Після весілля Павло та Валя стали жити у будинку батьків чоловіка.
Свого житла нема, а жити десь треба. Мама Павла і сама в цей дім прийшла, коли вийшла заміж.
Окрім батьків та молодих у будинку жила ще бабуся Павла, мати його батька. Бабуся була старенька, єдиний син був пізньою дитиною.
Бабуся вже нічого не могла робити в хаті. Більше часу сиділа за серіалами та читала книги. Іноді виходила гуляти надвір, там для неї була поставлена лавочка.
Валя вперше потрапивши до будинку здивувалася, хоч Павло її попереджав. Свекруха її здорова жінка, а в будинку сильний безлад та бруд. Звикла Валя жити у чистоті своїх батьків. А тут все одразу в очі впадає.
Фіранки нові, але так і не прасовані, з усіма складками висять, вікна брудні. Пил скрізь. Довго можна продовжувати описувати цей безлад.
У Валі була відпустка після весілля. Вирішила вона прибирання у будинку зробити. Але будинок не її, треба б дозволу спитати.
– Павло, твоя мама в хаті господиня. Я не хочу нічого поганого, але прибрати все треба. Вона не буде проти?
– У хаті господиня бабуся. Але вже нічого не може. Тяжко їй. А мати… Вона давно нічого не робила. Раз на місяць у неї генеральне прибирання і все. Але це просто назва, а не прибирання. Тож можеш спитати у бабусі. А можеш і не питати, вона й так буде рада. Нам із батьком теж цей безлад набрид. Я тобі допоможу. Прикрутити щось, пофарбувати, винести. Все найважче.
– А чому твоя мама нічого не робить? Адже неприємно жити у такому будинку.
– У них сварка була із батьком та бабусею. Я тоді у восьмий клас ходив. Бабуся почала нездужати. А мати прибирати у чужому домі не хотіла. Дім цей бабусі належить. Після того як не стало діда якраз тоді до неї і перейшов. Мати просила, щоб будинок на батька оформили. А батько сам сказав, що будинок буде лише на бабусі. Коротше відмовився він від спадщини. Адже все одно йому перейде. Отоді мати і перестала нормально в будинку прибирати. Ми з батьком навіть самі спочатку все робили. Але батько працює багато, втомлюється. Бабуся не може. А я коли навчався і служив тут взагалі бардак став. Ти вже вибач, доводиться нам сімейне життя починати з генерального прибирання.
– Та нічого. Приберемо все.
– Мати і готувати не любить вдома. У їдальні працює. Раніше від туди їжу носила, а тепер там начальство змінилося. Лавочка закрилася. Картопля, макарони, котлети із напівфабрикатів. Вона й кухню не любить. Тож сміливо командуй. Вона й слова не скаже, адже будинок не її.
– Тоді почнемо з нашої кімнати та з кухні.
На гроші, подаровані на весілля купили шпалери, фарбу, та й всього по дрібниці. Ремонт рухався. Наступна кімната до ремонту була бабусина. Приєднався й батько. Він допомагав лише у вихідні. Натомість закупівлю всіх необхідних матеріалів узяв на себе.
– Командуй. Давно тут потрібна жіноча рука. – підтримав батько Павла.
Бабуся тільки раділа, та грішми допомагала.
Байдужою залишалася тільки мати Павла.
– Влаштувала тут ремонт. Будинок все одно не твій. Якщо що, підеш з будинку, з чим прийшла. – казала вона іноді Валі.
Але пішла вона. До батька й раніше чутки доходили, що дружина зв’язалася з якимось чоловіком. А тут “добра” людина зателефонувала під кінець робочого дня:
– Вашій дружині зле. Сидить, чекає на вас.
Поїхав. А там їй не зле, а дуже добре. На складі у них з якимось чоловіком охи та ахи. Сама речі забрала та пішла.
Батько Павла і не засмутився особливо.
На розлучення подав.
Валентина та Павло так і живуть із батьком та з бабусею. Бабуся вже заповіт написала на них, на трьох. Раніше на той світ збиралася, а тепер передумала. Правнуків дочекалася. Казки їм читає.
– Всі там будемо. Встигну. Поки що й тут добре. Чисто та годують смачно.