– Ларисо!
– Оксана! – Глянула на малюка, що стоїть поруч із подругою. – Це вже твій такий?
Три роки тому вони разом народжували та навіть лежали в одній палаті. І ось зустрілися.
– Так це мій Олежик, – гордо сказала Оксана. – Говорить вже добре.
– Ох, який красень! – продовжувала захоплюватися Лариса, але посмішка була, якоюсь змученою.
– А твій як? – поцікавилася Оксана.
– Нездужає часто мій Вітя. Відправили в садок недавно, я до трьох років сиділа з ним. У нього через два дні з носа потекло, температура. Другий тиждень з ним сиджу. Тільки на роботу вийшла і на тобі!
– А мій Олежик, як у півтора роки до садка пішов так жодного разу і не занедужав.
– Ой, який він у тебе красень! Міцного йому здоров’я! – знову вигукнула Лариса, потім ніби струснулась. – Ой, я побігла! Вітя там у мене весь день із бабусею.
***
Прийшла Оксана додому, кинулася на кухню – чоловік незабаром із роботи прийде. Посадила синочка поруч за маленький столик, дала йогурт та печиво.
Поставила варити м’ясо, начистила картоплі. Повернувся. Печиво не зворушені, йогурт – незачіплений. І син якийсь млявий, на себе не схожий.
– Олежик, ти що не їси?
– Не хочу!
– А чого такий сумний? – Помацала голову. – Тобі не погано?
Відкрилися вхідні двері.
– Щось мене ніхто не зустрічає? – пролунав голос чоловіка.
Син неохоче встав і вийшов до коридору.
– Синку, ти що такий сумний? – пролунав голос чоловіка. – Я тобі сік купив. Твій улюблений.
– Андрій, здається, він занедужав, – підійшла до них Оксана. – Ти лоб його помацай…
– Теплий, – помацавши, здивовано промовив батько. – Ніколи з ним такого не було.
– Андрію, йди доварюй суп! Я піду, його покладу.
– Мамо, не хочу спати! – Занив син.
До ночі у сина піднялася тeмпepaтypа. Викликали швидку.
Наступного дня Оксана вперше за півтора роки сіла із сином на лікарняний.
***
На вихідні прийшла Ольга Павлівна мама Андрія. Уважно подивилася на онука:
– Оксано, і давно це з ним, – суворо запитала у невістки.
– З понеділка.
– А що у понеділок трапилося?
– Повернулися із садка… і ось.
– Ти добре згадай, – продовжувала допитуватися свекруха і додала. – У Олежика вроки.
– Які вроки? – не зрозуміла Оксана.
– Згадай, коли ти поверталася з сином із садка тобі хтось зустрічався? Наприклад, жінка з чорним волоссям?
– Так! – Згадала невістка. – Лариса. Ми з нею разом народжували … і волосся у неї чорне!
– І мабуть захоплювалися: який Олежик здоровий?
– Так, – невістка низько опустила голову. – У неї син нездужає, вона …
– Оксана, ти вже чверть століття у світі прожила, а таких простих речей не розумієш.
– Вона йому здоров’я побажала…
– Це побажання спрацьовує, коли сказано щиро, а коли це каже заздрісна людина, виходить навпаки.
– Я не думала, що вона може вроки насилати, – продовжувала виправдовуватися невістка.
– Ох, Оксано, Оксано!
– І що тепер робити? – зі сльозами на очах спитала невістка.
– Зараз прокинеться спробуємо відробити. Мене ще бабуся цьому вчила, коли я була маленька, – дістала телефон. – Чоловікові зателефоную. Завтра неділя сьогодні залишуся у вас до ранку.
– Піду чай поставлю! – Оксана кинулася на кухню.
Ольга Павлівна зі невісткою пила чай, а подумки готувалася до обряду:
– У вас вдома сірники є?
– Ні. У нас на газова плита з електричним розпалюванням.
– А Андрій де?
– На роботу пішов.
– Сходи в магазин, купи сірники! – наказала свекруха.
Тут на кухню прийшов заспаний онук і кинувся до неї:
– Бабуся!
– Все, Оксано! Іди в магазин! Олежика я сама нагодую і приберу все на кухні.
– Сину, тобі що купити? – звернулася до дитини мама.
– Тільки холодного нічого не купуй! – попередила свекруха. – Я йому зараз картоплі зварю.
***
Після обіду з роботи повернувся чоловік, підозріло добрий. Потягав на руках сина. А за обідом із запобігливою усмішкою звернувся до дружини:
– Оксано, ми там на рибалку з ночівлею зібралися…
– Хай іде, – махнула рукою Ольга Павлівна. – Сьогодні він нам тільки заважатиме.
– А що ви затіяли? – поцікавився Андрій.
– Все, йди! – махнула рукою Оксана.
– Гаразд! – Чоловік скочив з-за столу. – Тоді я побіг.
***
Ближче до вечора Ольга Павлівна розпочала підготовку. Вірніше, спочатку до перевірки наявності самих вроків. Налила у чашку води. Посадила онука на стілець.
Взяла сірник, тричі обвела навколо голови дитини. Запалuла. Обережно перехопила сірник, що догоряє в іншу руку, і почекала, коли той догорить до кінця, і кинула залишки в чашку з водою. Куточок від сірника зашипів і потонув.
– Вроки! – впевнено промовила свекруха. – Після заходу сонця будемо відробляти. Цю чашку не чіпай!
І поставила столовий прилад з потонулими сірником на холодильник.
Ось і сонце зайшло. І Ольга Павлівна приступила, тепер вже до відробляння.
Взяла в ліву руку чашку з водою і залишками від сірника, в праву – нi_ж. Набрала на кінчик солі. Підійшла до вхідних дверей. Тричі обвела сіллю навколо ручки вхідних дверей і кинула сіль у чашку з водою. І сказала:
– «Пресвята Діва Марія, радуйся! Дитина здорова!»
Повернулась на кухню, знову набрала солі на кінчик ножа та повторила процедуру. А потім і втретє.
Невістка уважно спостерігала за тим, що робить свекруха.
Свекруха підійшла до вхідних дверей, зачинила їх на ключ, читаючи при цьому молитву.
– Оксано, до ранку двері не відчиняй, хто б не постукав! – попередила невістку.
***
Вранці дитина стала веселою і цілком нормальною. З апетитом поснідав і пішов із бабусею гуляти.
Повернувшись із прогулянки, пообідали. Олежик з’їв все, що йому приготували, на радість мамі та бабусі.
Після того, як він заснув після обіду, свекруха посадила невістка за стіл і стала пояснювати їй всі премудрості:
– Найкращий захист від вроків – це зовсім уникати контакту з чужими. Але це навряд чи вийде. Коли йдеш з дитиною стережися жінок з чорним і рудим волоссям, з високими зачісками. Загалом усіх, хто викликає в тебе підозру. Намагайся не пускати чужих додому. Але це також не вийде. Тоді просто відправляй Олежика в іншу кімнату, щоб вони його не бачили, і він їх теж. Коли з’явиться друга, – свекруха посміхнулася. – Оксано, адже ти вагітна?
– Так, – здивовано відповіла та. – Вже три місяці.
– Ось коли він народиться, сорок днів не показуй його нікому, крім родичів та лікарів. А краще до дев’яти місяців нікому не показуй.
– Так Олежика ми так не оберігали, – вставила своє слово Оксана.
– Я ж не говорю, що у всіх людей погане око. Але здоров’ям дитини ризикувати не варто. Якщо все ж таки, хтось похвалив його. Вголос або подумки вимови: «Тьху, тьху, щоб не наврочити!»
– Ой, а я ж про це знала, – похитала головою невістка. – Але ніколи цим не скористалася.
– І якщо буде можливість, частіше вмивай святою водою!
***
Надвечір свекруха пішла. Наступного дня Олежика відправили до садка. І більше він не занедужував.
Може правда, треба оберігати своїх дітей від вроків. Адже це не ми вигадали, а наші предки. Адже не дарма і тисячі років тому, першою іграшкою у дитини було брязкальце, щоб відганяти злuх дyxів.