– Ось якщо не пощастить з ранку, то й увесь день такий буде, – думала Олена, коли прокинулася вранці не від дзвінка мобільника, а сама.
Чомусь знову не спрацював будильник на телефоні. Чи то ввечері забула поставити, чи сам по собі не задзвенів, але, до речі, це вже не вперше.
Вона швидко скочила з ліжка і побігла у ванну, а потім на кухню.
– Треба хоча б кави випити перед роботою, а час так і біжить! – подумала вона.
Олена спробувала увімкнути кавоварку, а вона не вмикається. Ще раз натиснула на кнопку…
– Зрозуміло.
Довелося вмикати чайник і випити чай із круасаном, який вона купила вчора у супермаркеті, а він ще й виявився несвіжим…
– Ну, одне до одного. Ось що значить не щастить. Тепер потрібно і кавоварку віддавати в ремонт, мало того, що машина в ремонті вже три дні. Доводиться мотатися автобусом на роботу, – розмовляла вона сама з собою.
Випивши чаю, Олена побігла в кімнату там на спинці стільця була приготовлена на роботу з вечора сукня.
– Та що це таке? Однозначно сьогодні не мій день, – сказала Олена, дивлячись на сукню, що валялася на підлозі, на якій схоже спав кіт.
– Барсику, ну ти й підставив мене, – сварячись на кота, Олена схопила свої джинси, дістала з шафи бежеву сорочку. Поспішаючи, вона зачинити двері, і несподівано до всього ще й зламала ніготь…
– О–о–о, ні, тільки не це! Ще й ніготь на додачу. Ну що сьогодні за день, ще тільки ранок, а що далі?! – вибігаючи з під’їзду, засмутилася Олена.
Олена прийшла на зупинку.
Добре, що автобус прийшов швидко. Вона зайшла в салон, і побачивши вільне місце, сіла на сидіння.
– Привіт! – раптом почула вона поруч чоловічий голос.
Олена повернула голову і очам своїм не повірила!
– Та як таке може бути? – тільки й пробурмотіла вона.
Олена побачила поряд свого колишнього чоловіка Антона.
– Та що ж таке, ще й це! – вже остаточно переконалася Олена, що день сьогодні в неї невдачливий.
– Привіт! – відповіла вона і відвернулася.
Антон усміхався, явно був у гарному настрої.
– А що це ти відвернулася від мене, давай хоч поспілкуємось, майже півтора роки не бачились. Ти все така ж красива та активна. А чому на громадському транспорті, у ремонті машина чи продала? Якось не солідно бізнес–леді їздити автобусом, – єхидно говорив колишній.
Олена мовчала, не хотілося далі псувати свій настрій, але той не вгавав.
Він не міг їй пробачити їхнє розлучення і втрату бізнесу, хоча бізнес її, він чудово розумів, що йому нічого не дістанеться, але хотілося відхопити шматочок.
Олені сорок чотири, у неї свій бізнес–центр, з Антоном вона розлучилася через його загули та зради.
Донька одружена близько року, живе з чоловіком в іншому місті, і Олена збиралася у відпустку відвідати їх.
Донька образилася на батька, припинила з ним спілкування, телефон не відповідав і бачити його вона не хотіла. Хоча Олена наполягала:
– Доню, даремно ти не спілкуєшся з батьком. Все одно батько в тебе один й іншого не буде. Це наші з ним розбірки та розлучення, а ти тут ні до чого.
– Мамо, мені прикро за тебе. Нехай живе там зі своїми… Не хочу я його бачити й чути. Я сама доросла і розумію, що до чого. Гидко все це, – відмовлялася дочка.
Олена сиділа в напрузі, доведеться довго терпіти колишнього, та ще й виходити на одній зупинці:
– Цікаво чому він у нашому районі? Ти що від чергової Каті, Тані…? Як твоя Марина, до якої ти пішов? – запитала вона Антона.
– Не Марина, а Оля, – поправив він її.
– Ах, так, Оля? Чи вона тебе теж виставила?
– Чому виставила, я просто у справах у цьому районі зранку. Залишив свою машину в ремонті, – переконливо казав він.
– Ой, не сміши! Наче я не знаю, що й машини в тебе немає. Як був недолугим, жив за мій рахунок, так і живеш. А що твоя Марина не дає грошей?
– Не Марина, а Оля, – вже роздратовано відповів Антон.
Він намагався її роздратувати і побачивши зламаний ніготь заспівав:
– А це що у нас? Нігтик зламаний, і грошей немає на його ремонт? Бізнес твій, мабуть, занепав? Щось раніше я не помічав тебе у такому вигляді, ти до своїх нігтів ставилася дуже акуратно. Якось непристойно бізнес–леді з такими нігтями у громадському транспорті бути, що подумають про тебе люди?
Він знав її тонкі струни, знав, чим роздратувати. Одяг, косметика, манікюр – це у неї завжди на висоті, завжди в пріоритеті, і раптом зламаний ніготь.
Він знає, що вона засмучується через такі дрібниці для нього, а для Олени – це велика неприємність.
– З моїм бізнесом, як завжди, все гаразд. Зараз нема кому гроші витрачати на своїх Кать і Тетян, ой вибач, Марин, – навмисне сказала вона.
– Не Марина, а Оля, коли вже запам’ятаєш, – сердився Антон.
Він хотів її вивести з себе, але поки що вона була спокійна, а його зачіпає, що не може колишня дружина запам’ятати ім’я Оля. Олена ніколи не покаже йому, що нервує, хай хоч що говорить.
– А з нігтиком моїм все буде гаразд. Просто в мене сьогодні була бурхлива і щаслива ніч і я випадково зламала його. Зараз приїду на роботу, викличу манікюрницю, і все буде чудово! Ти ж знаєш, грошей на манікюр я ніколи не шкодую… Не те, що ти все позичаєш!
Вони розмовляли в півголосу, єхидно, намагаючись якомога неприємніше щось сказати один одному. Але поки що в Олени виходило краще.
– А що ж твій дружок тебе не підвіз після бурхливої ночі, чи він теж піший, на своїх двох? А може, купиш йому машину?
– Не підвіз, бо теж його джип у ремонті, якось так сталося водночас у нас. А Марина твоя теж на манікюр ходить у салон, чи вдома фарбує свої нігті? У тебе, як завжди, немає грошей на косметику та манікюр для коханої жінки?
– Я тобі сто разів казав, О-л-я! Невже важко запам’ятати? – уже майже зовсім вийшов із себе Антон.
За цією розмовою спостерігав чоловік, що сидів позаду Антона, елегантного вигляду, в окулярах, стильно одягнений і коротко підстрижений.
Він став мимовільним свідком їхньої розмови, за якою вони обмінювалися шпильками.
Це був Олег, у якого сьогодні не заладнався ранок. Він проспав, та ще й виявилося, що вийшла з ладу його машина, довелося кинути її біля під’їзду, інакше б він запізнився на нараду, яку сам же й призначив.
Його підлеглі знають, він терпіти не може, якщо хтось запізнювався.
А сьогодні він опинився сам у такому становищі, тож таксі не зміг взяти і побачивши автобус, застрибнув у нього.
Олег побачив, що Олена та Антон готуються на вихід, і скочив першим, бо це була його зупинка.
Як тільки відчинилися двері в автобусі, він вийшов першим, зупинився біля дверей, побачивши Олену, подав їй руку:
– Люба, давай руку, акуратніше, дивися під ноги. Ти ж не звикла до громадського транспорту… – багатозначно і з усмішкою дивлячись на неї, промовив він.
Олена дуже здивувалася, забарилася, але раптом зрозуміла і підтримавши гру незнайомця, відповіла:
– Ох, дякую тобі, любий, ти маєш рацію потрібно акуратніше. Ох цей громадський транспорт. Коли ти забереш машину з ремонту?
– Сьогодні, сьогодні, тож вибач, що довелося нам тиснутися в автобусі.
Антон так і оторопів, коли побачив, як симпатичний мужик, подав руку Олені, назвавши її “люба”. А він думав, що його колишня так і живе одна, скучає за ним. Все ж таки він красень і користується цим.
Дружина терпіла його пригоди, поки сама не переконалася в цьому.
Ще раз озирнувшись, він пішов на роботу не в настрої, а слідом йому долинуло:
– Привіт, Марині,
– Не Марині, а Олі, – сказав уже собі під ніс злий Антон.
Олена засміялася, дивлячись на Олега:
– Спасибі! Гарно ви мене підтримали. Як це у вас вийшло?
– Так я сидів позаду вас і мимоволі став свідком вашої сварки, я так зрозумів з колишнім чоловіком?
– Так, це колишній, півтора роки тому ми розлучилися, багато мені довелося докласти зусиль, попсував він мені нерви звісно, але нічого, я впоралася.
– А як ваше ім’я, мене Олег звуть.
– Олена. А ви знаєте, у мене сьогодні з ранку якеь невезіння, не продзвенів будильник і все пішло не так як треба, аж до зустрічі з колишнім. Я поспішаю, вибачте, я не люблю спізнюватися і мені не подобається, коли інші спізнюються.
– Знаєте, у мене все те ж саме, прямо з ранку, тільки що колишню свою не зустрів. Машина не завелася, довелося автобусом їхати. А давайте ввечері зустрінемося тут же, ось моя візитівка. Мій офіс неподалік, – кивнув він головою вправо, запитливо дивлячись на неї.
Олена, сама не знаючи чому, із задоволенням відповіла:
– А давайте, мій теж неподалік, тільки з іншого боку. Ось моя візитівка. До вечора. Вони розійшлися в різні боки легкою ходою, дивуючись, як стрепенулись їхні серця.
Вечір пройшов чудово у кафе. Олег прийшов із білими трояндами і сказав:
– Виявляється, буває і так, вечір компенсує невдачу з ранку. А я думав – це на весь день, якщо ранок не вдався, то рахуй все пропало… А я радий, що проїхався в автобусі, тепер розумію, до чого говориться: що Бог не робить – все тільки на краще.
Олена щасливо сміялася, її очі сяяли, а з її нігтиком вже все було гаразд…