Коли Оксана виходила заміж, щастя плескалося в її очах, була вся така гарна в білій весільній сукні. Мама її хитала головою, стримано посміхалася, а Оксана веселилася:
– Мамо, ти чого така сумна? Якось не дуже радієш за моє щастя?
– Дочко, я рада за тебе. Просто життя довге, поживемо, побачимо.
Мама Оксани справді була не дуже рада вибору дочки, бачила і знала за кого виходить її дочка заміж, тому не дуже раділа. Роман, хлопець із сусіднього двору, відслужив і нещодавно повернувся. Придивився до Оксани і швидко все закрутилося. Не минуло й півроку, як Оксана оголосила матері про весілля. Мати начебто відмовляти стала:
– Не поспішай доню, ну навіщо так швидко, ще молоденька, встигнеш.
– Мамо, я відчуваю, що Роман тобі не подобається чомусь, а я його люблю і в нас скоро буде дитина, – раптом сказала дочка.
– Ах, ось у чому справа, зрозуміло, – тільки й сказала мама, і присіла на стілець від цієї новини.
Мама Оксани знала родину Романа, його матір Тетяну вона поважала, добропорядна жінка, але батько його егоїстичний та свароивий, до того ж любив загуляти. От і переживала майбутня теща, що зять взяв від батька погані гени.
А так і сталося. Чоловік Оксани майже з перших днів сімейного життя повівся не так, як належить чоловікові, тим паче який нещодавно одружився. На умі в нього були гулянки, друзі, він не зважав на думку дружини. Вагітну Оксану залишав вдома, іноді по два дні додому не приходив, розважався, зраджував. Вона звичайно думала, що він тільки з друзями і відганяла від себе думки про його зради, але це була її наївність.
Коли народилася донька, молодий тато не змінився. Він не знав у який дитячий садок ходила дочка, добре хоч працював, трохи грошей приносив. Оксана прожила так близько шести років, весь цей час її дуже підтримувала свекруха Тетяна. Ця мила усміхнена жінка ніколи не дорікнула ні в чому своїй невістці, розуміла, що син її не подарунок. Жили вони у свекрухи у великому будинку, вона ніколи не нав’язувала свою думку Оксані, всі турботи про внучку взяла на себе, і всі турботи по дому були на ній, шкодувала невістку. Не дозволяла піднімати тяжкості і все казала їй:
– Не піднімай, берегти треба себе, ти молода, діток тобі народжувати ще треба.
Оксана закінчила інститут, за онукою дивилася свекруха, вони разом готували, прибирали по черзі, коли й кому було зручно, але, як правило, зручно переважно було свекрусі. Та й вона сама шкодувала невістку. Оксана весь час думала:
– Ну як у такої доброї свекрухи, син такий негідник?
Пішла Оксана з донькою до матері, не витримала такого сімейного життя, подала на розлучення, а свекруха не тримала, не засуджувала, вона тільки казала:
– Вибач, Оксано, пробач нас. Можна я відвідуватиму тебе з онукою?
– Звичайно можна, я зовсім не в образі на Вас, Тетяно Петрівно, Ви – золота жінка. Я дуже вдячна Вам за доброту, терпіння, допомогу. Мабуть, в рівновагу до такого чоловіка Бог надав таку мудру свекруху, яка полегшує моє життя, і більшу частину негативу приймає на себе.
У двадцять дев’ять років зустріла Оксана Миколу, закохалася. Він підкорив її своєю добротою, турботою.
– Мамо, Микола – чудова людина! Ідеальний для мене чоловік, несварливий, поступливий, і мою доньку прийняв, як свою, – радісно говорила вона матері.
А та вже знала, що донька знайшла своє щастя, їй вистачило одного спілкування із зятем, щоб зрозуміти, нарешті донька буде щасливою.
Оксана народила ще сина Ігора, Микола від щастя весь світиться. Оксана теж, теща не натішиться на зятя.
Але не все буває в житті гладко та безхмарно. Батьки Миколи живуть далеко, він давно поїхав з дому, у нього є ще старший брат, він теж не живе з батьками. Він має свою сім’ю і живе в Чернівцях. Обидва сини подалі поїхали від своєї матері Ганни Іванівни, жінки владної, яка любить порядок у всьому, і не приймає заперечень, від слова зовсім.
Оксана з чоловіком та дітьми один раз за десять років спільного життя їздили у гості до свекрухи, і їй вистачило одного разу. Чоловік Ганни Іванівни, батько Миколи, абсолютно безхарактерний, і все життя тихенько сидить біля дружини, переживаючи щось сказати чи зробити. Все вирішує дружина – яку сорочку вдягнути чоловікові, який одяг йому носити, коли й куди їхати відпочивати.
Вона дуже охайна, ретельно відгладжує всі речі аж до шкарпеток, рівними стопочками складає все в шафу на певні полички. Цього в неї не відібрати. На кухні у неї багато різноманітних баночок: для приправ, для крупи, для борошна. Ці баночки ніколи не повинні бути порожніми, навіть якщо в сім’ї ніхто не їсть, наприклад, рис. Те саме і у ванній, там безліч миючих засобів, тюбиків, мила, сантехніка вся блищить, чистота та порядок. Оксана всьому дивувалася весь тиждень, доки були в гостях у свекрухи, переживала, що раптом щось виявиться не на місці. Тоді Ганна Іванівна проводила виховну роботу, від якої всі домочадці не знали, в який кут ховатися.
Коли приїхали додому, Оксана і Микола зітхнули вільно. Син ніколи не суперечив своїй матері, відповідаючи на її дзвінки:
– Так, мамо, все гаразд, мамо! Зрозуміло, ми так і думаємо із дружиною, добре, мамо! – а потім з радістю клав слухавку.
Оксана за вдачею творча особистість, і вдома у неї завжди легкий безлад, ну так, не бардак звичайно, але не всі речі на своїх місцях. А тут раптом зателефонувала Ганна Іванівна і повідомила, що вона приїжджає до них у гості, і Оксана вже котрий день поспіль у замішанні та переживанні, миє підлогу, чистить сантехніку, витирає пил. Донька вже доросла, закінчила інститут, і рік тому вийшла заміж, живуть із чоловіком окремо, а синові Миколи чотирнадцять. Незважаючи на те, що Оксані вже сорок чотири роки, вона як дівчина переживає, як зустріти свекруху.
Ганна Іванівна зателефонувала та просила:
– Оксано, а куди ви ходите на огляди, далеко від вас? Хто найкращий терапевт у вашому місті? У яких магазинах ти одягаєш Миколу, де робиш манікюр?
Оксана на хвилину задумалася, але потім зібралася і сказала:
– Не хвилюйтесь, Ганно Іванівно, приїдете, тут на місці розберемося.
Оксана ніколи не морочиться з приводу оглядів, Слава Богу, вони рідко нездужають. Одягаються де доведеться: у торгових центрах, іноді речі замовляє в інтернеті, так зручно. Речі купує такі, які не треба прасувати, бо вона не дуже любить прасування. На манікюр ходить рідко, іноді сама робить.
Настав той день, Микола зустрів на вокзалі маму і привіз додому. Оксана накрила стіл у кімнаті білою скатертиною, десять разів переглянула на світлі келихи, протерла ложки та виделки. Увійшовши до кімнати, Ганна Іванівна зверхньо оглянула стіл.
– А де серветки? Чому ложки та вилки лежать не рівно? А що це за ігристе? Мабуть, дешеве? А де квіти у вазі? Ну гаразд сідайте, – вона зайняла стілець на чолі столу.
Оксана принесла серветки, а букет, з яким Микола зустрічав матір, вона урочисто принесла у гарній вазі та встановила у центрі столу. Звичайно, якби квіти вже стояли, свекруха сказала б:
– А чому на столі квіти у вазі, можна їх поставити в інше місце.
Але до чогось треба причепитися, така вже вона Ганна Іванівна, суперечлива і владна. Все має крутитися навколо неї. Микола відкрив ігристе, налив у келих, свекруха не забула подивитися келих на світло, а раптом відбитки пальчиків на келиху, але промовчала, «значить не побачила нічого», так радісно відзначила Оксана.
Вечеря пройшла, можна сказати у теплій обстановці, потім прийшов її онук Ігор.
Бабуся природно не промовчала:
– Ігоре, ти чому пізно? Ти мав зустрічати свою бабусю, це неповага до старших! – переможно дивилася вона на онука.
– Бабуся, у мене футбол, сьогодні була гра із сусіднім містом. Ми виграли, краще привітай мене! – радів онук.
– Не знала я, що футбол важливіший за бабусю, – бурчала свекруха
Але радість виграшу у команди суперників не могла затьмарити настрій онука Ганна Іванівна, та й характером онук вдався до батька. Він мовчки уткнувся в тарілку і почав їсти, час від часу розповідаючи про якісь ігрові моменти. Батько цікавився, вони мають чоловічий інтерес, Ігор серйозно вже чотири роки займається футболом, бабусі цього не зрозуміти. Вона вважає, щоб м’яч катати по полю розуму багато не треба.
Оксана вся в напруженні, намагалася вгодити свекрусі, не хотілося їй, як кажуть, осоромитися. Вона витримувала всі її зауваження, одразу ж усувала їх. Микола не питав, чи надовго прибула до них гостя, але онук запитав наступного дня:
– Бабусю, ти до нас надовго?
– А що, я вже набридла вам? Не хвилюйтеся, я на тиждень, більше не маю часу затримуватися тут. У мене там чоловік, за ним теж нагляд потрібен, сам він зовсім не самостійний.
Тиждень у Оксани та Миколи минув, як у тумані, але треба віддати належне їм, вони жодного разу не нагрубили їй, хоча намагалася свекруха спровокувати на сварку невістку та сина. Оксана з чоловіком виявляли належну повагу до неї, тим більше Микола любить свою матір по-своєму. Хоча одного разу випадково чи ні, але зізнався дружині:
– Оксано, якби ти була такою, як моя мама, я давно б пішов від тебе. А ти молодець, розумниця, ось тому я тебе люблю, і ніколи не піду від тебе!
Від цього зізнання у Оксани на душі стало легко, вона пригорнулася до чоловіка. Тому що все у них у сімейному житті спокійно і добре, вони не псують один одному настрій, люблять одне одного. Ну а приїзд Ганни Іванівни можна пережити, тиждень, це не так багато, головне, щоб не жити разом під одним дахом. Такого ніхто не витримає, це точне.
Проводили Анну Іванівну всі разом, навіть онук Ігор, вона була щаслива і задоволена:
– Бач, виявляється, вони люблять мене, всі приїхали проводити, – крутилась у неї в голові думка, а сама вголос промовила:
– Ну що, мої діти, сказати вам. Я задоволена вашим прийомом, не все звичайно у Оксани в порядку на кухні і у ванній кімнаті є грішки, але я задоволена. Молодець сину – гідну дружину ти вибрав. Онук мій теж хороший хлопець, з тебе виросте справжній чоловік.
На посадку Ганна Іванівна пішла з усмішкою, помахала рукою та пішла. Всі зітхнули вільно і дивлячись один на одного, розсміялися на весь зал. Слів не треба, все й так зрозуміло, свекруха їхала без образи та зі спокійною душею.
Оксана іноді ловить себе на думці, мимоволі порівнюючи і ту і іншу свекруху. Перша свекруха добродушна, досі намагається передати яблука, огірочки та помідори зі своєї дачі, і в той же час, як вона примудрилася виховати такого сина-негідника, який досі і її теж виводить, свою рідну матір. І ніяк не може зрозуміти, як Ганна Іванівна виростила такого чудового сина Миколу, який любить і дружину, і дітей та всіх на світі?
У неї навіть виникає така думка:
– От би мені першу свекруху, тільки в комплекті з другим чоловіком! – І самій стає смішно.
Але в житті виходить по-іншому, швидше за все, Микола з дитинства бачив, що існують дві точки зору – «мамина» і «неправильна». Іншої просто не було. Ось і навчився підлаштовуватись, підтакувати, не йти на конфлікт, перед очима був і є приклад – його батько. Тому з Миколи вийшов поступливий і спокійний чоловік. А Оксана що вона хоче? Простого людського щастя!