Ілля їхав на роботу в електричці та звернув увагу на молоду симпатичну дівчину, яка сиділа навпроти нього.
Довге світле волосся, зелені очі, без макіяжу.
Одягнена просто, джинси та толстовка. Вона не звертала ні на кого уваги, читала щось у смартфоні.
За кілька днів знову побачив її. Вона зайшла у вагон і сіла поряд. На душі стало хвилююче. Ніколи раніше не було такого.
Ілля розлучився з Катею кілька місяців тому. Знайшла іншого, більш заможного та перспективного. Класика жанру. Він простий хлопець, живе з мамою, працює продавцем у будівельному магазині.
В інститут вступити не зміг, забракло балів, а грошей на комерційний факультет не було. Мама працювала у бібліотеці, батько покинув їх, коли Ілля був маленьким. Аліменти платив справно, а ось із сином спілкуватися бажання не було.
Спеціально ні з ким не знайомився, не подобався ніхто, та й було пережиття, що знову його покинуть. Краще вже одному, ніж переживати потім.
Але ця дівчина чомусь запала йому в душу. Може, якось зав’язати розмову з нею? Незручно начебто… Ех, і чому він такий сором’язливий…
Дівчина дістала навушник з вуха та Ілля почув, як лунає пісня його улюбленого шведського гурту “Roxette”.
– Роксетт слухаєте? Прикольно. Я теж люблю цей гурт, — несподівано для себе промовив Ілля.
Дівчина з цікавістю подивилася на хлопця.
– Так, дуже подобаються їхні пісні. Хоча друзі мене не розуміють, кажуть, що це старі, і як можна їх слухати…
– І в мене така сама історія… Мене Ілля звуть, а вас?
– А мене Наталя. На честь бабусі назвали. Знову ж таки, і ім’я у мене несучасне, і сама я така сама…
– Дуже личить вам ім’я…
– Дякую, Ілля. Мені час виходити…
Наталя посміхнулася і попрямувала до виходу.
Ну ось, хоч би ще щось сказав, чи спитав. Хоча номер телефону ніяково питати, напевно. Навіщо вона повинна першому зустрічному давати номер…
Ілля вийшов на наступну станцію і весь день думав про неї. Цей світлий променистий погляд, щира посмішка. Яка ж вона мила й гарна ця Наталя… А раптом вона заміжня, чи хлопець є, а він тут розмріявся…
Більше Наталю він не зустрічав в електричці. І від цього було сумно на душі.
Якось вийшов із роботи і побачив її. З якимсь хлопчиком років шести. Вона йшла з пакетом, повним продуктів, а хлопчик ішов поруч і щось захоплено розповідав. На неї схожий, теж світле волосся та добродушна посмішка.
Невже її син? Скільки їй тоді років? На вигляд десь двадцять два – двадцять три роки. Народила, мабуть, дуже рано. Буває таке. І чоловік є, напевно… Ех, отак усі мрії розлетілися, як тополиний пух на вітрі…
Ілля вирішив іти за ними, ховаючись за перехожими. Вони зайшли на подвір’я старенького п’ятиповерхового будинку. Сховавшись за деревом, спостерігав, до якого під’їзду вони зайшли. Вже хоч якась інформація.
На лаві поряд з під’їздом сиділа жінка похилого віку, вирішив підійти до неї і хоч щось дізнатися.
– Доброго дня. Не підкажете, в якій квартирі проживає дівчина з дитиною, яка зараз зайшла до під’їзду? Сподобалася мені, хочу букет квітів надіслати…
Жінка з підозрою подивилася на Іллю.
– Наталка Микитенко, чи що? Так у двадцять сьомій квартирі живуть вони. А ти сам чому не підійшов до неї?
– Та соромлюся я… А вона незаміжня?
– Ні, нема в неї нікого. Ой, чого це я розбовталася, зайвого наговорила… Наталка розсердиться, якщо дізнається…
– Та не дізнається вона, не хвилюйтесь…
Ілля, задоволений, що знає тепер, де вона живе, вирушив додому.
За вечерею мама уважно розглядала сина.
– Ілля, ти якийсь загадковий останнім часом. Чи не закохався?
– Ага, мамо… Сам шокований. В електричці дівчину зустрів, дуже сподобалася. А сьогодні побачив її випадково на вулиці, з дитиною йшла. Народила рано, мабуть. Простежив, де живе, жінка на лавці сиділа, сказала, що незаміжня вона…
– І що думаєш робити?
– Не знаю. Дивно все це. Але постійно думаю про неї…
– Ех, синку, це недарма. Запала вона тобі в душу. Потрібно поговорити з нею, що тут незрозумілого. На побачення запросити. Нині так роблять хлопці.
– Думаєш? Якось ніяково. Вона ж мене не знає зовсім, та й я теж, тільки те, що у неї дитина є і де живе.
– Цього достатньо. Дочекайся її у дворі, і заговори, скажи замовлення привозив у цей двір і випадково побачив її. А там зрозумієш з її реакції, як поводитися.
Ілля так і вчинив. Наступного дня після роботи пішов у її двір і сів на лаву, щоб бачити її під’їзд. А ось і вона з хлопчиком.
Він підвівся з лави і вирушив їй назустріч.
– Ілля?! Ти як тут? – Здивувалася Наталя, побачивши його.
– Наталка? Привіт. Та я по роботі тут був, замовлення привозило клієнту. Я в будівельному магазині працюю, іноді розводжу замовлення… А ти живеш тут?
– Так, це мій дім. Ну, удачі тобі, нам час!
– Стій, Наталко! Я хотів спитати… Може, сходимо кудись?
– Вибач я не можу. Андрійка годувати час. І взагалі… Ні до чого це!
Наталя взяла хлопчика за руку та зайшла до під’їзду.
Ну от і все. Не подобається він їй. Що вдієш…
– Ну що, синку, як все пройшло? – Запитала мама, коли він зайшов у квартиру.
– Сказала, ні до чого все це… І очі сумні такі були при цьому…
– Знаєш, думаю справу у дитині. Переживає вона стосунки заводити. Може чоловік покинув її, а може, і не було його зовсім, покинув вагітної, вона тепер не вірить нікому. Будь-що буває у житті.
Думаю, якщо вона твоя доля, то обов’язково зустрінетеся ще…
Але Ілля не вірив у випадкові збіги. Вона чітко дала зрозуміти, що не хоче зустрічатися з ним. А нав’язуватись він не буде.
Минали дні. Думки про Наталю не давали йому спокою. Вирішив спробувати ще раз. Після роботи зайшов у квітковий магазин, купив невеликий букет і коробку цукерок. І вирушив до неї додому.
Натиснув на дзвінок. Будь що буде.
– Ілля?! Ти як мене знайшов? – Здивувалася Наталя, відчинивши двері.
– Секрет фірми. Це тобі! Моя пропозиція чинна. Запрошую вас з Андрійком у кафе.
– Ой, а я якраз вечерю зібралася готувати, Андрійка з садка забрала…
– Не готуй. Збирайтеся.
– Ну гаразд… Зайдеш?
– Ні, я біля під’їзду зачекаю.
Ілля тріумфував. Все вийшло! Вона не відмовила!
За півгодини вона вийшла з хлопчиком.
– Привіт, Андрійку. Я Ілля, друг твоєї мами.
– Привіт Ілля. А мами моєї не стало…
Ілля з подивом подивився на Наталю.
– Ти думав, Андрійко мій сину? Ні, він мій брат. Батьки лише різні. Мами не стало рік тому, і тепер я опікун. Батько Андрійка відмовився від нього ще до народження… Ось такі справи…
Оце так… Ілля не чекав такого повороту.
– Ну що, от кафе непогане, заходьте, сподіваюся, сподобається їхня кухня!
Вечеря пройшла чудово. Ілля був у захваті від дівчини та її брата. Прості, щирі, добрі. Очі в Наталі теж світилися, коли дивилася на Іллю.
– Мамо, не став я чекати, коли доля зведе нас, запросив на вечерю і Наталка не відмовилася! Ми чудово провели вечір. І, до речі, Андрійко не її син, а брат. Їхньої мами не стало від недуги рік тому, і Наталка тепер опікун брата. Живуть у квартирі, яка дісталася від мами.
Наталка працює менеджером із продажу, моя колега. У нас так багато спільного! Навіть музику одну й ту саму слухаємо! Закохався як хлопчисько!
– Синку, щиро рада за тебе! Впевнена, вона чудова дівчина! Не терпиться познайомитися!
– Мамо, не квапи події. Сподіваюся, все у нас складеться.
З цього дня Ілля почав багато часу проводити з Наталкою та Андрійком. Іноді вона відводила хлопчика до подруги, яка мала сина такого ж віку, і вони удвох йшли в кіно, або просто гуляли.
– Наталю, я так радий, що зважився прийти до тебе, хоча я сором’язлива людина. Але тут прямо відчув, що ти та сама…
– І я рада, Ілля… Теж таке почуття відчула… Тільки я переживала заводити стосунки. Ну кому потрібна дівчина з дитиною, та й мені не кожен чоловік підійде. Я відповідаю за брата.
Адже в нього крім мене немає нікого, батьки мами недолугі, гульбанять постійно, я з ними не спілкуюся… Батька ні в Андрійка ні в мене немає…
– А мене не хвилює дитина. Ти молодець, не побоялася труднощів. До речі, мати дуже хоче познайомитися з вами, ти не проти?
– Ні, звичайно, буду тільки рада!
Ольга, мама Іллі, приготувала смачну вечерю, спекла торт. Ілля привів Наталю з Андрійком. Вечір пройшов чудово.
– Яка ж вона мила, Ілля! Я така рада за вас! Не тягни довго, роби пропозицію, таку дівчину упускати не можна!
– Та я сам думав про це. Але де ми житимемо?
– Синку, а якщо продати нашу квартиру, і купити мені однокімнатну, а залишок можна витратити на початковий внесок по іпотеці. Зате буде нова квартира, і житимете окремо. А квартира, де вона живе, залишиться потім Андрійку. Вам вирішувати, звісно, я просто пропоную варіант.
– Я подумаю, мамо. Обговоримо з Наталкою.
Наталя з радістю прийняла пропозицію Іллі. Весілля не було, не захотіли обидва.
Ольга наполягла на продажі своєї квартири і частина грошей пішла на початковий внесок.
Свою маленьку двокімнатну Наталя здала квартирантам, і вирученими грошима платили за іпотеку. Зате вони мали простору нову квартиру в хорошому районі. І Ольга жила неподалік купленої однокімнатної квартири.
Відносини зі свекрухою були чудовими. Ольга дуже полюбила Наталку та Андрійка.
– А можна я називатиму вас бабою Олею? У мене ніколи не було бабусі, а ви мені дуже подобаєтеся, добра та весела. Я дуже хотів би таку бабусю, — несміливо спитав Андрій Ольгу, коли прийшов до неї в гості.
Ольга мало не розплакалася від емоцій.
– Звичайно, мій любий! Називай мене бабусею, а ти будеш моїм улюбленим онуком!
Через рік у Наталії та Іллі народилася донька Віра.
– Бабусю, уявляєш, я дядько для неї! Я нікому не дам в образу Віру, допомагатиму Наталці, пляшечку якщо потрібно принести або повзунки.
– Правильно, Андрійку, ти будеш помічником та опорою!
Ольга часто приходила до молодих, допомагала з онукою, ходила до магазину, гуляла з Андрійком, водила його до школи і забирала по можливості.
– Ольга Андріївна, давно хочу сказати… Ви такі схожі на мою матусю, така ж добра, розумна, я вас так люблю! Дякую за все, що робите для нас! Це дуже цінно! Ми справжня родина!
– Наталко, і ти мені як дочка… Я така щаслива за вас! І за себе! Мені дуже пощастило із сином і невісткою, і онуком, онукою! Стільки щастя та радості доставляєте мені!
Свекруха та невістка обнялися.
– Наталко, там Віра підгузник змінити треба, йди міняй, а то я не вмію, – пролунав раптом з дитячої кімнати схвильований голос Андрійка.
Ольга з Наталкою засміялися і пішли виправляти ситуацію…
Отак іноді закінчуються невипадкові зустрічі. Мабуть, доля…