Оксана дістала з духовки запечену курочку, як раптом у коридорі почулися чиїсь кроки і якийсь шурхіт.
– Олеже, коханий, це ти?! – гукнула Оксана та відповіді не було.
Вона відставила курку, пішла в коридор і застигла від несподіванки. Її чоловік стояв на табуретці і щось шукав на антресолях.
– Олежику, а що це ти робиш? – ахнула Оксана.
– Валізу шукаю, – байдуже сказав той, навіть не обернувшись.
– Яку ще валізу? – не зрозуміла Оксана. – Ти що кудись їдеш?
– О, так! Ще й як їду, – раптом сказав Олег. – Їду я від тебе назавжди, Оксано.
Оксана аж побіліла від почутого.
– Як назавжди? – бурмотіла вона, нічого не розуміючи.
Олег, тим часом, дістав велику валізу й збирав речі так швидко, ніби й не було тих щасливих двадцяти років, прожитих з Оксаною.
– Олежику! – вигукнула жінка. – Ну навіщо ти ось так зразу? Хіба ми погано жили? Чим я тобі не догодила?!
– Оксано, – він подивився на неї холодним, таким уже чужим поглядом. – Не треба тільки ось цих сцен, гаразд? Подивися на себе. Я давно втратив до тебе інтерес, і більше не хочу жити з тобою тільки тому, що так треба. Ти стала справжньою домашньою тіткою!
– Олежику, так я ж для тебе й дітей старалася!
– Ось і поживи тепер для себе, – Олег вийшов у коридор, одягнувся, по-хазяйськи оглянув квартиру. – Ні в чому потребувати ти не будеш. Я щомісяця надсилатиму тобі гроші і платитиму квартплату.
Він вийшов, акуратно і безшумно прикривши за собою двері. Ось завжди він був таким – зібраним, педантичним, спокійним…
Оксана підійшла до дзеркала і подивилася на своє відображення.
Так, роки вже не ті. Фігура трохи розпливлася, ноги такі ж довгі й стрункі, волосся зібране «гулькою» на маківці, метрових нігтів, як у нинішніх красунь, немає…
Але ж любив він її, і ще й як любив! На другому курсі інституту одружилися – не могли вже жити окремо.
Добре, що батьки допомагали – і ті, й інші.
Вивчилися, а там і діти пішли. Потім Олег отримав підвищення, і вони переїхали до цього міста відкривати нову філію його компанії.
Оксана про себе й не думала – все про дітей, про чоловіка.
Вона пишалася ним, підтримувала всім, чим могла, щаслива була, що він кар’єру будує, що він такий у неї, цілеспрямований, надійний, як скеля, приклад для дітей…
…І ось все зникло.
– Господи, що скажуть діти! – подумала вона.
Їхня ж родина завжди була прикладом для інших! Он Настя зі своїм, он як живе – тягне на собі всю сім’ю, та ще й сварки отримує, а не виставляє.
Хоч і поганий чоловічок, але ж свій.
А Тетяна он! Ну і скупий мужик їй трапився. За кожну копійку звіт вимагає.
У Ольки так взагалі чоловік ледачий. На жодній роботі більше місяця не затримується, та ще й жінок перебирає, як рукавички.
А вони? Адже все в них було добре, що ж пішло не так?!
Вона набрала номер дочки Насті. Вона теж, як і брати, поїхала вчитися в інше місто, живе там із молодим чоловіком, начебто щаслива.
– Настю, – почала вона, як тільки почула сонне “Алло!”. – Мене тато покинув…
Оксана схлипнула в слухавку та почула з того боку тільки незадоволене зітхання.
– Мамо, ну от скільки я тобі казала! – сходи в перукарню, зроби манікюр нормальний, купи гарний одяг. Ти ж красуня у нас. А ти все зі своїми каструльками та квітами. У такого чоловіка, як наш тато, потрібно постійно підігрівати інтерес.
Вона не стала далі слухати материнське “ниття”, попрощалася, поцмокала в слухавку “поцілунки” і вимкнула телефон.
Ось і звідки у неї інформація про те, що треба їхньому тату?!
Невже вона щось знає про цей його зв’язок?
Оксана схопила телефон і полізла в соцмережі. На сторінці була купа особистих повідомлень.
Гаразд, потім прочитає, а поки що вона зайшла на сторінку Олега.
Він уже й не приховує своїх стосунків із цією дівчиною. Он як обіймає її за талію, не зводячи очей з відвертого купальника.
Дівчина, звичайно, набагато за нього молодша – губки “качечкою”, волосся довге блондинисте.
А а Олега недолуга усмішка на обличчі. От мовляв, дивіться, яку я красуню відхопив, який я молодець!
Коли він так посміхався? Вона вже й не пам’ятає. Все останнім часом було якось буденно. Ранкова спільна кава, звичний поцілунок у щоку, домашні справи, повсякденні дзвінки дітям.
І не помітила вона, як став Олег приходити все пізніше й пізніше.
Запитає бувало, в чому річ, що трапилося, а він стомленим, стурбованим голосом відповість, що в компанії проблеми, тому й затримується.
А проблеми, виявляється, були зовсім не в компанії, а в них вдома…
Синам дзвонити не стала – напевно, їм уже Настя все розповіла.
Зрозуміла Оксана, що підтримки у синів теж не знайде – ті все життя горою за батька, він для них приклад, а вона, наче домашня робітниця – принеси, подай, одягни.
Завжди чисті, нагодовані, одягнені, взуті, потім вивчені і ось мати вже не потрібна…
Від усіх цих думок Оксані зовсім недобре стало. Вона зайшла до кімнати, що служила коморою і витягла звідти швейну машинку у валізці.
Колись Оксана дуже добре вміла шити, по молодості всі подружки до неї ходили, то спідницю їм, то сукню треба. Але хобі довелося закинути – закрутило сімейне життя, турбота про чоловіка й дітей.
Вона поставила машинку на стіл, а з шафи дістала легкий шифон синього кольору в білий горошок і швидко пошила пишну багатошарову спідницю.
Так, рукам і розуму зараз треба відволіктися і найкраще в цьому випадку – це робота, яка займає всі думки.
Сидить вона, шиє, а сльози з очей – кап-кап на яскраву тканину…
Так, мабуть, не допоможе це розум зайняти, тим більше цей самий розум зрадливо підкидає приємні спогади:
Ось їхнє з Олегом гучне весілля, ось народження першого сина, ось вони їдуть з дітьми у відпустку на море…
Не позбутися цих думок, не втекти.
Так і шила Оксана зі сльозами на очах.
Отямилась вона лише ввечері, коли сутінки огорнули квартиру.
Кинула пошиту спідницю на стілець, дістала собі ігристого, посиділа трохи і лягла в ліжко…
…Вранці Оксана прокинулася з абсолютно порожньою головою.
Вона подивилася в дзеркало – очі червоні, вигляд згаслий.
Після сніданку і ранкової кави на самоті, вона приміряла нову спідницю.
– Дуже класно вийшло! – подумала жінка. – Пасує, як влита, фігурку огортає, як пишна хмаринка! Ось що значить зроблено з любовʼю!
Вона сфотографувала себе в дзеркалі і знову зайшла в соцмережі – повідомлення прочитати треба.
Оксана відкрила перше, від подруги. А там «охи» й «ахи» з приводу Олегу та його фото із блондинистою красунею.
Замість відповіді на повідомлення Оксана подрузі фото у спідниці відправила, а внизу підписала:
– Подобається?
Подруга одразу зателефонувала, вже й забувши про Олега.
Почала розпитувати, де і за якою ціною Оксана таку красу купила, а коли дізналася, що вона сама пошила, то закричала в слухавку:
– Ого! І ти мовчала, що шити вмієш! Ну, ти і даєш! Що, одна будеш у такій ходити? Зрадниця! Я теж таку хочу!
А коли Оксана пообіцяла пошити подрузі таку ж саму спідницю, то вона того ж вечора прийшла до неї з тканиною.
– Слухай, подруго, я собі сто років нічого подібного не дозволяла. Працюю, як навіжена. Невже я не заслужила? Поший мені таку саму, га!
І вже через тиждень та красувалася в новій спідниці на своїй сторінці в соцмережах.
Побачивши придбання, всі її подруги і просто знайомі почали цікавитись, де вона таку річ купила.
Й Марина, не довго думаючи, дала їм посилання на сторінку Оксани.
– Тобі треба відволіктися і не думати про цього зрадника, – твердила Марина Оксані. – Займи себе ділом. Ти ж у житті не працювала, на що житимеш? Наврядчи твій Олежик багато тобі підкидатиме – йому тепер молоденьку дівку треба утримувати!
…І Оксана з головою пішла у шиття. Всі її клієнтки, отримуючи замовлення, вирячали очі і казали про те, що у неї справжнісінький талант.
Вже не за спідницями до неї йшли – і сукні, і костюми, і штани замовляли…
Оксана нікому не відмовляла, а потім якось упіймала себе на думці, що зовсім не думає про Олега. Яке там! Увечері б до ліжка добратися!
Сини дзвонили, дочка Настя теж. Але Оксана розмовляла з ними недовго, і посилаючись на справи, поверталася до своєї швейної машинки.
А потім їй надійшло дуже велике замовлення – примхлива наречена, дочка багатих батьків, весільну сукню купувати в магазині не хотіла, а тому прийшла до Оксани.
Місяць Оксана шила їй сукню, а коли та приміряла її, то ахнула задоволено:
– Це саме те, що мені потрібно! Слухайте, до весілля мого ще півтора місяці, ви встигнете моїм подружкам пошити теж? Однакові тільки! Хочу, щоб усі подружки нареченої одягнені були в схожі сукні!
Оксана погодилась. Через півтора місяці вона обшила п’ятьох дівчат і задоволена наречена заплатила їй не лише за роботу, а й дала ще зверху.
– Вважайте, що це премія! – махнувши рукою, сказала вона. – Ви справді чарівниця, як вас мені й описали!
На отримані кошти Оксана винайняла невелике затишне приміщення, накупила лекал, манекени, посадила двох дівчат– робітниць і відкрила ательє.
Замовлень не бракувало. Вона вивчилася на права, через рік купила машину і тепер до особливо вимогливих клієнток виїжджала сама.
Про колишнього чоловіка вона так і не згадувала, хоч регулярно отримувала від нього невеликі перекази. На його сторінку в соцмережі вона не заходила.
Зайшла тільки одного разу, коли відправила черговий його переказ йому назад і отримала повідомлення:
«Що трапилося?! Тобі гроші стали непотрібні?!»
Відповідати Оксана не стала – запрацювалась та й забула.
Чоловік кілька разів дзвонив, але їй це набридло, і вона змінила номер телефону…
…Її Оксана впізнала одразу, як тільки та переступила поріг ательє.
Довгонога блондинка з яскраво нафарбованими пухкими губами заявила, що їй потрібна найкраща кравчиня в місті, тобто Оксана, і що вона хоче замовити їй весільну сукню.
Оксана спробувала відмовитися, сказала, що в неї багато замовлень, але блондинка так благала її, що жінка погодилась.
Весь час, який вона знімала мірки і малювала ескіз сукні, Ілона, так звали блондинку, без кінця базікала, про те, як любить її майбутній чоловік, де вони відпочивали, які вбрання вона носила…
Ілона ще замовила фату – пишну, довгу, в три метри, говорячи про те, що мріє, щоб фату слідом за нею несли маленькі хлопчики й дівчатка…
…Одного дня, коли була призначено примірка, Ілона пропищала в слухавку:
– Коханий, ти за мною заїдеш?
І, невдовзі на порозі ательє з’явився Олег… Він здивовано глянув на Оксану.
В його очах з’явився живий вогник цікавості, коли він побачив, як змінилася колишня дружина – стала стрункішою, модну зачіску зробила, губки нафарбовані, макіяж на обличчі непомітний.
А одягнена! Він уже й забув, що в молодості вона так одягалася модно…
Сам він був якийсь увесь пом’ятий і неохайний – у небуття пішли штани з напрасованими Оксаною стрілочками й чисті сорочки.
– Оксано? – запитав він здивовано. – Почекай, то це ти найкраща кравчиня, про яку всі в місті говорять?!
Вона просто кивнула головою.
– Ви знайомі?! – здивовано запитала білявка.
– Так, – Олег опустив голову. – Це, гм… Моя дружина… Колишня…
Блондинка рота відкрила від здивування.
– Що? То ви його дружина? Я просто ваших фото ніколи не бачила… Оце так! І що ж? Тепер ви відмовитеся шити мені сукню?
– Ну чому ж, – посміхнулася Оксана. – До чого тут наші стосунки й робота? Тим більше, – вона виразно подивилася на Олега. – Вже й стосунків ніяких нема.
– І вам справді все одно? – недовірливо запитала Ілона.
– Так, все одно. А ви не вірите, що так може бути?
В Олега витяглося обличчя – він не думав, що колишня дружина зможе бути такою впевненою в собі і незалежною.
З його вигляду було зрозуміло, що він трохи втомився від своєї ще з вітром у голові блондиночки, але давати задню було вже запізно…
…Через місяць Оксана віддала Ілоні готове плаття. Та була дуже задоволена пошитим вбранням і, якнайшвидше оплативши роботу, побігла у своє нове заміжнє життя…
Розглядаючи фотографії з весілля колишнього чоловіка, Оксана раптом зрозуміла, що їй вже глибоко все одно на його життя.
На фото він старанно намагався виглядати щасливим, але втомлені очі та натягнута посмішка видавали його напруження.
Усміхнувшись, Оксана закрила сторінку колишнього чоловіка і вирушила працювати. У неї було чергове замовлення на пишну спідницю з шифону…