– Я дивлюся, Галю, ти мою Валентину не любила зовсім, – з розпачем пробурчав Віктор Дмитрович, присівши навпроти невістки.
Відносини у Галини зі свекрухою і справді за життя другої складалися не дуже.
Валентина Іванівна любила сунути свій ніс усюди та роздавати вказівки. Аж до того, де і як невістці і синові ставити нову шафу.
Олег багато разів намагався пояснити матері, що їм неприємно, коли вона намагається вказувати, на що жінка зазвичай обурено відповідала, що не вказує, а радить.
Проте за її повчальним тоном було очевидно, що Валентина Іванівна лукавить.
Часом між невісткою та свекрухою траплялися сварки, але вони були рідкісними і зазвичай закінчувалися тим, що жінки надовго переставили спілкуватися між собою.
Близько десяти років Валентина пробула в ролі нелюбимої невістки, а потім свекруха зненацька злягла і її не стало.
Свекор, який досі практично не контактував із Галиною, раптом пожвавішав.
Стабільно кілька разів на тиждень він почав навідуватись у квартиру до сина зі своїм старшим сином Євгеном, який був неодружений і у свої сорок п’ять проживав із батьками.
Приводів у Віктора Дмитровича було багато, а причина одна – йому були потрібні гроші.
З того моменту, як не стало Валентини Іванівни, свекор значно втратив у грошах і не міг уже жити так, як звик.
Приходячи до будинку невістки та сина, він стрімголов біг на кухню, щоб подивитися, що приготувала Галина.
– Овочів насмажила. Я таке не їм, – морщився чоловік і голосно клав кришку на місце.
Потім він ліз у холодильник і витягав звідти все, що йому подобалося. Слідом за ним так само робив і старший син.
Галину так і розпирало, щоб насварити родичів та виставити за двері. Зупиняло її лише одне: осуд із боку чоловіка.
Однак у якийсь момент жінка помітила, що й самому Олегу вже не подобалося, як поводяться батько і брат.
Подружжя порадилося і вирішило, що більше не пускатимуть їх у будинок. І кілька разів у них це добре виходило: Віктор Дмитрович та Євген, постоявши біля дверей близько півгодини, йшли нізчим.
Щоб рідня не запідозрила, що їх обманюють, Олег та Галина на цей час ставили свої телефони на беззвучний режим.
Помаленьку зухвалих родичів заспокоїлися, і вони перестали ходити їсти до подружжя.
Звичайно, не обійшлося і без того, що Віктор Дмитрович висловив синові претензії щодо того, що вони з сином ніяк не можуть застати їх із Галиною вдома.
– У нас ненормований робочий графік, – виправдовувався чоловік, переживаючи сказати родичам правду і цим образити їх.
Того дня Віктор Дмитрович із Євгеном заздалегідь узгодили з подружжям свій візит.
Вони прийшли рівно о сьомій вечора з кам’яними обличчями і, сухо привітавшись, пройшли на кухню і сіли за стіл.
– Вчора були на цвинтарі. Треба матері пам’ятник ставити, – барабанячи пальцем по столу, процідив свекор.
– Пам’ятник? – перепитала Галина. – Хіба не рано?
– Я дивлюся, Галю, ти мою Валентину не любила зовсім, – докірливо сказав Віктор Дмитрович.
– Я мала на увазі, що земля ще, напевно, не осіла, – зніяковівши, напівголосно відповіла невістка. – Толку не буде, просяде все…
– Ой, багато ти в цьому розумієш, – зневажливо пирхнув чоловік і обмінявся хитрим поглядом зі старшим сином. – Загалом треба ставити пам’ятник, а грошей немає.
– Добре, розділимо всі витрати на трьох, – суворо промовив Олег.
– На яких трьох? У мене пенсія мізерна. До того ж, це ваша мати! – обурився Віктор Дмитрович.
– Твоя дружина, – поспішив уточнити молодший син.
– Ні, мене до уваги теж не беріть. Ми взяли з батьком телевізор у кредит. Мені за нього треба платити щомісяця, – басистим тоном відповів Євген. – До того ж, я зі своєї зарплати оплачую всі комунальні платежі.
– Скільки потрібно? – Пробурчав Олег, усвідомивши, що всі витрати доведеться брати на себе.
– Тридцять тисяч, – усміхнувся Віктор Дмитрович, задоволений тим, що син погодився на встановлення пам’ятника.
– Добре, – зітхнув молодший син і переказав на карту батькові необхідну суму. – Фото потім надішліть.
– Звичайно, – отримавши повідомлення від банку про надходження грошового переказу, промовив чоловік і поквапився додому.
За кілька годин він надіслав Олегу фотографію пам’ятника. Чоловік одразу зрозумів, що фотографію взято з інтернету, тому передзвонив Віктору Дмитровичу.
– Я хотів би його побачити після того, як його встановлять…
– За встановлення треба пʼять тисяч доплатити, – докірливо промовив батько.
Олегові нічого не залишалося, як відправити Віктору Дмитровичу ще пʼять тисяч гривень.
У цей же час на чоловіка посипалися справи по роботі, і він геть-чисто забув про те, що пам’ятник вже мав бути встановлений.
Згадав Олег про це лише за два тижні і зателефонував батькові. На його подив, ні брат, ні батько слухавку не брали.
Відчувши недобре, чоловік із дружиною вирішив заїхати на цвинтар і подивитися, за що були заплачені гроші.
На їхній подив, жодного пам’ятника на могилці матері не виявилося. Там, як і раніше, самотньо височів дерев’яний хрест.
– Негідники! – вилаявся розлючений Олег. – Пройдисвіти! Повірити не можу, що вони вирішили провернути подібну аферу.
Поки чоловік обурювався, йому зателефонувала рідна тітка, сестра Валентини Іванівни.
– Олег, мамі пам’ятник встановили чи ні? Не можу ніяк до Віктора і твого брата додзвонитися: трубки не беруть. Я їм двадцять тисяч переклала ще два тижні тому, і тиша, – нарікала племіннику жінка.
– І ви також? – чоловік був здивований, як батько з братом хитро розвели на гроші тітку.
– В якому сенсі? – оторопіла жінка.
Олегові довелося розповісти їй про те, як він сам піддався на вмовляння родичів та віддав їм гроші.
– Як же так?! – вигукнула тітка. – Вони ж обманули. Що ж тепер робити?!
– Я розберуся, не переживайте, – запевнив жінку Олег і почав думати про те, як вчинити з нахабною ріднею, яка вирішила шикарно пожити за його рахунок.
– Може, до суду подати? – запропонувала Галина. – Це ж чистої води обман.
– Спробую зателефонувати ще раз, – пробурчав чоловік і знову набрав номер батька.
Цього разу йому пощастило. Віктор Дмитрович спромігся взяти слухавку. Почувши від сина претензії, чоловік щиро обурився.
– Твоїй матері і хрест зійде. На тому світі їй взагалі не важливо. А я тут, мені треба жити на щось. Ти б просто мені не дав таку суму, довелося піти на хитрощі, – засміявся у слухавку батько. – Не збіднієш.
– А тітка? Навіщо в неї взяв гроші? – обурювався Олег, дивуючись з того, що Віктор Дмитрович не бачить нічого поганого в тому, що обманув рідного сина.
– Вже розповісти встигла, – цокнув язиком чоловік. – Вона з прощанням не допомагала, хай хоч тут розщедриться.
– Став пам’ятник, раз узяв гроші, – сказав батьку Олег.
– Ось ти скнара, – проскреготів зубами чоловік і кинув слухавку.
Олег зрозумів, що батько не має наміру ні ставити пам’ятник, ні повертати йому гроші.
Можна було, звісно, переконати Віктора Дмитровича все повернути через суд, але соромити чоловіка не хотілося.
Тому він подумав і вирішив знову витратитись на купівлю пам’ятника для матері.
Проте з цього дня чоловік повністю відмовився контактувати з братом та батьком.
– Багатший за нас, от і зазнався, – Віктор Дмитрович пояснив старшому синові поведінку брата.