– Оксано, сонечко, я сьогодні після роботи, це… Затримаюся… – плутано говорив Сергій у свій мобільний телефон. – Ти, сильно не сварися, гаразд…
– А навіщо мені сваритися? – сказала раптом дружина, замість того, щоб почати, як завжди, обурюватись. – Навпаки, це дуже добре,
– Добре? – розгубився Сергій. – Що добре?
– Добре, що ти знову затримаєшся. Я теж, кудись, схожу. З кимось розвіюся.
– Оксано, припини сміятися. – Сергій розумів, що дружина так жартує. – Ну, правда, сьогодні в Мельника день народження. І не просто день народження, а ювілей. Сорок років. І ми з такої нагоди вирішили з хлопцями посидіти трохи. Відзначити, так би мовити. Без дружин. Гаразд?
– Так звичайно! – Голос дружини став ще радіснішим. – Отже, ви затримаєтеся дуже надовго. Отож і сидіть там на здоров’я. Класно ж сидіти без дружин. Тим більше, у твого Мельника ювілей… Коли вітатимеш його, скажи, що я його теж вітаю.
– Що? – Сергій не повірив своїм вухам. – Ти його вітаєш?
– Ага. І навіть обіймаю і цілую.
– З якого це дива?
– Як з якою? Він же ювіляр. А ювілярів завжди обіймають та цілують. До того ж ми з ним трошки знайомі. Ти ж нас якось знайомив. Якщо чесно, він мені сподобався. І подобається досі.
– Як це – подобається?
– Як чоловік подобається. Дивно, що він розлучився. Ти не знаєш, через що він розлучився?
– Гадки не маю. – Сергій дивувався дедалі більше. – А чому тебе це цікавить?
– Не знаю. Мені просто цікаво. До речі, ти йому в подарунок що даруватимеш?
– Який подарунок, Оксано? У мене грошей на карті обмаль. Скинемося з хлопцями на закуску, от і весь подарунок. Так би мовити – спільний подарунок від друзів.
– Який ще спільний подарунок? – обурилася дружина. – Він же твій друг, Сергію. Так не можна. Давай, я тобі грошей на карту перекину, і ти купи йому щось пристойне.
– Оксано, ти чого? – Сергій не розумів, дружина все це говорить серйозно, чи вона ще з нього сміється. – Ми ж із хлопцями вже домовилися. Ми оплачуємо частково стіл і все.
– А до чого тут ви з хлопцями? Я хочу, щоб ти зробив йому подарунок особисто від мене.
– Оксано, припини з мене сміятися! – не витримав Сергій.
– Я не сміюся, – серйозно відповіла дружина. – Ти, думаєш, мені грошей шкода на подарунок для друга чоловіка? Давай разом придумаємо, що можна йому подарувати? Новий мобільник піде?
– Ти що? – Здивувався Сергій. – Ти мені на день народження таких подарунків не даруєш, а тут раптом… Оксано, я щось тебе не розумію. Що відбувається?
– Ну, добре, я згодна, мобільник, це занадто дорого, – пішла назад Оксана. – Придумала! А може, ти замовиш йому танець? Там, куди ви підете, є таке? Напевно ж є. Ви ж у інше місце не підете, якщо ви без дружин. Адже так?
– Оксано, про що ти говориш? – У Сергія почали плутатися думки у голові. – Що з тобою сьогодні? Я тебе зовсім не розумію.
– Я тобі зараз кину на твою карту дві тисячі. Вистачить? Чи більше треба? Тільки за умови, що ти представиш цей подарунок, як подарунок особисто від мене. Обіцяєш?
– Оксано, припини, будь ласка! – вигукнув жалібним голосом у слухавку Сергій. – Ти що собі придумала? Своєму рідному чоловікові таке кажеш.
– Нічого я не придумала, – ображеним голосом відповіла дружина. – Я просто хочу зробити приємно твоєму друга.
– А з якого дива ти хочеш зробити йому приємно?
– З того ж, з якого і ти. Як говориться: «Друг мого чоловіка, це і мій друг». Тоді подаруй йому те, що я хочу! І знай, що я в нього потім спитаю, чи дарував ти йому подарунок, чи ні. Все. За хвилину надішлю гроші.
Зв’язок відключився.
Сергій ще довго дивився на свій мобільний телефон, намагаючись зрозуміти, чи була ця розмова реальною, чи йому здалося.
Але на мобільний надійшло повідомлення, що на карту надійшов переказ.
І тут у душу Сергія почав проникати якісь дивні, неприємні переживання.
На ювілей він таки пішов. Але просидів там лише півгодини. Потім не витримав, прикинувся, що йому зле, і від друзів таки пішов.
Дорогою додому Сергій заскочив у квітковий магазин, і купив дружині величезний букет. А на душі було дуже хвилююче, і в голові крутилася одна думка – вдома зараз дружина, чи її там немає? Чи не пішла вона справді кудись, і з кимось?
Тихенько відчинив двері в квартиру своїм ключем, пройшов до кімнати і з полегшенням видихнув.
Оксана, як дитина, згорнувшись калачиком, спала на дивані.