Повернувшись з роботи раніше, Оксана, як завжди, вирушила на кухню готувати вечерю. Коли аромат запеченої курочки заповнив усе приміщення, вона подивилася на годинник – рівно сім. Робочий день чоловіка закінчився давно, проте його вдома не було.
– Де він? – виникло в голові резонне питання.
Останнім часом Оксана помітила деякі дива в поведінці чоловіка. Якщо раніше він ніколи не затримувався біля дзеркала в коридорі і навіть не помічав його, то тепер, перед тим як вийти, він обов’язково зупинявся і прискіпливо оглядав себе. Треба віддати належне – для чоловіка трохи за сорок, він виглядав бездоганно. Приємний підтягнутий чоловік без натяку на зайві кілограми і з ледь помітною сивиною на скронях.
Чоловічий парфум завжди купувала Оксана і, звичайно, вибирала те, що подобається їй. Тепер же Олексій іноді принюхувався до аромату своєї туалетної води, ніби визначаючи – подобається йому чи ні. Може, не йому, а їй? Кому? Знаючи свого чоловіка з сімнадцяти років, Оксані все це видалося незвичайним. А ще він іноді став затримуватись на роботі…
Не той характер у Оксани, щоб сидіти й чекати, поки щось станеться. Будучи добре обізнаною про оточення свого чоловіка і звертаючись до комп’ютера на “ти”, вона проінспектувала деякі соціальні мережі, зателефонувала комусь і вже через годину у неї була наступна інформація: її законний чоловік Олексій доглядав за колегою по роботі Інною, яка на десять! аж на десять років молодша за нього. Нічого собі.
Оксана дивилася на фото своєї суперниці на сторінці у соц.мережі та не могла зрозуміти, що в ній знайшов її чоловік. Звичяайне обличчя з абсолютно не правильно намальованими бровами, довгими штучними віями та рівним чорним волоссям до плечей.
– Негідниця, чоловіка мого забрати захотіла? – ображено подумала Оксана, – Цікаво, між ними вже щось було чи ще ні?
Роздуми зупинив телефонний дзвінок. На екрані висвітлилося фото чоловіка. Легкий на згадці.
– Привіт, Оксано, я сьогодні буду пізно, на роботі завал, тож вечеряй без мене.
– Привіт, Олексію, а я курочку сьогодні приготувала, як ти любиш, – рівним голосом повідомила дружина.
– Дякую, – подякував чоловік. – Приїду – поїм. Бувай.
Про всяк випадок Оксана зателефонувала на стаціонарний телефон офісу, де працював її чоловік і переконавшись, що нікого там вже немає, швидко зібралася і вийшла з квартири.
До дому «коханки» вона доїхала швидко. Побачивши у дворі автомобіль Олексія, вона переконалася, що адресу їй надали вірну. Припарковавшись поряд, вона рішуче попрямувала до під’їзду.
Двері відчинила дівчина з фото, Оксана одразу її впізнала. Недовго думаючи, жінка безцеремонно відсунула господиню і не роззувавшись, пройшла до спальні, але помилилася, ліжко було застелено. Тоді вона попрямувала до кухні.
– Жінко, що ви собі дозволяєте? – Почула вона вигуки Інни, яка бігла за нею слідом.
Тим часом Оксана дісталася кухні.
– Добрий вечір, – мило сказала вона здивованому чоловікові, який у великому здивуванні сидів за столом і мовчки спостерігав за тим, що відбувається.
На столі стояла відкрита пляшка ігристого, якісь закуски із супермаркету та коробка гарних шоколадних цукерок.
– Моїми улюбленими цукерками він цю пригощатиме? – промайнула думка в голові ображеної дружини.
– Жінко, хто ви? – Почула вона запитання і різко обернулася.
Ззаду стояла господиня квартири і теж здивовано дивилася на Оксану.
– Могла б вже здогадатися! – єхидно відповіла жінка, – Я дружина цього, вже не першої свіжості, ловеласа.
– Олексію, це твоя дружина? – ніби не вірячи їй, запитала Інна.
Чоловік мовчки кивнув головою.
– Ну що, любий, познайом мене зі своєю коханкою, – чітко виділяючи літери, посміхнулася Оксана, – Ти мене на цю вирішив проміняти?
– Оксано, ти неправильно все зрозуміла, – спробував сказати Олексій, але його зупинила Інна.
– Чому ж? – здивувалася вона. – Все правильно вона зрозуміла, – чи я для тебе дівчинка на годину? А я вже збиралася тебе зі своїм сином знайомити… – розчаровано промовила Інна, – що ти мовчиш?
Оксана не стала далі слухати, що говорила Інна, вона швиденько вибігла з кухні і рвонула в коридор.
Вона приїхала додому. Зайшла до квартири, Оксана пройшла до кімнати, сіла в улюблене крісло і розплакалася. Сльози текли суцільним потоком, а вона ледве встигала їх витирати долонями.
Як їй було важко і прикро. Адже скільки їм довелося разом пройти. Вони винесли і благополучно пережили неприйняття батьків, коли вирішили одружитися. Родичі Олексія не хотіли бачити поряд з ним таку дівчину, а батьки Оксани не бачили жодної перспективи у тихому та спокійному хлопцеві. Але вони одружилися, і в них народилася Марина. Вона примирила між собою родичів. А як вони працювали, щоб виплатити іпотеку. Обидва бралися за будь-які підробітки. І ось, коли вже дочка заміжня і народився онук, здавалося б – живи і радуйся, так ні, прийшла біда звідки не чекали. Сивина в бороду.
Коли сльози були виплакані, а вона все ще сиділа у своєму кріслі, пролунало клацання замка. У коридорі ввімкнулося світло і Оксана зрозуміла, що прийшов Олексій.
– Оксано,- чоловік зайшов у кімнату і став навколішки перед кріслом,- пробач мені…
Оксана глянула на чоловіка, але нічого не сказала.
– Оксано, правда, я не знаю, що на мене найшло, – і заглядаючи їй у очі сповнені сліз посміхнувся, – пробач не розумного. Ти ж знаєш, що я тебе тільки люблю і ніхто мені більше не потрібен. І в нас з нею нічого не було,- поспішно сказав він і додав,- слово честі!
Хоч як дивно, але чоловік тільки сьогодні зрозумів, наскільки йому дорога ця жінка. Коли він на хвилинку тільки уявив, що її немає поруч, він зрозумів, що не переживе цього. Подивився зовсім іншими очима на Інну і помчав наздоганяти свою Оксану. Але спізнився. Під’їхавши до будинку, він довго сидів у машині і сварив себе останніми словами, що зробив погано своїй найдорожчій людині.
– Негідник ти, цукерки мої улюблені їй купив, – нарешті відреагувала на присутність чоловіка Оксана.
– Я не знаю, що на мене найшло, – покаявся чоловік, маючи на увазі чи то цукерки, чи взагалі ситуацію.
– Я так і зрозуміла, – уже посміхнулася Оксана.
– Ну що, пішли вечеряти? – спитала вона майже як ні в чому не бувало.
– Ходімо,- зрадів такій пропозиції Олексій.
Коли вони повечеряли, за вікном уже була ніч. Заварюючи чай, Оксана думала – розповідати чи ні своїм дівчаткам про сьогоднішню подію. Але вирішила, що, напевно, не буде. Нехай вони так і думають, що чоловік у неї, як висловилася Вікторія – “кремінь”. Та якби вона не була впевнена в тому, що чоловік справді її досі любить, вона ніколи не пішла б до цієї Інни. А з іншого боку, стільки років вони разом і що – так просто їй чоловіка віддати? Ось вже ні – не дочекається, не така вона.