу роман, а там подивимося. – Олена махнула рукою. – Як не як, а на цілий місяць їду!

-Ну, удачі тобі…

У відрядження Олена їхала з головною метою – повернутись звідти з дитиною. Тому крім робочого одягу у валізі було й гарне вбрання.

Спочатку Олені зовсім не щастило. Роботу вона відкинула одразу, як місце пошуку потенційного батька майбутньої дитини.

У готелі, де вона оселилася, не було жодного пристойного чоловіка. Тільки на другий тиждень Олена побачила в готельному ресторані чоловіка років тридцяти п’яти.

Пристойно одягнений, ввічливий. А головне, на відміну від деяких гостей чоловіків, не чіплявся зі знайомствами до жінок.

Олена вирішила діяти сама. За вечерею вона підійшла до його столика.

-Вибачте будь ласка. Я тут уже другий тиждень і мені дуже не вистачає спілкування не про роботу. А ви схожі на людину, з якою можна поговорити про щось, окрім погоди, – Олена мило посміхалася.

-А про що хочете поговорити? – чоловік із недовірою дивився на Олену.

-Я гуляла по місту. У центральному парку дуже цікаві скульптурні композиції з дерева. Ви там були? – Олена присіла за столик. – Хочете покажу?

Вона і справді дуже любила вивчати міста, у які приїжджала по роботі.

-Ну давайте, – він усміхнувся Олені. – Я поки що нікуди не ходив.

Наступного вечора вони вже домовилися зустрітися та погуляти разом у тому парку. Іван виявився дуже цікавим співрозмовником.

Олена навіть не уявляла, що так буває. Вечорами вони гуляли по місту. Сходили раз в кіно. Іван сам зізнався, що давно не ходив саме в кінотеатр, бо все ніколи.

Тут він так само як і Олена був у відрядженні.

Якби вони зустрілися раніше і в іншому місці, то, можливо, у них щось би й вийшло. Але в Олени був план, і вона не планувала від нього відступати.

Про те, коли Олена їде, вона йому так і не сказала.

Жартувала, що навіщо обтяжувати себе непотрібною інформацією. Жити треба тут і зараз.

Вона не сказала, де вона працює.

Навіть для зв’язку вона йому дала номер сім-картки, яку вона купила у місті після приїзду.

Олена поїхала з готелю потайки. Було дуже складно приглушити в собі ті почуття, які виникли в неї до Івана.

Все пішло за небажаним сценарієм і Олена з перших тижнів опинилася в лікарні.

Як сказав лікар, що якщо все пройде добре, то її двійнята народяться вчасно!

Олену по черзі відвідували батьки, подруги. Працювати їй заборонили, і тому вона багато читала. Їй приносили дитячі книжки, які вона читала вголос своїм майбутнім малюкам.

Того дня Олена лежала на ліжку і їла мандаринку. Раптом у двері постукали, вони повільно відчинилися і на порозі зʼявився… Іван!

-Привіт, – невимушено сказав він. – Як же ж далеко ти сховалася!

-Як ти мене знайшов? – здивувалася Олена.

-Спочатку я довго випитував у співробітників готелю як тебе звуть, потім намагався випросити твою адресу, але вони не дали.

Шукав, де ти працювала, і так і не знайшов…

І от, нарешті мені пощастило знайти тебе в соцмережах… Ти ж мені не дала навіть свого справжнього номера.

-Я не планувала продовжувати наші стосунки…

-І казати про дитину теж не планувала?

-У нас же ж був роман у відрядженні. Зазвичай це несерйозно.

-Але може спробуємо щось серйозніше? Я поки тебе шукав, стільки всього передумав. Олено, давай спробуємо? Га?

-Їх же двоє буде, – сказала Олена. – Ти точно на таке готовий піти?

-Буде складно, але ми впораємося, – рішуче сказав Іван і сів біля неї на ліжко…

Згодом Іванові вдалося переконати Олену, що весілля це не так страшно.

Малюки народилися вчасно. Іван переїхав жити до Олени, бо вона відмовилася переїжджати.

Виявилося, що поява дітей зовсім позбавили її бажання негайно бігти на роботу. Тому за час декрету вона перекваліфікувалася і почала працювати віддалено.

Їй хотілося якнайбільше часу проводити з дітьми.

Іван теж не підкачав. Він виявився просто чудовим батьком їхнім малюкам…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.