Після того, як не стало її коханого чоловіка, Олена цілих п’ять років не дивилася у бік інших чоловіків…
-Оленко, ну, що ти таке робиш? – казали подруги. – Ти дуже гарна жінка, ну, не можна отак сидіти і ніде не показуватися. Така красуня просто створена для кохання!
Що правда, то правда. Гарна брюнетка з карими очима подобалася не тільки старшим, а й молодим чоловікам, які за віком підходили, швидше, її старшій дочці Жанні, а то й молодшій Юлі…
В Олени було дві дочки. Старшій, Жанні, було двадцять вісім років і вона була одружена з юристом. У Жанни було двоє дітей – пʼятирічний Максим і трирічна Даринка.
Молодша дочка, Юля навчалася у одинадцятому класі. Вона народилася, коли Олені було вже за тридцять.
Олена з чоловіком Дмитром всіляко балували молодшу, і ось він, результат – Юля виросла дуже примхливою і балуваною дівчиною.
Коли не стало батька, дівчина раптом почала керувати всім, що робить матір.
Куди пішла Олена, з ким, у скільки повернеться – словом, Юлія хотіла знати все.
-Навіщо тобі це? – дивувалися подруги. – Мати гуляє, то тобі, навпаки, свобода!
На це запитання у Юлі не було відповіді. Але дівчина почувала себе спокійно, коли мама вдома і, отже, у її розпорядженні.
Якось Олена прийшла додому з букетом троянд.
Юля ахнула.
-Це що ще таке!? – здивувалась дівчина. – Колеги подарували?
-Ні, – раптом сказала Олена. – Шанувальник. Правда, давній…
Юля не знала, що й сказати.
Три дні тому машина Олени раптом зламалася.
-Та що ж це таке? – плакала вона біля авто.
Добре, що одна хороша людина дотягла її до автосервісу.
А коли вона зайшла всередину, то застигла від здивування.
Власником автосервісу був Юрій Васильович, перше кохання Олени!
Пам’ять нагадала їй поцілунки на випускному, їхню першу ніч і зізнання у вічному коханні, яких вони не дотримались…
Юрко поїхав на заробітки, а звідти приїхав із вагітною нареченою.
Олена образилася, а потім познайомилася з Дмитром. Вона вийшла за нього заміж, і шлюб виявився щасливим. Тільки от її Дмитрика більше немає…
Цікаво, а як склалося життя у Юрія?
Звичайно, тепер це вже був не той молодий хлопець із задерикуваною усмішкою, а солідний дядько п’ятдесяти років, але Олена його одразу впізнала. Посмішка і вираз очей залишилися ті ж самі.
-Ох, які ми серйозні! – удавано похитала головою Олена.
Юрій спочатку здивовано глянув на неї, але потім радісно вигукнув:
-Оленка?!
-Ага, – відповіла вона. – Це я! Подивитеся мою машину?
-Ну звісно! Зараз хлопці подивляться, а ми з тобою поп’ємо кави. Згідна?
-Чудово!
Олена була щиро рада зустрітися з Юрієм.
-Значить, у тебе чоловік, діти і таке інше? – запитав Юрій.
-Чоловіка не стало п’ять років тому, – зітхнула Олена. – Залишилися я і дві дочки. Крім того, я двічі бабуся.
-Чудово! – схвально сказав Юрій. – А я теж овдовів. Щоправда, два роки тому. Заслабла була моя Ніночка і от так…
-Мені дуже шкода, – зітхнула Олена. – А діти є?
-Так, донько Ольга, їй двадцять девʼять років.
-На рік старша за мою старшу доньку Жанну, – зауважила Олена. – А онуки є?
-Ні, Ольга робить кар’єру. Чоловік є, заміж кличе, але вона поки що не поспішає.
-Теж нормально.
Олена і її шкільний коханий обмінялися номерами телефонів.
А коли вони зустрілися, то Юрій повів її в ресторан при готелі.
А потім був затишний номер, ігристе і розуміння, що це сама доля звела їх в тому автосервісі…
Їхні зустрічі тривали вже тиждень й Олена почувала себе двадцятирічною дівчиною. Друзі і співробітники компанії, в якій вона працювала, відзначили, як Олена подобрішала. А коли вона сказала, що має роман, то щиро пораділи.
-Нарешті, ти згадала, що ти жінка! – схвально сказала подруга Ганна. – Чоловік хоч хороший?
-Хороший! – зі щасливою усмішкою на обличчі вигукнула Олена.
Тільки молодша дочка, схоже, була чимось незадоволена.
-Залицяльник? – нахмурилася Юля. – Мамо, прокинься, у тебе двоє онуків! Ну які можуть бути залицяльники?
-Думаєш? – похнюпилася мати. – На твою думку, я вже стара?
-Я цього не сказала. Але всьому свій час!
Наступного дня Юля обговорювала ситуацію зі своєю шкільною подругою Ритою.
-Ти що дійсно сказала таке матері? – здивувалася та. – До речі, твоя мама – дуже цікава жінка. Та якби я не знала, що їй пʼятдесят, нізащо не повірила б! Мені мама говорила, що на зборах вона анітрохи не виділяється серед решти мам. А багатьом, між іншим, ще й сорока немає!
Зараз Юля відчувала гордість за свою гарну, молоду матір, але їй не хотілося, щоб у житті Олени з’явився чоловік. Це її мама, і крапка!
-Тільки про себе ти думаєш, Юлько! Моїй бабусі за шістдесят, то вона торік їздила в санаторій, і там познайомилася з чоловіком. Це все забобони, що у такому віці кохання не потрібне!
Але Юля не хотіла слухати свою подругу. Вона думала:
-Або я, або цей мужик!
…Олена збиралася на побачення з Юрієм. Вона пішла у ванну посушити волосся.
Раптом задзвонив її телефон, який лежав на кухні. Олена не почула дзвінка через гуркіт фену.
І тут Юля, не зволікаючи, взяла телефон матері.
-Доброго дня, – сказала вона у слухавку. – Ааа це ви Юрій… Ой, а мама просила передати, що вона заслабла, і нікуди не піде сьогодні…
-Хм, дивно, – відповів чоловік. – Нуу, тоді дякую, що попередили…
-Нема за що.
…Олена радісна у гарній сукні, під’їхала до місця зустрічі з Юрієм.
Але його там не було… Вона зачекала п’ятнадцять хвилин, але коханий так і не прийшов.
-Може, в нього щось трапилося? – подумала Олена і вирішила зателефонувати йому.
Але тут раптом їй подзвонила Юля.
-Так, доню?
-Мамо, а ти скоро будеш?
-Не знаю, – відповіла вона сумним голосом.
-Щось трапилося?
-Юрій не прийшов, – зітхнула вона.
-Може, ти переплутала час?
-Смієшся? Я так чекала на цю зустріч…
Олена мало не плакала. Юлі стало навіть шкода матір, але вона подумала:
-Нічого, скоро вона його забуде!
-Тільки не надумай дзвонити йому, – сказала Юлія. – Не гідно це! Напевно з якоюсь молоденькою розважається, а ти стоїш і чекаєш.
У це Олені не хотілося вірити, але Юрій і справді не прийшов. І вона сіла в машину та й поїхала в бік будинку.
-Так! – подумки вигукнула Юля, почувши звук повороту ключа в дверному замку.
Але ж треба закріпити успіх. Адже мама і цей, як його, Юрій, можуть зідзвонитися, і її план розкриється!
…Олена сиділа на роботі, як раптом їй на телефон прийшло повідомлення. Номер був незнайомий.
Вона відкрила його і не повірила своїм очам! Повідомлення було від її коханого Юрія.
“Олено, мені було з тобою добре, але все колись закінчується. Я зустрів іншу жінку. Вибач, що не сказав тобі одразу… Юрій.»
Олена не розуміла, що відбувається.
-Ах он воно як значить! – подумала Олена. – Так ось чому він не прийшов. – Дитячий садок якийсь! Міг би і одразу сказати…
Олена не знала, що це повідомлення надіслала Юля. Та згодом все стало на свої місця…
Олена прийшла додому втомлена.
-Стомилася? – запитала Юлія.
-Стомилася, – зітхнула Олена.
-Щось ти якась сумна. Це через того чоловіка? Не варто переживати! Я тобі одразу казала, що він тобі не підходить. Зате у тебе є ми з Жанною і внуки!
-Нагадуєш мені зайвий раз про вік? – з гіркою усмішкою запитала Олена.
-Ні, ну чому ж…
-Я пам’ятаю, пам’ятаю, – зупинила її мама. – Усьому свій час, так? Щось я втомилася. Ляжу раніше…
Юрій зайшов у соцмережу і вирішив написати Олені.
Яке ж було його здивування, коли він зрозумів, що не може цього зробити. Олена заборонила…
-Так ось вона, як заслабла, – подумав Юрій. – Тільки ось чому не могла сказати по-людськи, що не хоче зустрічатися?
Наступного дня була субота, і Юля вирішила відвідати сестру Жанну. Вона любила племінників, тому любила бувати у них.
-Як мама? – поцікавилася сестра.
-Мама закохалася на старості років, уявляєш? Тільки яке може бути кохання у її віці? У неї ж онуки! Ну, а я чекаю.
Поки вона сушила волосся, подзвонив цей її Юрій. Я й відповіла, що мама заслабла і вона не прийде. Вона прийшла, та ось тільки його там не було! – засміялася Юля.
-Ти що зробила?! – запитала Жанна голосом, який не віщував нічого доброго. – Юля, ти вже зовсім, так?
-Ну а чого вона…
-Чого вона? Хоче знайти своє щастя, ти хотіла сказати? А ти замість того, щоб порадіти за маму, яка п’ять років була одна, отаке виробляєш!
Юлія мовчала.
-Ти що робиш? Мине кілька років, ти вийдеш заміж, а мама залишиться одна! Розумієш, одна? Так, ти зараз скажеш, що вона має нас і внуків, але в нас своє життя!
І якщо ти думаєш, що мама тільки й мріє про те, щоб вдень і вночі няньчити онуків, то ти помиляєшся. Жінка потребує любові у будь-якому віці, хоч у двадцять, хоч у шістдесят! І тепер уяви, що зараз у мами на душі.
А до Юлі, нарешті, дійшло, що вона наробила.
-Що ж робити? – тихо запитала дівчина.
-Відповідь очевидна. Зізнатися.
-Щось незручно…
-А таке робити було зручно? Добре, – зглянулася сестра. – Я поїду з тобою. Зараз зберу дітей і їдемо.
-Ти ще не все знаєш, – вирішила Юля розповідати до кінця. І вона розповіла про повідомлення.
-Яка ж ти ще дитина! – похитала головою Жанна.
На Олену було сумно дивитися. Вона раптом постаріла років на десять. Її не тішили навіть онуки.
-Мамо, – зібравшись із духом почала Юлія. – Я хочу тобі в чомусь зізнатися…
-Ну що ж ти в мене така? – ласкаво сказала Олена, дослухавши розповідь Юлі. – Ну, навіщо ти це зробила?
-Мені здавалося, що якщо в тебе з’явиться чоловік, то я тобі стану не потрібна, – опустивши голову, відповіла дочка.
-Як це ти мені не потрібна? Ти ж моя донечка! Я вас усіх люблю! Але я хочу бути щасливою, як жінка…
-Вінчаються Юрій та Олена, – урочисто говорив священик. – Благослови шлюб цей і подай мирне життя.
-Як гарно, – зітхнула Юля, коли таїнство вінчання добігло кінця. – Я теж хочу вінчатися у церкві!
-Ваша мама – справжня красуня! – сказала Ольга, дочка Юрія. – Так молодо виглядає. Хотіла б я в її роки виглядати так само.
-Ну, твій старий теж нічого! – засміялася Жанна. – Імпозантний наречений. Взагалі, вони – дуже гарна пара.
-Це так! – погодилася Оля зі зведеною сестрою.
Коли молодята вийшли з церкви, всі розсілися по машинах і поїхали в ресторан святкувати весілля.
Олена із задоволенням оглянула всіх присутніх і подумала:
-Як же здорово, коли навколо тебе стільки рідних людей, які щиро бажають тобі щастя!
Зріла наречена думала про те, що скільки б їм з Юрієм не було відпущено, тепер вони неодмінно будуть щасливі.
Роздуми Олени зупинили вигуки “Гірко!” і веселий голос того, чиєю дружиною вона нещодавно стала перед Богом:
-Про що це ми замислилися? Народ вимагає подружнього поцілунку!
Молодята встали і під невтомні крики “Гірко!” вперше поцілували один одного, вже як чоловік і дружина.
-А чому бабуся і Юра цілуються? – раптом запитав Максимчик.
-Тому що вони одружилися, і треба, щоб наречений із нареченою цілувалися, – пояснив батько.
-І ти так само цілував маму? – округлив очі малюк.
-Цілував, – усміхнувся Володимир.
-Тоді я завтра в садку теж одружуся з Катрусею.
Батьки та всі, хто сидів поруч із ними дружно розсміялися.
-Що й казати, будь який вік підходить для кохання, – з усмішкою підсумувала Жанна…