Олександр сам не розумів, що з ним. Але він раптом вирішив повернутися з відрядження на день раніше. Мав – у суботу вранці, а приїхав у п’ятницю після обіду.
З кожним кілометром, що наближає його до будинку, у нього в душі наростало занепокоєння. Спеціально не зателефонував дружині, не попередив. Яка банальна історія, подумав він, невесело посміхнувшись. Прямо класика жанру.
Валентина, його дружина, була вродлива жінка. Коли одружився, батько йому одразу сказав: «Сину, подумай 100 разів! Красива дружина завжди ризик».
Але Сашко не слухав батька. Він так любив свою Валю! Життя за неї віддав би. І ось тепер вони прожили разом уже 20 років і з кожним роком Олександр любив свою дружину все більше. Жили вони вдвох, дочка виросла і поїхала до іншого міста.
Відрядження в нього були не часто. Одне на рік приблизно. І щоразу в нього душа була не на місці, коли їхав. Не довіряв він своїй Валентині. Хоча за всі роки жодного разу її не впіймав на зраді. Може й не було нічого? Все вигадав собі?
Олександр, не дочекавшись ліфта, побіг угору сходами. Ось вже шостий поверх, ще два поверхи – і його квартира… Назустріч спускався чоловік. Симпатичний, високий, добре одягнений, середнього віку. Їхні погляди зустрілися. За кілька секунд вони розминулися. Олександр продовжив свій шлях додому, а чоловік до виходу.
Хто такий? То був незнайомець. На душі стало ще більш хвилююче. Що? Перестань, заспокоював він себе. Ти перегинаєш вже зі своєю ревнощами! У під’їзді кілька десятків квартир! З якої вийшов цей чоловік, не зрозуміти. І взагалі, будній день, Валя має бути на роботі.
***
Валентина не була своєму Олександрові вірною дружиною. На жаль. Ні, вона любила його звичайно. І розлучатися з ним не збиралася. Навіщо? Її все влаштовувало. Статус заміжньої жінки та широка чоловіча спина, хороша квартира в центрі міста та матеріальна забезпеченість, коханий чоловік та впевненість у завтрашньому дні. Чого ще бажати?
А якщо чогось ще побажається, завжди можна собі коханій це дозволити. Адже так?
Валентина справді була дуже гарною. Яскрава блондинка з гарною фігурою. Одягалася модно та дорого. Коханці в неї завжди були. І їй щастило, все завжди складалося для неї благополучно. Чоловік ні про що не знав. Може, здогадувався, але не знав.
Олександр її дуже любив, що іноді Валентина думала, а якби дізнався? Кинув би її? Напевно ні. Але краще не треба. Доводити до таких гострих ситуацій не треба. Ні до чого це.
Хвилювання ні до чого. Це по-перше. І по-друге, навіщо ризикувати? Її Олександр видний чоловік, з добрими людськими якостями, заробляє чимало. Раптом до розлучення дійде? Ні, вона не готова подарувати його якійсь іншій жінці. Заміну знайти буде дуже нелегко. Воно їй треба?
***
На цей раз все якось відразу пішло не так. Виїжджаючи у відрядження та збираючись у дорогу, Олександр мало не запізнився на поїзд. У день від’їзду почав готувати їжу своїй Валі. А то як вона тут без нього три дні? Адже голодна сидітиме!
Потяг вирушав о 18.30. Тому Олександр встиг ще й вдома трохи прибрати, запекти курочку, зробити салат Олів’є. Але трохи не розрахував час. Коли Валентина повернулася з роботи додому, він лише викликав таксі.
– Ти що? Ти ж запізнишся! – вигукнула до нього Валя.
– Встигну. До вокзалу їхати хвилин 15, не більше.
Він встиг, але дивом. Не було пробок, потяг підійшов до першої платфори, не довелося бігати по підземних переходах. Заскочив у вагон за хвилину до відправлення.
А Валентина розхвилювалася.
– Уявляєш, Сашко ледь на потяг не спізнився, коли у відрядження збирався! – Скаржилася вона потім своїй подрузі Тетяні.
– Чому мало не запізнився?
– Та він їжу мені готував на три дні!
– Ну чому ти одразу так? Молодець!
– Та потрібна мені його курка!
– Валю, перестань злитися! Сашко в тебе добрий.
– Я знаю. Навіть надто.
***
Як тільки Валентина переконалася, що чоловік поїхав, одразу зателефонувала своєму другові. Тепер можна спокійно вечорами зустрічатися та не смикатися від кожного телефонного дзвінка. І взагалі, можна ж – прямо вдома.
А у п’ятницю вона взагалі не пішла на роботу, взяла собі вихідний. Її друг теж відпросився на весь день. Добре, що чоловік жив на іншому кінці міста, ймовірність зустрічі зі знайомими людьми для нього була надто мала. Трохи конспірації і сусіди Валентини теж нічого не помітили.
І все було гаразд. Валя знала, що чоловік повернеться вранці у суботу. Але раптом… з ранку п’ятниці в неї з’явилося якесь незрозумілий занепокоєння. Що це?
Занепокоєння наростало. Ближче до обіду вона вже місця собі не знаходила.
– Любий, знаєш, давай їдь додому.
– А що так рано? Кохана, у нас ще повно часу!
– Ні ні. Не треба. Збирайся. У мене неспокійно на душі.
Милому другові дуже не хотілося йти. Але довелося. Валентина ледве дочекалася обіду, вони поїли, і чоловік почав неквапливо збиратися.
Що відбувається? Валя не могла зрозуміти, чому вона так хвилюється. Коли гість взувся у порозі, вона була вже ледве стримувалася.
– Та швидше ж ти! – Вигукнула вона йому.
– Що з тобою? На тобі немає обличчя.
– Все. Давай. Бувай. Подзвоню.
Валя буквально виштовхала чоловіка за поріг, зачинила двері. Повернулась до кімнати і розгубилася… Куди йти, за що хапатись? І в цей момент вона почула, що хтось ключем відчиняє замок. Олександр! О Боже!
Чоловік роззувся в коридорі і одразу подався до спальні. Валентина вийшла йому назустріч, але він буркнувши «привіт», пройшов повз неї.
Неприбрана постіль не привернула увагу Олександра. Валя ніколи не відрізнялася порядком у будинку. У неї завжди скрізь був безлад. Окинувши поглядом кімнату, Олександр попрямував до вітальні.
І тут одразу помітив на маленькому столику біля дивана попільничку. Яка була заповнена.
– Що це? – спитав він, не дивлячись на дружину, яка стояла за його спиною і не говорити від хвилювання.
– Де?
– Ось, – Олександр показав пальцем на кришталеву посудину.
– А… Це… То це ми з Таньою… Молодість згадали. Вона приходила вчора, цілий вечір з нею просиділи, балакали. А я прибрати забула.
Валентина швидко прибрала її.
***
– Таня! Якщо Сашко запитає, то ти до мене приходила вчора ввечері! – вигукувала вона в телефон. – Дивись не підстав мене, якщо Сашко запитає. А він обов’язково спитає!
– Гаразд, не хвилюйся так! Скажу.
Тетяна зітхнула. Уся ця ситуація була їй не дуже приємна, обманювати Сашка не хотілося. Але куди подітися, треба рятувати подругу.
Вони з Валею товаришували вже давно. Таня була в курсі всіх любовних справ Валентини. І ніколи не засуджувала її. Кожен має своє життя.
“Я не можу! – казала подруга. – Розумієш, якщо в мене нікого на стороні нема, я не живу! Відразу починаю набирати зайвого, у мене виникає поганий настрій! Мені ліньки навіть губи нафарбувати! Колектив чисто жіночий. Заради кого добре виглядати? Заради Сашка мого? Так йому неважливо, як я виглядаю! Перефарбуюсь із блондинки в брюнетку, він і не помітить. Наберу 20 кг, тільки ще більше любити буде. Він досі закоханих очей з мене не зводить! Аж набридає іноді … »
– Валю, ну навіщо так ризикувати було?
– Та звідки я знала, що він із відрядження раніше приїде?!
– А якби застав у тебе чоловіка? Адже навіть не на хвилини – на секунди якісь вони в під’їзд розійшлися! Що було б?
– Не знаю… Придумала б щось.
– Що придумала б?
– Ну, сказала б, що квартирою помилився… Або ще щось… Досить вже голосити! Пронесло, і слава богу. І уявляєш, яка в мене інтуїція! Вона мене просто врятувала! – Розсміялася Валентина.
А Тетяна замислилась. Ну, чого жінці не вистачає? Чому вона біжить із дому? Що шукає збоку?
А іноді буває так, що дружина вірна. Але чомусь такий добрий чоловік зовсім не цікавить її як чоловік. І вдавати, що цікавить, ліньки. Тоді на сторону вже йде чоловік. Не припиняючи при цьому щиро любити свою дружину.
***
Минуло ще 20 років.
Валентина та Олександр відсвяткували рубінове весілля. А за місяць Валя відзначала вже свій ювілей – 60 років. У ресторані зібралася велика компанія, запросили багато гостей. Родичі, друзі, колеги. Подруга Тетяна теж прийшла зі своїм чоловіком.
Валентина була така красива в новій сукні, з зачіскою. Виглядала дуже молодо. Веселилася, танцювала, сміялася. Жінки їй усі заздрили. Скільки енергії! І чоловік у неї такий добрий. Дуже любить її, це відразу в очі впадає. Донька, зять, онуки. Приємна родина. Яка ж вона таки щаслива жінка!
Олександр цілий вечір не зводив очей зі своєї дружини. Красуня моя, думав він, кохана, рідна.
Наступного дня Валя з Танею обговорювали телефоном, як пройшов ювілей.
– Як гадаєш, нормально? Все сподобалося всім? – Запитала подругу Валентина.
– Звісно! Все було на висоті, добре. А ти найкрасивіша була. І Сашко твій теж. Помітила, як усі жінки дивилися на нього?
– Ти знаєш, помітила… Навіть ревнувала трохи. Смішно. Сама все життя від нього ходила ліворуч, а тепер раптом… – Валентина замовкла.
– Пошкодувала?
– Таню, зізнаюся тобі чесно. Не те, щоб пошкодувала, ні. Це щось інше…
– Що?
– Я тепер у церкву ходжу регулярно. Вже 2 роки. Нікому не казала навіть тобі.
– Навіщо ходиш?
– Гріхи замолюю.
Тетяна розгубилася, вона навіть не знала, що сказати подрузі. Так несподівано це було для неї.
Вона уявила Валентину в церкві, серйозну, трохи сумну, в суворій сукні, в гарній хустці… Ну, а що? Чому ні? Це ж непогано?
Але навіть не це найбільше дивувало Тетяну. Виявляється, можна легко бути щасливою людиною! Вона думала про це, дивлячись на Олександра, чоловіка Валентини. Потрібно просто кохати. Того, хто поряд. Ось і весь секрет.
А коли разом прожито вже стільки років, і якщо люди й досі не розлучилися, зберегли сім’ю… Отже, завжди кохали одне одного. І люблять. Незважаючи ні на що.