Олена повільно збирала речі в сумку. Вона більше не хотіла залишатися в цьому домі. Сім витрачених років! З нажитого майна – дрібна побутова техніка і старенька машина. Добре, що при покупці її було оформлено на Олену. – Ну, і куди ти знову зібралася?! – обурено запитав її чоловік. – Все, я з тобою розлучаюся! Офіційно! – рішуче сказала Олена. Юрій застиг від здивування

Олена повільно збирала речі в дорожню сумку. Вона більше не хотіла залишатися в цьому домі, але й назавжди йти не поспішала…

Їй було шкода витраченого часу… Її чоловік виявився безвольною людиною, і дружина з дочкою, як виявилося, були для нього не такими важливими, як його друзі й веселощі.

Сім витрачених років! З нажитого майна – дрібна побутова техніка і старенька машина.

Добре, що при покупці її було оформлено на Олену. Та й через багато різних причин їздила на на ній саме вона. На роботу, в школу, в магазин.

Їхня донька Оля любила тата, але вона не любила бачити його веселим, після того, як він приходив від своїх друзяк.

А останнім часом він був саме таким…

-Ну, і куди ти знову зібралася?! – обурено запитав Юрій.

-Все, я з тобою розлучаюся! Офіційно! – рішуче сказала Олена.

Чоловік застиг від здивування.

-Не жартуй так! – відповів Юрій і спробував дістати з сумки одяг.

-Юра! Та які жарти! Набридло вже. Скільки це можна терпіти?

-Що терпіти? – запитав чоловік. – Все ж нормально в нас! Я працюю, всі гроші в сім’ю приношу.

-Так, працюєш. Але сьогодні виходиш на роботу, а завтра – ні. А там тебе всі прикривають! Я не можу цього більше терпіти! – обурилася Олена.

-Нічого подібного! – заперечив Юрій. – Ну то й іди! Прибіжиш ти ще додому!

Олена закрила сумку і поклала в багажник машини.

Вона сіла в авто і виїхала з двору. Донька Оля була вже в бабусі.

-Це остаточне твоє рішення? – запитала невдоволена мама, коли Олена зайшла в квартиру з дорожньою сумкою і попрямувала до своєї кімнати.

-Звісно! – відповіла жінка.

-А якщо він знову прибіжить пробачення просити і повертати тебе? – запитала мати.

-Не поїду. Я на розлучення вирішила подати. Набридло мені це все.

-Як знаєш, – знизала плечима мати. – А гроші де брати будемо, чим я вас годуватиму?

-Мамо, у мене нормальна зарплата, грошей вистачить, – відповіла Олена, розуміючи, що мама не хотіла цього переїзду. – Я хоч раз у тебе щось просила?

-Гаразд – гаразд, не гнівайся, – спробувала заспокоїти доньку Світлана Сергіївна. – Тільки знаєш, не права ти тоді була, от і результат отримала. Ти, що думала, що на чужому нещасті, збудуєш своє щастя?

-Годі! – сказала Олена. – Він сам це все почав, не я перша…

-Так, так! – не вгавала жінка. – А ти могла на його залицяння і не зважати, а одразу сказати, що з одруженим не зустрічатимешся!

Такі слова матері обурили Олену. Вона мовчки зайшла у кімнату і зачинила за собою двері. Олі не було в вдома, вона гралася біля двору із сусідськими дітьми.

Олена хотіла заплакати, але не змогла. Очі були сухі. Що було, те було, і повернути час назад не вийде…

Так, може вона і вчинила неправильно, забрала з сім’ї чоловіка, залишила його маленького сина без батька, але вона була шалено закохана в Юрія!

Він подобався їй давно, і як тільки з’явилася можливість поспілкуватися з ним, то вона одразу ж вирішила діяти, незважаючи на те, що на той час він уже встиг одружитися з іншою дівчиною.

А Юрко просто не встояв перед нею…

Вона здавалася йому такою гарною і доброю, доглянутою, наче з обкладинки модного журналу.

Вона його любила, але чудово знала як треба поводитися, щоб не набриднути чоловікові.

Водночас Юрій не хотів зраджувати дружині. У них була спільна дитина, син, до речі, саме через якого, вони й одружилися.

З кожним днем ​​Юрію було все важче дивитися в очі дружині. Бачити в них щиру прихильність і кохання, але не розділяти це почуття…

Їхній шлюб тривав менше року і Юрій розлучився.

А потім, майже одразу, з’їхався з Оленою і незабаром одружився з нею.

Родичі не схвалювали вибір хлопця. Але Олена була щаслива. Вона ж стала дружиною того, кого давно кохала…

А тепер все… Нема ні однієї сімʼї, ні тепер другої… Є тільки втрачені роки, через їхні минулі помилки. І діти…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.