Останнім часом Олена не впізнавала маму. Ольга Андріївна дуже змінилася: погарнішала, скинула зайве, стала стежити за собою, робити зачіски, міняти сукні, блузки, пізно приходила з роботи, а іноді дзвонила Олені і говорила, що залишилася ночувати у подруги. Олена була дружна з мамою. Вони й зовні схожі були, і тато завжди їх називав “мої дівчатка”.
Олена спробувала викликати маму на відвертість, але Ольга Андріївна загадково посміхнулася і сказала:
– Оленко, поки нічого не буду тобі говорити. Скажу тільки, зі мною ніколи у житті такого не було. Ніколи. У мене в душі весна, все співає.
Олена зрозуміла: мама закохалася.
Після того, як не стало чоловіка Ольга Андріївна довго приходила до тями. Ходила в темному одязі. Чоловіка не стало у 55 років. Ольга Андріївна дуже переживала втрату чоловіка. Після роботи приходила додому та не виходила зі своєї кімнати. Сиділа на дивані, занурюючись у спогади.
Вона вийшла за нього заміж зовсім молоденькою студенткою. А він був уже відомим вченим. Разом вони прожили двадцять років, за неї він став академіком. Він допомагав їй рости духовно. Вона була його аспіранткою, захистила кандидатську дисертацію, стала начальником відділу…..Після втрати чоловіка минуло п’ять років… Олена, їхня дочка, успішно захистила диплом, стала працювати програмістом у цьому ж інституті, але в іншому відділі. Інститут складався із багатьох корпусів, розкиданих на великій території.
Олена знала, що до відділу до мами перевівся з іншого інституту новий співробітник Сергій Федорович. Він був молодший за Ольгу Андріївну на 9 років. Ось тоді з мамою щось і сталося….. Під її керівництвом він почав писати кандидатську дисертацію. Не минуло й півроку, як він із рядового вченого став заступником начальника великого наукового відділу, безпосереднім помічником Ольги Андріївни. Вони разом їздили на наукові конференції, симпозіуми. Олена була з ним знайома, коли іноді заходила у відділ до мами. Він був красивий, трохи повненький, але стрункий, з кучерявим темним волоссям і холодними сірими очима.
Олені він не подобався. Вона відчувала в ньому щось несправжнє, фальшиве. І з Ольгою Андріївною він поводився з якоюсь прихованою зарозумілістю. А мати це не помічала. Вона, як дівчисько, дивилася на нього із захопленням.
Двадцять років вона жила спокійним подружнім життям, оточена любов’ю єдиного чоловіка, який дуже її любив. І їй здавалося, що її також любитимуть інші, на кого вона зверне свій погляд. Вона знала, що вона ще гарна, але забула скільки вже їй років.
………………………….
Сьогодні Олена не чекала на маму. Останнім часом середами Ольга Андріївна зазвичай дзвонила їй і говорила, що ночує у подруги.
І раптом увечері Олена почула, як відчиняються ключем двері. Мама була не одна, з нею прийшов Сергій Федорович. Він привітався, вони пройшли на кухню і поставили на стіл торт та пляшку ігристого.
– Олено, ми зараз відзначимо маленьку подію. Бачиш, ми сьогодні з Сергійком подали заяву до ЗАГСу, і тепер Сергійко житиме у нас. Він раніше винаймав квартиру. Але вистачить знімних квартир. Він закінчує дисертацію незабаром захист. Він займатиметься в кабінеті…
– У татовому кабінеті? Мамо, ти мені не дозволяла писати там диплом!
– Оленко, ну скільки можна кабінету пустувати! І потім минуло вже п’ять років…. Давайте краще святкувати. Сергій відкривай ігристе.
Усі сіли за стіл.
– А ви чому винаймали квартиру?
– Я, Олено, з області, з села… Поки ще не заробив на квартиру… Але це поки …
Ольга Андріївна зупинила його:
– Незабаром у Сергія передзахист дисертації А потім треба буде з’їздити у Київ, отримати позитивні відгуки про дисертацію в одного відомого академіка, татового друга… Це дуже важливо. Ми вже домовилися з ним…. Загалом стільки справ….
Після чаю Олена пішла у свою кімнату і зателефонувала бабусі, маминій мамі.
– Уявляєш бабусю, мамин коханець тепер житиме у нас. Вони до ЗАГСу заяву подали. Він писатиме дисертацію в татовому кабінеті!
– Ну, Оленко, я рада, що твоя мама в себе прийшла після втрати чоловіка. Вона ще молода. Не заважай їй. Нехай живе, радіє життю.
– Бабуся, та він молодший мами на 9 років! І потім, мені здається, він використовує маму… Я їй намагалася це сказати, але вона не слухає. Закохалася як дівчисько! Мені її просто шкода…
…
Хоча квартира у Олени була дуже велика, але туалет і ванна були поєднані, і Оленці вранці довго доводилося чекати, коли Сергій Федорович перестане хлюпатися у ванній.
На столі на нього вже чекав смачний сніданок. Мама дуже намагалася догодити Сергію Федоровичу. Вона заглядала йому в очі, питала чи смачно вона приготувала… Він уже кілька місяців жив у них, нічого не робив по господарству, не ходив за продуктами, все робили Ольга Андріївна та Олена. А він дуже любив сидіти в кабінеті, готуватися до захисту дисертації, довго розмовляти телефоном.
Невдовзі Сергій Федорович захистив дисертацію. Того ж вечора у ресторані пройшов банкет з цієї нагоди. Було багато привітань, побажань. На банкеті Олена познайомилася з молодим ученим Максимом. Він провів Олену до будинку, і з тих пір вони почали зустрічатися.
Минуло місяці три. Олені все більше подобався Максим, вона відчувала, що і вона йому дуже подобається. Він дарував їй квіти, запрошував до театрів, у кафе і познайомив зі своєю мамою. Олена занурилася у своє нове життя, що зовсім не помічала, як живуть мама та Сергій Федорович.
Якось вона прийшла додому, радісна, щаслива, з гвоздиками в руках. Максим зробив їй пропозицію, і вона сказала: «Так». Вона хотіла цю новину розповісти мамі, і раптом побачила, що мама сидить на дивані і витирає хусткою очі.
– Мамо, що сталося? А де Сергій Федорович?
– Він у відрядженні.
– А чому без тебе, мамо? Ви ж разом завжди їздили.
– Так, це було раніше… Тепер він один їздить, каже так йому зручніше.
І раптом Олена уважно глянула на маму, і побачила, що мама якось знітилася, постаріла.
Вона сіла на диван, обійняла її.
– Що сталося? Розкажи.
І мама раптом заплакала, притулилася до Олени, як маленька дівчинка, і схипуючи, крізь сльози, сказала:
– Оленко, схоже він мене використав, я йому тепер не потрібна. Він отримав що хотів: успішно захистив із моєю допомогою дисертацію. Ми розлучаємося… Сказав, що не любить мене, це все було помилкою. І їде до іншого міста. Тут він був моїм заступником, а тепер влаштовується начальником відділу. Там йому обіцяють великий оклад і квартиру за рахунок інституту…Він їде… Мені здається у нього там є жінка…
– Мамо, я так і думала, він мені відразу не сподобався. Я ж тобі казала, але ти не вірила мені.
Ольга Андріївна знову заплакала
– Це не все Олена.
– Не все? А що ще?
– Я вагітна. І вже пізно, щось робити. Я думала, що це його стримає. Боже, як мені тепер бути, як я помилилася?
– А він знає?
– Знає… Він говорив, щоб я вирішила це питання, а я думала, якщо залишу дитину, він не піде від мене. Все – таки наша дитина… Це його утримає… Як же мені бути тепер? Мені вже 44 роки. У тебе своє життя. Я знаю, ти скоро заміж вийдеш. Тобі не до мене. Моя мама, твоя бабуся вже старенька… Може мені народити і відмовитися, га дочка?
– Мамо, ні…,ми ніколи цього не зможемо пробачити собі. Ніколи. Навіть не думай про це. Ти завжди бачитимеш малюка перед собою. І я теж. Він же не винен. Ми його виховуватимемо разом. Я тобі допомагатиму. А Сергія Федоровича забудь. Але аліменти нехай платить, мамо. Це ми з нього візьмемо.
– Спасибі, люба. Іншого від тебе я і не чекала…
….
Минув рік. Засніженою дорогою йшли дві жінки. Одна везла колиску з малюком. На вигляд їй було років сорок- сорок п’ять. Вона була дуже гарна. Біляве волосся вибилося з-під рожевої шапочки, а очі її з любов’ю, не відриваючись дивилися на малюка. Поруч йшла молода, теж дуже гарна жінка. Її пальто ледь-ледь була застебнуте на животику. Вони весело про щось говорили, показуючи на малюка А поруч із нею йшов молодий, високий чоловік. Руки його були зайняті: він ніс у обох руках великі пакети з продуктами.
Це були Ольга Андріївна зі своїм маленьким сином, Олена та Максим, які чекали на поповнення у своїй родині.
А сніжинки повільно вальсуючи падали і падали на землю, покриваючи її.