Було тридцять перше грудня. Олег з Іриною встали пізно, треба було гарненько виспатися.
Наступної ночі вони спати не збиралися…
Далі все пішло за планом. Вже шість новорічних свят вони разом зустріли, це сьоме.
Після сніданку дружина залишилася на кухні, а чоловік зайнявся ялинкою.
Її, як завжди ставили у дитячій кімнаті. Протягом року ця кімната була порожня.
Олег з Іриною і по життю намагалися все розпланувати, а щоб справдилося, просили про це Миколая.
Точніше, листи йому писали, але не відсилали, а ховали в документи, щоб через рік перевірити.
На перший спільний Новий рік вони попросили трикімнатну квартиру.
Батьки в обох були небідні та й самі, тоді ще молоді, добре заробляли.
І протягом року мрія здійснилася!
А наступного року попросили у Миколая машину…
І знову мрія збулася!
А ось далі Миколай, схоже, на них образився. Чотири роки вони про те саме просили, щоб дитина в них народилася, але…
Скільки вони по різних лікарях ходили, що їм там тільки не говорили. Все марно…
Так дитяча кімната і залишалася порожньою…
І батьки чекали, коли вони їм подарують онуків…
… – Ірино, оціни! – гукнув Олег, милуючись на вбрану ялинку.
Дружина одразу з’явилася поряд і із захопленням промовила:
– Клас! – стоячи поруч із чоловіком, вона радісно оглянула ялинку, подумки уявляючи наступний Новий рік.
– А тепер дивись! – засвітилися вогники, заграла музика.
– Чудово! – усміхнулася Ірина. – Ходімо і ти оціниш, що я приготувала, бо ще не обідали.
На столі в тарілках стояв гуляш, і м’ята картопля, посипана зеленню.
– Щось не зовсім Новорічна страва, – здивовано промовив чоловік, а спробувавши, додав. – Але смачно.
– Усі страви мають готуватись, з урахуванням, чий цей рік.
– Так настає рік Кролика, а вони наче мʼясце не їдять?
– Зате, кабанів люблять тигри, а рік Тигра ще не закінчився. Раптом образиться, – і дружина загадково посміхнулася. – Тому ми маємо його провести, як належить
– Ірино, якась ти з учорашнього дня не така, – Олег глянув на усміхнену дружину. – Щось трапилося?
– Усі сюрпризи опівночі…
Останні два роки вони в гості ні до кого не ходили і нікого до себе не запрошували. В усіх друзів діти вже великі, а в них і маленьких ще не було. От і стали вони всіх цуратися. Зустрічали вдвох. Дарували один одному подарунки та бажали новорічного дива…
Разом пройшлися по магазинах, купили торт і почали накривати на стіл.
– Ірино, не зрозумію, навіщо ми такий великий торт купили? – Олег спробував поставити його в холодильник, але той не хотів залазити.
– Завтра батьків запросимо і твоїх, і моїх…
– Так тут тортом не обійдешся, – хитро посміхнувся чоловік.
– Вони не з порожніми руками прийдуть, всього натягнуть. Я їм сьогодні зателефоную…
– Так, що з тортом робити? – запитав чоловік, так і не заштовхавши його в холодильник.
– Ось цю тарілку, зараз витягну. Її вже можна на стіл ставити.
– Ми проводжатимемо старий рік? – з усмішкою запитав Олег, коли торт нарешті знайшов своє місце. – Новий рік давно по Землі крокує.
– Давай проведемо, але тільки соком.
– В сенсі? – не зрозумів чоловік.
– Без ігристого.
– Як хочеш? – здивовано знизав він плечима.
– Зараз поїмо і почнемо родичів та друзів вітати.
Вітали весь вечір по телефонах і месенджерах, ноутбуки в обох були. Встигали і вітати, і відповідати.
А ще Олег постійно спостерігав за обличчям своєю дружиною. За її загадковою блукаючою посмішкою, відчував, що приготувала вона, щось дуже цікаве…
…І ось дванадцята година, настав час подарунків та привітань. Подарунки вони з першого спільного Нового року домовилися дарувати недорогі, але незабутні. Дорогі разом купували протягом року.
Першим дарував Олег. Він дістав дві каблучки з коричневими камінчиками:
– Ірино, цей камінчик сприяє зміцненню шлюбу. Хочу, щоб у наступному році у нас все вийшло!
І раптом Ірина заплакала. Це було так несподівано, але то були сльози радості, щастя. Вона простягла чоловікові невеликий аркуш паперу:
– Це тобі, – тихо сказала вона.
– Що це таке?! – здивувався Олег.
Він глянув на папірець і не повірив своїм очам.
– Це довідка, що я вагітна. У липні в нас буде дитина…
З хвилину Олег, широко розплющеними очима, дивився на цей аркуш паперу.
– Ірино, у нас буде дитина? – перепитав Олег, все ще сумніваючись.
– Так…
– Оце так! – він підняв дружину на руки і закрутив навколо ялинки. – Дякую Миколаю! Ти здійснив нашу найбільшу мрію!